Свого розквіту Боспорське царство досягає у ІV-ІІІ ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з ІІІст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності, спалахують, повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і Підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути не вдалося.
На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VІ Євпатор о6'єднав під своєю владою 6ільшість держав Північного Причорномор’я у тому числі і Боспорське царство. Шоправда, Боспор знаходився у складі Понтійської дсржави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VІ у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині ІІІ ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті ІV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйновано. 3 VІ ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На цьому його існування припинилося.
Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.
Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Густа мережа сільських населень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів. Жителі Боспору до ІІІст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство - у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.
У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з провідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї.
3 ІV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північночорноморські степи.
Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VІ ст. до н.е., інші боспорські міста - у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними .
Основним класовим поділом в Боспорському царстві був розкол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.
Пануючий клас складався з правителів з їx оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотсъкої знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.
Основною формою соціальної залежності у Боспорській державі було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоплювали у сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купували рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у ремісничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною.
Раби становили основну продуктивну силу боспорського суспільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залежного населення. Звичайно - із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники. і все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший вираз воно одержало у повстанні в Панпкапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Перісада", Савмак - скіф за походженням.
Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких збігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Уcі вони вважалися архонтами Панпкапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової впади. У 438 р. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток. Коли його наступникам у ІV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії".Відомим був тут інститут співправителів, Так, у середині ІV ст. до н.е. на боспорський престол вступили одночасно Спарток ІІ і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку ІІІст. до н.е., доки Спарток ІІІ(304-284 рр. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї Боспорська держава перероджувалась у монархію.
У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції. Правителів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земельних угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності від Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга римлян", При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади - курульне крісло, скіпетр та ін. 3 початку ІІІст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид ІІІбув названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.
Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя - військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар.
Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такті військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.
До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції помісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали впаду боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов’язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.
Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самоврядування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократизація державного апарату.
Військова організація Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.