Позитивні якості ефірного наркозу:
1) велика терапевтична широчінь за порівняно малої токсичності;
2) відсутність пригнічення гемодинаміки і функцій паренхіматозних органів;
3) бронходилатаційний ефект та стимуляція дихання в концентраціях, що забезпечують анестезію під час більшості оперативних втручань;
4) виражений аналгетичний ефект та спроможність домогтися доброї м'язової релаксації;
5) можливість використання повітря замість кисню. Недоліки:
1) подразнення слизової оболонки дихальних шляхів;
2) неприємний запах;
3) вибухонебезпечність;
4) тривале введення в наркоз із вираженим періодом збудження;
5) нудота та блювання під час введення у наркоз та в післяопераційний період;
6) тривалий період пробудження. Показання: зараз ефір рідко використовують для мононаркозу мас-ковим способом. Його застосовують іноді в комбінації з іншими анесте-тичними засобами.
Протипоказання: гострі запальні процеси в дихальних шляхах і легенях, міастенія та операції, що потребують застосування електроножа для електрокоагуляції.
ФТОРОТАНОВИЙ НАРКОЗ
Фторотан — сильна наркотична речовина (у 4—5 разів сильніша за ефір і в 50 разів — за закис азоту), не подразнює дихальних шляхів, пригнічує салівацію та секрецію слини і бронхіальних залоз, розширює бронхи, з організму виводиться швидко. Пригнічує гортанні та ковтальні рефлекси, що дозволяє інтубувати трахею без застосування м'язових релаксантів. Після пробудження нерідко спостерігаються тремтіння та озноб, рідше — блювання (2—6 % випадків).
Фгоротан пригнічує дихання (безпосередній вплив на дихальний центр та релаксація дихальних м'язів). Він справляє прямий депресивний вплив на функцію міокарда.
Препарат знижує артеріальний тиск, стимулює центр блукаючого нерва та зменшує частоту пульсу.
Методика маскового фторотаново-го наркозу така сама, як і у разі використання будь-якого іншого інгаляційного анестетика. Враховуючи вузьку терапевтичну дію препарату, його слід застосовувати тільки за наявності спеціальних випарників, розташованих поза системою циркуляції газів.
Спочатку хворому подають кисень через маску, потім відкривають випарник фторотану, і протягом 2—3 хв його концентрація поступово підвищується до 2—3 об. %. Після введення хворого в стан наркозу концентрацію зменшують до 1,0—1,5 об. %. Введення в стан наркозу відбувається швидко (5— 7 хв), без відчуття ядухи тощо.
Хірургічна стадія фторотанового наркозу розподіляється на 3 рівні.
Пробудження при цьому виді знеболювання відбувається без збудження, блювання спостерігається рідко, свідомість відновлюється через 5—10 хв.
Позитивні якості:
1) вибухобезпечність;
2) можливість використання високих концентрацій кисню;
3) швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу і швидке пробудження;
4) здатність забезпечити добру релаксацію м'язів;
5) пригнічення секреції слинних та бронхіальних залоз;
6) має бронходилатаційний ефект;
7) хімічна стабільність. Недоліки:
1) вузька терапевтична дія;
2) гальмування функції симпато-адреналової системи;
3) виражений депресивний вплив препарату на міокард та дихання;
4) підвищення чутливості серця до катехоламінів та здатність зумовлювати аритмії;
5) погіршення печінкового кровотоку, можливість пошкодження печінки, особливо у разі повторного застосуванні;
6) поява ознобу, метаболічного ацидозу в післяопераційний період.
Показання: для знеболювання короткочасних оперативних втручань на кінцівках, органах черевної порожнини; у малій гнійній хірургії, травматологи. Широко використовується для посилення впливу азоту закису, показаний хворим із супровідною бронхіальною астмою, при операціях на легенях, при феохромоцитомі.
Протипоказання: захворювання печінки, нирок, гіповолемія, виражена серцева недостатність, ад-ренокортикальна недостатність, відсутність спеціального випарника.
НАРКОЗ АЗОТУ ЗАКИСОМ
Азоту закис — це індиферентний газ, який у незміненому вигляді виділяється з організму головним чином через легені. У концентраціях, що не перевищують 80 %, не чинить негативного впливу на функцію життєво важливих органів. Препарат не пригнічує гемодинаміку, газообмін, не впливає на функцію печінки, нирок, незначно стимулює функцію симпа-то-адреналової системи.
Показання. Однокомпонентний наркоз азоту закисом внаслідок недостатньої анестетичної сили та наявності збудження застосовується для аналгезії тільки при болісних маніпуляціях у акушерстві, стоматології, в амбулаторно-поліклінічній практиці. Азоту закис знайшов широке застосування як один із компонентів комбінованого наркозу у поєднанні з анал-гетиками, міорелаксантами, з препаратами для нейролептаналгезії та іншими загальними анестетичними засобами.
