Один час здавалося, що соціалізм дозволяє рухатися вперед одним фронтом, зупиняючи тих, хто забіг занадто далеко, і підтягуючи тили. Але грандіозний господарський експеримент, який почався з відміною нової економічної політики, показав, що рівність, яка досягається таким шляхом, у кращому випадку буде рівністю у бідності. Щоб перейти від такої рівності до рівності на основі достатку,суспільство повинно спочатку "розбагатіти", інакше воно не може займатися благочинністю для тих, хто не влаштовує його продуктивністю своєї праці. Досягнути ж достатку вдається, лише стимулюючи працівників, їх об'єднання, соціальні та територіальні групи, спроможні за рахунок свого прибутку нарощувати ефект. Але тим самим - нарощувати і нерівність...
На Заході зацікавлення до динамічних концепцій, що обґрунтовують нерівномірність регіонального розвитку, особливо помітно проявився наприкінці 50-х на початку 60-х років. Одним з найважливіших факторів еволюції територіальних структур, особливо в умовах прискореного НТП, був признаний процес просторової передачі нововведень. Більшість загальновизнаних сучасних концепцій регіонального розвитку - це концепції дифузійного напрямку, що обґрунтовують неминучість існування міжрегіональних і внутрірайонних диспропорцій, включаючи "хвильові" закономірності функціонування різних ієрархічних просторових структур.
До дослідників географічних проявів дифузії нововведень належить ціла низка відомих західних вчених-регіоналістів: Т. Хегерстранд, яким була розроблена перша просторова модель цього процесу, А. Пред, Х. Терлофф, Б. Берр, Дж. Фрідман, Г. Річардсон, Ф. Перру. На основі їх робіт можна виокремити два основних типи територіальних систем, в межах яких здійснюється розповсюдження нововведень:
1) система країн і районів різного рівня ієрархії, серед яких завжди є більш розвинене ядро (центр) і тісно пов'язана з ним периферія;
2) ієрархічна система міст як головних центрів інновацій, що також включає більш розвинені центри - генератори НТП і залежні від них центри нижчого рангу.
На Заході у 1980 - 90 рр. різко посилилося зацікавлення до концепцій і теорій, що пояснюють процес постійного відтворення нерівномірності у розвитку країн і районів, причини збереження відсталості. На перший план була висунена Друга форма відносин між ядром і периферією на різних просторових рівнях - форма залежності. З'явилася ціла низка економічних, політологічних і географічних праць, що обґрунтовують нерівномірність розвитку окремих країн у сучасному світі, з назвами типу "Географія залежності", "Географія імперіалізму", "На противагу хартланду", "Діалектика соціуму та простору" тощо.
За цими концепціями, економічний розвиток є функцією взаємодії між розвиненим світом і світом, що розвивається, які перебувають у тісній залежності щодо ринків праці, капіталу і технології і між якими зберігається певна ієрархія незалежно від динаміки їх соціально-економічного розвитку на різних історичних етапах. Тим самим признається і обґрунтовується неминучість існування контрастів між центральними та периферійними структурами та їх функціональна залежність і підпорядкованість.
Центр і периферія на будь-якому просторовому рівні пов'язані між собою потоками інформації, капіталу, товарів, робочої сили тощо, причому сама спрямованість цих потоків визначає характер взаємодії між центральними та периферійними структурами, перетворюючи простір у своєрідне силове поле. Рушійною силою чи своєрідним мотором, що забезпечує постійний розвиток і відтворення системи відносин "центр-периферія", є, на думку Дж. Фрідмана та дослідників, постійна якісна трансформація ядра за рахунок генерування, впровадження та дифузії нововведень.
Розповсюдження нововведень та інформації у цілому відбувається ієрархічно у трьох напрямках: від провідних економічних районів (національного хартланду, метрополісу) до районів периферії (хінтерланду), від центрів вищого рівня в центри другого порядку, з великих міст як ядер поляризації, у які прилягають райони. Дж. Фрідман розрізняє декілька провідних факторів, що визначають стабільність домінування ядра над периферією. З одного боку, постійна інноваційна діяльність створює сприятливі умови для її подальшого розвитку саме у межах ядра, забезпечуючи тут максимальнийдоступ до інформації, різноманітних зв'язків і контактів, народжуючи цілу низку супутних умов (сервісних, управлінських, ринкових тощо). Тим самим поряд з агломераційним ефектом проявляється певний психологічний ефект, який зумовлює подальшу модернізацію та якісну трансформацію ядра. З іншого боку, ядро постійно викачує різноманітні ресурси з периферійних районів і центрів, що також посилює та зміцнює відмінності між ними, послаблюючи периферію.
