Смекни!
smekni.com

Нормативно-правові акти (стр. 4 из 14)

Поняття “підзаконні акти” відображає одну загальну рису їхнього змісту — те, що вони засновуються на законі, а також одну загальну особливість їхньої юридичної сили — то, що вони закони не протирічуть. В останньому же акти групи, що розглядається, багато в чому розрізняються між собою, мають істотні особливості і по змісту, і по юридичної силі. Останній з вказаних критеріїв береться у зв’язку з двома ознаками:

а) компетенцією правотворчого органу;

б) сферою (областю) дії акту.

По вказаним ознакам всі підзаконні нормативні акти можуть бути розподілені на чотири загальні групи:

1) загальні;

2) місцеві;

3) відомчі;

4) локальні (внутриішньоорганізаційні).

Загальні підзаконні акти — нормативні підзаконні акти, які видаються органами загальної компетенції та розповсюджуються на всіх осіб в межах країни. По своєму значенню вони займають друге, після законодавчих актів, місце в законодавчої системі. Подібно законам, загальні акти можуть встановлювати суб’єктивні права та обов’язки у відношенні всіх суб’єктів в межах країни; причому навіть акти, прийняті по окремим питанням, мають загальну юридичну силу: вони повинні визнаватися обов’язковими всіма суб’єктами.

Сюди відносяться: нормативні укази президенту, постанови уряду.

Місцеві підзаконні акти. Це — нормативні підзаконні акти, що видаються територіальними органами державної влади і управління та розповсюджуються на осіб, які знаходяться на даної території. На відміну від загальних, група актів, що розглядається, присвячена питанням місцевого життя в межах тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці — області, району, міста, селища тощо.

Звідси і своєрідність їхньої юридичної сили. Місцеві акти, в принципі, мають зовнішню дію — розповсюджуються на усіх осіб, але в межах даної території.

Відомчі підзаконні акти. Це — підзаконні нормативні акти, які видаються органами спеціальної компетенції (відомствами) та розповсюджуються на організації та осіб, які входять в дане відомство. Вони, на відміну від загальних та місцевих актів, які присвячені питанням, що мають внутрішнє значення для певного відомству — міністерства, державного комітету. Тому, в принципі, вони мають внутрішню дію: розповсюджуються тільки на організації та осіб в межах даного відомства.

Відомчі акти видають багато державних органів (а також суспільні організації в тих межах, в яких вони мають державні правотворчі функції).

Більшість різноманітних відомчих актів видають виконавчо-розпорядчі органи — органи державного управління. Відомчі акти органів державного управління самі підчас створюють певну систему, розрізняються по своєї юридичної силі. Найбільшою (переважною) юридичною силою між відомчих актів органів державного управління володіють акти центральних органів галузевого чи функціонального управління. До них відносяться, наприклад, накази та інструкції міністерств, голів державних комітетів.

Відомчі нормативні акти видають також органи юстиції, нагляду та контролю. Може скластися враження, що органи юстиції, нагляду не мають правотворчих функцій: вони призвані забезпечити дію права, а не створювати його. В принципі, це правильно, але тільки у відношенні загальних нормативних актів. Між тим центральні органи юстиції, нагляду уповноваженні щодо видання відомчих актів, що регламентують внутрішню діяльність відповідно судової системи, прокуратури.

Локальні (внутрішньо-організаційні) підзаконні акти. Це — нормативні підзаконні акти, які видаються організацією тільки для рішення своїх внутрішніх питань та діють лише в її межах. Такі, зокрема, правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах. Вони мають багато східних рис з відомчими актами. Однак їхній зміст та юридична сила ще більш обмежена.

Внутрішній характер групи актів, що розглядається, висловлюється в компетенції організацій (підприємств), які мають право їх видавати. Ці акти присвячені організаційним відносинам, які складаються на даному підприємстві.

В юридичної літературі нормативні юридичні акти (зокрема, підзаконні), класифікуються в залежності від органу, що видав їх, та відповідно цьому по найменуванням актів. Наприклад, широко розповсюджена класифікація нормативних актів на такі види:

а) закони;

б) укази;

в) акти місцевих органів державної влади;

г) акти органів державного управління.

Класифікація по органам видання не є достатньо точною, повною та юридично послідовною. Вона не може бути визнана достатньо точною ще тому, що один й той же державний орган часто має компетенцію на видання нормативних актів з різною юридичною силою.

Така класифікація не є повною, бо вона не вміщує всіх різновидів нормативних актів (наприклад, тут з поля зору випадають відомчі акти, що видаються органами юстиції, нагляду, внутрішньоорганізаційні акти органів влади). Ця класифікація юридично непослідовна, бо вона не завжди відображає юридичну силу нормативних актів (наприклад, під рубрику актів державного управління підпадають і загальні, і відомчі, і внутрішньоорганізаційні акти).

