Смекни!
smekni.com

Історія держави і права України (стр. 4 из 4)

Під час воєнних дій стався випадок, що характеризує всю гостроту конфлікту.
В жовтні 1654 р. переважаючі сили поляків узяли в облогу козацьку фортецю Бушу,
винищили більшу частину залоги й от-от мали оволодіти замком. У цю мить удова
вбитого козацького ватажка Завісного підпалила пороховий погріб, висадивши в по-
вітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Унаслідок жорстоких боїв
на Правобережжі сплюндрованими й фактично безлюдними лежали ті недавно коло-
нізовані землі, що досягли значного розвитку.

Нещастя та розруха охопили й Польщу. Влітку 1655 р., скориставшись війною,
яку вели поляки на півдні та сході, шведи напали з півночі, окупувавши велику
частину Польщі. Захоплена шведами, росіянами та українцями Річ Посполита от-
от мала розвалитися. Польські історики часто називають цей період Потопом. Зате
для Хмельницького вступ до конфлікту шведів був наче як Божий перст, що нада-
вав йому нові дипломатичні та військові можливості.

Незабаром шведські та українські дипломати вже обговорювали проведення
спільних походів проти поляків, а шведи пообіцяли допомогти Хмельницькому
у створенні Київського князівства. У 1656 р., відчуваючи неминуче падіння Речі
Посполитої, інший сусід — ГеоргіРакоціСемигородський — також звернувся до
гетьмана. Разом вони вчинили спільний похід на Польщу з метою її поділу. Спи-
раючись на таку могутню підтримку, Хмельницький зайняв безкомпромісну позицію
щодо поляків, наполягаючи на тому, щоб під його владу перейшли всі українські зем-
лі, включаючи Галичину та Волинь.

Проте поряд із новими можливостями шведи створювали для гетьмана й усклад-
нення. Прагнучи звести давні рахунки, вони розпочали війну з Московією. Хмель-
ницький опинився у делікатній ситуації, коли його сюзерен воює з його ж новим
союзником. Напруження у стосунках між українцями і московитами стало вирива-
тися назовні. Розміщення у Києві та інших українських містах московських
залог, а також втручання царських чиновників у фінансові справи українців виклика-
ли занепокоєння козаків. Ворожнеча між союзниками також виникла у щойно за-
войованій Білорусії, де населення нерідко воліло мати козацьку систему правління,
а не московську, й присягало на вірність гетьманові, а не цареві. Змагання однієї Русі (українців) із другою (московитами) за владу над третьою (білорусами) трохи не спричинилося до відкритої війни, і перш ніж московитам удалося витіснити козаків із цього краю, минув деякий час.

Найбільшу лють української старшини викликало укладення у Вільнюсі в 1656 р.
миру між московським царем і поляками без усякої на те згоди українців; більше то-
го, спеціально послану українську делегацію навіть не допустили до переговорів. По-
боюючися, що московити принесуть у жертву українські інтереси, гетьман і козацькі
полковники відкрито звинуватили царя у зраді й порушенні Переяславської угоди.
У роздратованому листі до царя Хмельницький порівнював поведінку московитів
з поведінкою шведів: «Шведи — люди честі: пообіцявши дружбу і союз, вони дотри-
муються слова. Проте цар, уклавши перемир'я з поляками і маючи намір повернути нас в їхні руки, вчинив з нами безсердечно». Слідом за цим розчаруванням прийшли інші. Об'єднаний українсько-семигородський похід на Польщу закінчився катастрофічним провалом, а незадоволене козацтво вчинило заколот, звинувативши у поразці гетьмана. 4 вересня 1657 р., уражений звісткою про поразку, тяжко хворий Хмельницький помирає в Чигирині.

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький. Українські, російські та польські історики порівнюють його
здобутки з досягненнями таких гігантів XVII ст., як ОліверКромвель в Англії та
Валенштайн у Богемії. В дослідженнях, присвячених гетьманові та його добі, часто
наголошується на його вмінні здобувати так багато, маючи так мало. Хмель-
ницький відновлює український політичний організм там, де він давно перестав
існувати, створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого се-
лянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить
і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у сус-
пільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він
відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси. Прикладом вели-
чезних змін в українській свідомості, до яких спричинився Хмельницький, є слова
простого козацького сотника, звернені до високого польського урядника: «А що
ваша милість писав до нас недавніми часами, що нам простим людям, не годиться
до воєвід грамот писати, то ми за ласкою Божою тепер не є прості, але лицарі Війська
Запорізького... Боже дай, щоб здоров був пан Богдан Хмельницький, гетьман
усього Війська Запорізького. А пан полковник у нас тепер за воєводу, а пан сотник за
старосту, а отаман городовий за суддю!»

Зрозуміло, що. не оминули Хмельницького невдачі, помилки та прорахунки.
Це й Берестечко, й катастрофічна молдавська кампанія, й провал спільного козацько-
семигородського
походу на Польщу, й нарешті, нездатність змусити як союзників,
так і ворогів визнати цілісність України. Провину за ці помилки історики й письмен-
ники квапилися покласти на Хмельницького. У середині XIX ст. батько сучасйої
української історіографії Микола Костомаров вихваляв Хмельницького за те, що він
установив зв'язки з Росією й закидав йому закулісні зносини з турками.

На відміну від нього геніальний український поет Тарас Шевченко дорікав
Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність Росії. Ще гостріше кри-
тикував Хмельницького інший видатний український мислитель XIX ст.— Панте-
леймон Куліш — за те, що той нібито започаткував добу смерті, розрухи, анархії
та культурного занепаду на Україні. У XX ст. Михайло Грушевський висловлював
сумніви щодо наявності у Хмельницького чітко окреслених цілей, доводячи, що
вчинки гетьмана визначалися скоріше обставинами, а не навпаки. Проте більшість видатних українських істориків на чолі з Вячеславом Липинським дійшли
висновку, що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо
та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у новітні часи
було б неможливим. Радянські історики одностайно схвалюють дії Хмельницького,
хоч і з інших причин. Вони підкреслюють його роль як провідника повстання
пригноблених мас і — особливо — здійснене ним об'єднання (чи, за їхньою терміно-
логією, возз'єднання) України та Московії.

Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди проявляв
любов до «батька Богдана». У свідомості величезної більшості українців, почи-
наючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем,
героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх із
багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного
і соціально-економічного звільнення.

Література:

1. Бойко: “ Історія України “, 2002р.

2. Полонська – Василенко: “ Історія України “, 1995р.

3. Михайло Грушевський: “ Ілюстрована Історія України “, 1913р.