6. Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст.144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.
Рішення і постанови органів місцевого самоврядування - приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
7. Локальні нормативно-правові акти. До локальних нормативних актів належать акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.
Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів
Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.
Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст.106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст.127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст.135), голови місцевих державних адміністрацій (ст.118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи. (статті 143, 144).
Дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні
відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.
Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:
а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)
б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;
в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.
1. Дія нормативно-правового акту у просторі - це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.
Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.
Територіальний принцип - це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:
а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);
б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);
в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).
Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст.7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.
Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.
2. Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:
а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.
б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України", Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).
Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.
3. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).
Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:
1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;
2) напряму темпоральної дії нормативного акта;
3) моменту зупинення дії нормативного акта;
4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.
Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього
моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.
В ч.2 і 3 ст.57 Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. ” І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.
Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності".
Ст.1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України", „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр", газета „Голос України", „Офіційний вісник Президента України”. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами.
Згідно з ч.5 ст.94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Згідно з ч.5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта - з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.
Згідно зі ст.1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України".
Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п.5 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.
Згідно зі ст.41 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час факти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.
Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.
За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:
пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);