У відповідальності зі ст. 2 Конституції, Україні — унітарна держава. Унітарна держава — це держава, територія якої розділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що, по загальному правилу, не мають якоїсь політичної автономії, хоч окремі х них можуть мати статус територіальної автономії. В унітарної державі діє, як правило, єдина система законодавства, одна Конституція, єдина система органів державної виконавчої влади, єдина судова система. Якщо якась частина держави має статус територіальної автономії, то вона може мати свою Конституцію, своє законодавство, свої власні органи законодавчої і виконавчої влади. Отже, територіальна автономія — це самоврядна одиниця в складі держави, що має самостійність у межах, встановлених конституцією і законами даної держави. Саме статус територіальної автономії в Україні має Автономна Республіка Крим.
Стаття 134 Конституції України визначає АРК як невід‘ємну складову частину України, підтверджуючи і закріплюючи там самим цілісність і недоторканність території України в межах існуючих меж.
Стаття 135 Конституції України закріплює за АРК право мати свою Конституцію, що може діяти тільки на території АРК.
Система адміністративно-територіального устрою України визначається ст. 133 Конституції. Адміністративно-територіальний устрій є трирівневим: вищий рівень територіальних одиниць складає АРК, області, міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний статус; середній рівень — райони і міста обласного підпорядкування; нижній рівень — районі в місті, міста районного підпорядкування, селища і села.
Необхідно констатувати, що існуючий територіальний устрій, точніше територіальний поділ, значно застарів і потребує відновлення. У зв’язку з цим Верховна Рада України постійно приймає постанови, що регулюють різноманітні територіальні питання в межах областей, районів і т.д.
Наприклад, Постанова Верховної Ради України від 15 листопада 1996р. № 518/96-ВР “Про затвердження межі міста Миколаєва Миколаївської області” за підписом Голови Верховної Ради України А.Мороза ухвалює:
Включити в межу міста Миколаєва Миколаївської області селища міського типу Велика Корениха, Матвіївка, Тернівка і село Мала Кореніха і затвердити межу загальною площею 25282,6 гектара.
Дана постанова змінює територію міста Миколаєва.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” на території України продовжують діяти закони колишнього Союзу РСР (прийняті Верховною Радою СРСР або З’їздом народних депутатів СРСР), укази Президії Верховної Ради колишнього СРСР, укази Президента колишнього СРСР і постанови Ради Міністрів колишнього СРСР із питань, не урегульованих законодавством України, що не суперечать Конституції і законам України.
Ст. 73 Конституції України говорить: “Винятково всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України”.
Законом визначаються питання, що вирішуються винятково всеукраїнським референдумом, а також питання, що вирішуються місцевим референдумом у відповідних адміністративно-територіальних одиницях. Незважаючи на ці положення закону, у ряді районів, областей, міст України спостерігаються спроби призначення і проведення місцевих референдумів із питань загальнодержавного і загальнонаціонального значення: про державну мову, території, громадянство, що неприпустимо у зв’язку з протиріччям закону. Саме з метою запобігання винесення на місцеві референдуми вищевказаних питань у ст. 73 Конституції чітко визначається, що питання про зміну території України вирішуються винятково всеукраїнським референдумом. У випадку винесення цього питання на референдум місцевого значення, результат вищевказаного референдуму буде являтися недійсним і юридичної сили не матиме.
У юридичній практиці в ряді випадків виникає необхідність вирішення питань територіальної дія нормативних актів, що мають однакову силу, виданих однопорядковими органами. Існує так називане зіткнення (колізія) нормативних актів рівноправних законотворчих органів. Ці розбіжності (колізії) вирішуються у встановленому порядку. От деякі правила вирішення колізій нормативно-правових актів:
— при існуванні двох колізійних норм різної юридичної чинності діє норма, що володіє вищою (відповідно до ієрархії нормативно-правових актів) юридичною силою;
— при існуванні двох колізійних норм однієї і тієї ж юридичної сили, що регулюють один і той же випадок, діє норма, прийнята пізніше;
— при існуванні норм однієї і тієї ж юридичної сили, що регулюють один і той же випадок, із яких являє загальної, а інша спеціальної, діє спеціальна норма.
Закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України являються обов’язковими для виконання на всій території України.
Нормативно-правові акти міністерств і відомств, а також обласних, міст Києва і Севастополя, районних адміністрацій поширюють свою дію на ту територію, що їм підвідомча.
Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення. Особливістю актів місцевого самоврядування є їхня територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що стосуються питань управління муніципальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, запровадження місцевих зборів і податків, здійснення охорони суспільного порядку тощо.
Отже, нормативно-правові акти, що мають різноманітну юридичну силу і прийняті різноманітними правотворчими органами, поширюють свою дію і строго визначеному законодавством порядку, але Закони України мають вищу юридичну чинність і обов’язкові до виконання на всій території України і характеризуються неподільністю і винятковістю.
Дія нормативно-правових актів по колу осіб, по загальному правилу, поширюються на всіх осіб у межах територіальної сфери дії даних актів. Воно визначено, по суті, територіальним аспектом, тому що вони мають силу у відношенні усіх фізичних і юридичних осіб, що знаходяться на тій або іншій території. Чинність закону по особах означає його приналежність до визначеної категорії суб’єктів права (громадянам, юридичним особам, державним органам, громадським організаціям).
Проте з цього правила є винятки. Існують такі суспільні відносини, учасниками яких можуть бути тільки громадяни України (служба в збройних силах, органах внутрішніх справ). Винятки робляться щодо іноземних громадян, що користуються дипломатичним імунітетом. На таких осіб (посли, посланники, повірені в справах, члени сімей дипломатичного персоналу і т.д.) у випадку вчинення ними правопорушень, норми, що встановлюють юридичну відповідальність, не поширюються, дане питання вирішується по дипломатичних каналах.
На всій території України діє єдиний правовий режим. Це означає, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом (ст. 24 Конституції України).
Іноземці й особі без громадянства, що знаходяться на території України на законних підставах, користуються тими ж правами… як і громадяни України, за винятками, установленими Конституцією, законами і міжнародними договорами (ст. 26 Конституції).
Підстави дії актів по фізичних особах різноманітні:
— по приналежності особи до держави (по цивільному стану розрізняють стан громадянства даної держави, іноземної держави, стан особи без громадянства);
— по ознаці статі;
— по віковому цензу;
— по фаховій приналежності; (військовослужбовці, спеціальні службовці і т.п.);
— інші підстави (наприклад, інвалідність і т.п.).
Дія нормативно-правових актів по колу осіб поширюється на юридичних осіб. Стаття 23 Цивільного кодексу України дає наступне визначення юридичної особи “Юридичними особами визначаються організації, що мають відособлене майно, можуть від свого імені набувати майнові й особисті немайнового права і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або третейському суді”.
Підстави дії по юридичних особах:
— по видах юридичних осіб (ст. 24 ЦК України);
— по формах власності (установленим Законом України “Про власність” від 6.03.91 № 885-ХП);
— по організаційно-правовій формі (організаційно-правова форма підприємств зафіксована в державному класифікаторі (КОПФГ) організаційно-правових форм господарювання, розробленому відповідно до “Програми переходу України на міжнародну систему статистики й обліку”, затв. постановою КМ України від 4.05.93 № 326);
— по видам діяльності (ліцензовані і не ліцензовані).
Всі види діяльності юридичних осіб і фізичних осіб передбачені в класифікаторі галузей народного господарства (ОКОНГ), а види, що ліцензуються, визначаються законом України № 887-ХП від 27.03.91 “Про підприємництво”.
Закон України “Про підприємництво” поширює свою дію на юридичних осіб всіх форм власності, установлених Законом України “Про власність”. Проте, частина 3, 4, 5 статті 2 встановлює обмеження кола осіб (категорій громадян), що не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю, наприклад: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу…. Особи, котрим суд заборонив займатися означеною діяльністю і т.д. даний закон поширюється як на фізичних, так і на юридичних осіб, а також забороняє деяким категоріям громадян займатися підприємницькою діяльністю.
Громадяни України у випадку вчинення злочину за кордоном відповідають по Українських законах; якщо вони понесли покарання, то наш суд може зм’якшити або звільнити від нього цілком.
Хотілося б розглянути дію деяких законодавчих актів по колу фізичних і юридичних осіб. Наприклад, Закон України № 504/96-ВР від 15.11.96 р. “Про відпустки” вводиться в дію постановою Верховною Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України “Про відпустки” із 1 січня 1997 року, статті 7, 8, частина перша статті 10 — із 1 січня 1998 року.