Механізм функціонування територіальних систем типу "центр-периферія" пов'язаний з постійним якісним перетворенням соціально-економічних відносин у межах ядра, де в міру розвитку НТП виникають нові функції, концентруються новітні наукомісткі галузі та виробництва, з'являються нові зв'язки, а тому йде і перманентна структурна перебудова економічної бази, що супроводжується зсувами у кваліфікаційному складі робочої сили та соціальному складі всього населення. Галузі, що не відповідають більше статусу ядра як основного генератора НТП, поступово витісняються на периферію - спочатку ближню (напівпериферію), пізніше дальню. Цей процес, який назвали "дифузією застарілих новведень", відіграє важливу роль у передачі імпульсів росту від центру до периферії, сприяючи її розвиткові, хоча й зміцнюючи тим самим її жорстку підпорядкованість центру.
Прикладом може служити стихійне вимивання зі столичних районів країн Заходу старих галузей промисловості, пізніше - рутинних трудомістких функцій у порівняно нових галузях, а в останні роки і цілої низки рутинних невиробничих функцій (зокрема, науково-дослідних). Характерно, що хвилеподібне розповсюдження таких імпульсів часто тягне за собою наступний розвиток на периферії цілої низки нових видів діяльності, пов'язаних з вже існуючими. Тут появляються і свої центри інновацій, хоча вони часто більше пов'язані з провідними центрами (займаючи щодо них підпорядковане положення), ніж з навколишніми територіями.
У той же час в ядрі зберігаються деякі рутинні галузі -переважно пов'язані з обслуговуванням базових. Заповнення робочих місць у таких малопрестижних галузях, непривабливих для корінного населення, відбувається в основному за рахунок залучення робочої сили ззовні, тобто з районів напів-периферії та периферії. Окрім того, центр викачує і частину наявного там висококваліфікованого персоналу, що веде до подальшої "ерозії" робочої сили. У результаті всіх цих взаємодій, незважаючи на постійне підтягування периферії, розрив між нею та центром зберігається. Під час еволюції всієї територіальної системи при зміні стадій економічного розвитку, відносини між центром та периферією неминуче переводяться на новий якісний рівень, хоча по суті і не змінюють свого змісту. Це свідчить про стійкість і гнучкість системи "центр-периферія", її спроможність зберігати свої властивості в різних соціально-економічних умовах.
Парадигма модернізації поступилась місцем парадигмі залежності та взаємозалежності. Отримало широке розповсюдження поняття "пов'язано-залежного розвитку" різних регіонів. З'явилося багато теоретичних побудов, похідних від концепції "центр-периферія".
Розподіл праці між трьома головними елементами світової системи- ядром, напівпериферією і периферією -здійснюється за рахунок їх спеціалізації на певних типах продукції чи виробничих процесів (капіталомісткої та високо-технологічної в ядрі й трудомісткої на периферії).
Ядро та периферію, відрізняє переважання специфічних процесів: ядро експлуатує - периферію експлуатують; ядро відрізняється порівняно високим рівнем заробітної плати, диверсифікованою структурою економіки, застосуванням прогресивних технологій, а периферії властиві низький рівень заробітної плати, простіша економічна структура та використання примітивніших технологій.
На думку відомого американського економіста Джефрі Сакса сьогодні світ розділений не ідеологічно, а технологічно [5]. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15 %
її населення, практично забезпечує решту світу технологічними інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології у свою систему виробництва та споживання. І остання частина, яка складається приблизно з третини жителів планети, є технологічно відірваною - вона і сама не створює інновації, і закордонні технології не впроваджує.
Як можна бачити з рисунка, межі цих регіонів не завжди збігаються з національними кордонами. Приміром, технологічно відірваний регіон включає південну Мексику й частину тропічної Центральної Америки, країни, що межують з Андами, значну частину тропічної Бразилії, тропічну Центральну Африку, велику частину колишнього Радянського Союзу за винятком районів, що межують з ринками Європи й Азії, віддалені частини Азії, такі, приміром, як деякі штати Індії, розташовані в долині Ганга, відрізані від світу Лаос і Кампучія, а також провінції Китаю.