Наркоз азоту закисом можна проводити за допомогою будь-якого наркозного апарата, що має дозиметри для азоту закису та кисню. Як правило, застосовують напівзакритий абонапіввідкритий контур. Зниження тиску газу відбувається в редукторі. Під час проходження через нього азоту закису водяна пара, яка міститься в ньому в невеликих кількостях, конденсується, і вода може замерзнути, що призводить до поступового припинення подавання азоту закису. Це пов'язано з тим, що випаровування азоту закису супроводжується вбиранням тепла, і температура його може знизитися до точки замерзання води. Цього можна уникнути за допомогою спеціального редуктора або зігрівання місця його з'єднання з балоном. Для запобігання замерзанню у разі централізованого подання газу доцільно відкривати кілька балонів. При наркозі азоту закисом можна використовувати вбирач вуглекислоти.
Враховуючи небезпеку розвитку гіпоксії внаслідок неточного дозування, не рекомендують застосовувати азоту закису у концентрації понад 75 %, тобто у співвідношенні з киснем вище ніж 3:1 (наприклад, 6 л азоту закису та 2 л кисню). Маску слід щільно накладати на обличчя хворого, аби газонаркотична суміш не змішувалася з атмосферним повітрям. Припиняють наркоз шляхом повільного зниження концентрації анестетика. Після припинення подавання азоту закису треба протягом 4—5 хв інгалю-вати чистий кисень, оскільки якщо одразу припинити подавання кисню, азоту закис швидко дифундує з крові в альвеоли і, змішуючись з атмосферним повітрям, знизить альвеолярну концентрацію кисню нижче за нормальні величини. Виникне так звана дифузійна гіпоксія.
Стадія аналгезії досягається за інгаляції 50— 66 % азоту закису, тобто за використання його з киснем у співвідношенні 1:1 чи 2:1. У ослаблених хворих з тривалим патологічним процесом та у хворих з інтоксикацією навіть така концентрація препарату може призвести до виключення свідомості. У багатьох пацієнтів спостерігається рухове та мовне збудження (у фізично міцних осіб, у хворих ізлабільною психікою, в осіб, що зловживають алкоголем).
За допомогою збільшення концентрації азоту закису до 75 % у ослаблених хворих після посиленої премеди-кації можна досягти 1-го рівня хірургічної стадії, що дозволяє виконувати невеликі оперативні втручання, болючі лікувальні та діагностичні маніпуляції, які не потребують м'язової релаксації.
До позитивних якостей азоту закису належать:
1) вибухобезпечність;
2) відсутність подразного впливу на дихальні шляхи;
3) швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу та виведення з нього;
4) виражений аналгетичний ефект;
5) відсутність негативного впливу на основні життєво важливі функції та паренхіматозні органи;
7) порівняно невисока вартість.
Недоліки:
1) мала анестетична сила його та часто неможливість досягти хірургічної стадії наркозу й м'язового розслаблення;
2) наявність збудження, особливо у дітей з лабільною психікою та в осіб, що зловживають алкоголем.
НЕІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ
Основним видом неінгаляційного наркозу є внутрішньовенний. Значно рідше застосовують прямокишко-вий, внутрішньом'язовий, внутріш-ньокістковий, підшкірний, гіпно- та електронаркоз. Деякі з цих методів (підшкірний) становлять тільки історичний інтерес, бо в наш час не використовуються. Інші види наркозу (прямокишковий, внутрішньом'язовий, гіпнонаркоз) використовують обмежено, за особливими показаннями, ще інші (електронаркоз) — перебувають у стадії розробки та вивчення.
На сьогодні найбільш широко використовують три препарати з короткою наркотичною дією: гексенал — похідне барбітурової кислоти, тіопен-тал-натрій — похідне тіобарбітурової кислоти та кетамін.
БАРБІТУРОВИЙ НАРКОЗ
Тіопентал-натрій (пентотал-нат-рш, тіопентон) — кристалічний порошок жовтуватого чи жовтувато-зеленуватого кольору із слабким запахом часнику. Водний розчин має чітко виражену основну реакцію, випадає в осад. 1— 2 % розчин готують безпосередньо перед внутрішньовенним уведенням. Загальна доза препарату не повинна перевищувати 1 г сухої речовини, найчастіше його уводять у дозі 7—10 мг/кг, хоча його наркотична сила трохи більша, ніжу гексеналу. Вимкнення свідомості настає через 1,5—2 хв, тривалість наркотичного сну — 20—25 хв. У разі випадкового підшкірного введення тіопентал-натрій може спричинити некроз жирової тканини, а у разі попадання в артерію — її різкий спазм, що може призвести до розвитку гангрени кінцівки.