Розглядаючи закони та підзаконні акти у вигляді основної власної ієрархічної структури законодавства (вертикальний розтин), треба враховувати і інші підрозділи актів. Серед них необхідно відокремити класифікацію актів по галузям законодавства, а також розмежування актів на кодифіковані та поточного законодавства.

В загальної, вертикальної структурі законодавства так чи інакше виділяється і поділ нормативних актів в горизонтальної площині, тобто поділ по галузям. Кожний нормативний акт — це завжди акт, який входить до тої чи іншої галузі законодавства, яка відповідає чи відомому підрозділу права (основної галузі чи компетентному утворенню), чи об’єднанню нормативних актів, що складається по предметному та цільовому критерію, в площині лише зовнішньої форми, тобто об’єднанню інкорпоративного типу.

Істотне значення в структурі законодавства має виділення в неї кодифікованих актів та актів поточного законодавства.

Саме будування системи законодавства, її підрозділи на галузі висловлено в складі та відношенні кодифікованих актів. Це відбувається тому, що кодифіковані акти являють собою результат юридично розвинутого, вищого виду. Правотворчості, відмінною рисою якого є нормативні узагальнення, формування загальних норм. Загальні же норми, які висловлені в кодифікованому акті, закріплюють юридичні особливості даної галузі, підгалузі, правового інституту. А це надає особливу юридичну силу кодифікованим актам. Все інші галузеві нормативні акти повинні видаватися стосовно до кодифікованих.

Акти поточної правотворчості містять, як правило, найбільше число конкретних норм-приписів, котрі приймаються у відповідності до кодифікованих актів. Нерідко вони видаються у виді указів, постанов уряду та мають характер актів-документів, в яких містяться правотворчі дії, які додають змін та доповнень до кодифікованих актів.

Істотний та важливий поділ нормативних актів (під трохи іншим кутом зору) вводить О.С. Пиголкин. Він розрізняє три самостійних виду нормативних актів:

1) нормовстановлюючі акти (встановлюють нові правові норми);

2) акти допоміжного чи коректуючого регулювання (додають зміни до загальної системи правового регулювання, не встановлює при цьому нових самостійних норм права);

3) акти консолідації.

В системі законодавства є ще один вид підрозділив нормативних актів, також класифікованих частіш по характеру та особливостям їхньої юридичної сили, хоч і в інших площинах.

До кола таких підрозділів відносяться, зокрема, такі:

А. Нормативні акти зовнішньої та внутрішньої дії.

Нормативні акти розповсюджуються на всі особи, яким вони адресовані (незалежно від того, в яке відомство чи організацію вони входять). Відомчі ж і локальні акти відрізняються “внутрішньою дією”, вони розповсюджуються тільки на осіб, які входять до даного відомства та організації. Деякі з відомчих актів можуть розповсюджувати свою юридичну силу за межі відомства.

Б. Державні нормативні юридичні акти та нормативні юридичні акти суспільних організацій.

Нормативні акти, які виходять безпосередньо від державних органів, займають провідне місце серед джерел права не тільки в кількісному відношенні, але й по своєму значенню в ієрархічної структурі законодавства.

Характеризуючи акти суспільних організацій, треба відмітити, що всі ці акти — завжди акти санкціоновані. Вони так чи інакше набули санкцію від органів держави, санкцію в тому сенсі, що держава не тільки схвалює їх, але й додає в них також свою, державну волю. Санкціювання державою нормативних актів суспільних організацій є джерелом їхньої юридичної сили.

В. Нормативні акти, що видаються одним правотворчим органом, та спільні нормативні акти.

Конкретний зміст волі в нормативному акті може бути різним не тільки по джерелу цього вольового змісту, але й по будівлі волі, яка висловлена в ньому. Акт може виходити від одного правотворчого органу, а може — і від декількох органів (суспільні акти).

Звичайно нормативний акт видається одним правотворчим органом. Як правило, він узгоджується з компетентними та зацікавленими організаціями та особами в процесі підготовки проекту. Деякі акти узгоджуються і на стадії прийняття (в цьому сенсі при опублікуванні акту зазначається факт узгодження). Однак і в цьому, і в іншому випадку нормативні акти видається тільки даним правотворчим органом, виходить тільки від нього.

Г. Нормативні угоди — це спільні акти — документи, які висловлюють в своєму нормативному змісту взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним з них юридичних обов’язків. Нормативні угоди як джерело внутрішньодержавного права зустрічаються порівняно рідко. Більш широке розповсюдження здобули нормативні угоди в міжнародному праві, де вони є основним джерелом права. Із самого змісту міжнародного права, яке регулює міждержавні відносини, слідує, що юридичні норми в більшості випадків встановлюються шляхом узгодження воль між державами.