Вищим органом державної впади у містах Північного Причорномор’я були народні збори, які, наприклад у Ольвії, скорочено називалися "Народ". У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінки були усунуті від управління. Практично це були збори міської общини повноправних вільних громадян. Саме такими були збори ольвіополітів - екклесія.
Народні збори, яким були надані законодавчі функції, приймали декрети і постанови. В Ольвії ці документи висікали на камені і виставляли на горі - громадському центрі міста. На зборах вирішувалися всі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагородження грамотами громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компетенції народних зборів входили також вибори посадових ocі6 і контроль за їхньою діяльністю.
Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка була постійно діючим органом влади. Обиралася вона народними зборами і являла собою виконавчу владу. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував роботою цього органу голова Ради, великим впливом користувався її секретар. Обиралися вони на один рік.
У Херсонесі законодавчий процес мав такий вигляд. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої входили три номофілаки і дюйкет ("той, хто стояв на чолі управління"). Підготовлений таким чином декрет передавався до Ради, а потім надходив до народних зборів. Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже готове рішення, яке приймалося без будь-яких змін і доповнень. У результаті декрет видавався від імені "Ради і народу".
Третьою ланкою міського управління були виборні колегії - магістратури а6о окремі посадові особи-магістрати. Обрані з числа повноправних громадян магістрати очолювали окремі галузі управління. Вони займалися фінансами, роботою судових уставів, військовими справами. Найбільш впливовою серед міських магістратур була колегія архонтів. Вона складалася з п'яти-шести чоловік, очолював її перший архонт. Колегія архонтів керувала усіма іншими колегіями, могла скликати у разі необхідності народні збори. Магістратом з справ культу був базілевс, ім'ям якого позначався рік. Питаннями оборони відала авторитетна колегія з шести стратегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт. Правовими питаннями займалася колегія продиків - юридичних радників.
Агораноми та астіноми наглядали за порядком в місті, станом шляхів і громадських будівель, перевіряли правильність мір і ваги у Херсонесі вони, крім цього, контролювали керамічне виробництво, ставили тавро на всі вироби з кераміки. До екстраординарних магістратів можна віднести епімелетів, які стежили за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання".
Особлива увага приділялася фінансовим справам, у тому числі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонест така впливова посадова особа, як діойкет, була найвищим фінансовим магістратом, що контролював державні доходи і витрати. Крім того, існували нижчестоящі фінансові магістрати - скарбники.
Основу державного бюджету Ольвії становили єдина система ввізних і вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збирання їх звичайно віддавалося на відкуп. Всіма грошовими надходженнями у міську казну займалися спеціальні колегії "семи" і "дев'яти". Значною статтею доходів у містах Північного Причорномор'я, особливо в останні століття до нової ери, були пожертвування багатих громадян, які вносили гроші у міську казну, безплатно забезпечували місто хлібом у неврожайні роки. Народні збори і Рада міста нагороджували таких громадян почесним декретом, золотим вінком або статуєю. Подібних почестей міг удостоїтися й іноземець, який зробив місту велику послугу. Йому надавалися торгові привілеї та права громадянства.
В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з декількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.
У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор'я змогли зберегти колишню помісну структуру управління.
Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесі в ІV ст. до н.е. і І ст. н.е., закінчилися невдачею. І все ж певні зміни відбувалися: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликгй групі аристократичних сімей тощо. Так, у Херсонесі під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості магістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади в руках першого архонта.
Про посилання аристократизації державного ладу свідчить і така немаловажна обставина: в Ольвії приблизно до середини ІІІст. до н.е. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропонувалися приватними особами. Псефісми поділялися на дві категорії проксенічні та почесні. Починаючи з середини ІІІ ст. до н.е., усі проксенії висуваються приватними особами, а почесні декрети - різними коленями магістратів, окремими чи їх сукупністю: архонтами, архонтами і колегією "семи", комісією сінедрів. Таким чином, приблизно з середини Ш ст. до н.е. прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти відповідних постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається ольвійськими колегіями магістратів у приватних осіб, за останніми ж резервується лише право виступати ініціаторами пропозицій зі скромних проксенічних псефісмів.
В основу права міст Північного Причорномор'я було покладено правову систему афінської рабовласницької демократії. Разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які перебували у сфері впливу цих міст-держав або проживали по сусідству з ними.
Основними джерелами права у зв'язку у цим були закон и народних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій посадових осіб, а також місцеві звичаї.
Правовій регламентації підлягали майнові відносини існувала приватна власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла знаходитися як у приватній власності, так і в державній. У Херсонесі, наприклад. Клери належали приватним особам, але могли бути і власністю держави. Про не свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельних ділянок. Поряд з приватними рабами були також й міські раби. У Херсонесі практикувався відпуск на волю у формі посвяти раба якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали ніби покровителями вільновідпущеника. В Ольвії у 331 р. до н.е., коли місто
було оточене військами Запріона, одного з воєначальників Олександра Македонського, міська влада була змушена піти на такий надзвичайний захід, як відпуск рабів на волю.
Розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнішня торгівля, роль купецтва в економічному житті міст - зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополіт Протоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми грошей, коли місто перебувало у важкому становищі. Як правило, більшість важливих угод купівлі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, відкупщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у приватному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це агораномам, вказував розмір одержаної суми і разом з покупцем сплачував податок.
Відома була і оренда землі. Поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки. Практикувалася тут і наймана праця.
Щодо злочинів і покарань, то згідно з такою епіграфічною пам'яткою як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли злочини державного характеру. До них можна віднести: змову, спроби повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці. Суворому покаранню піддавався кожний, хто зраджував ворогам місто або його володіння, замишляв щось проти Херсонеса або його громадян. Захищалася, зрозуміло, і приватна власність.
До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про те, що панування рабовласницького ладу оберігалося тут, як і в метрополії, найжорстокішими покараннями.
Боспорське царство. У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були розташовані по обох берегах Керченської протоки. Виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. У середині ІV ст. до н.е. після об’єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, шо займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса. Феодосія), невеличкі міські центри (Мірмекій, Німфей, Kіммepік та ін.), а. крім того,- землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності. Процес становлення держави у скіфських племен - основної частини населення Керченського півострова, тільки починався. Центром цієї території було місто Пантікапей (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в економічному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства.