Смекни!
smekni.com

Національно-визвольні дії народів Азії Африки Лат Америки (стр. 2 из 9)

Але незважаючи на поразку революції, в країні збереглася конституція. Ірак формально став конституційною монархією.

МОЛОДОТУРЕЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. 1908-1909 РОКІВ.

Революційні події в сусідніх державах Росії Та Ірані справили великий вплив на .піднесення національно-визвольного руху в Османській імперії. 1906 р. повстали моряки турецького флоту, а 1907-го р виступили робітники Ерзурума, посилився національний рух арабів. Створюються неле­гальні революційні організації та групи. Серед них виділялася організація «Єднання і прогрес» що спиралася в основному на молоде офіцерство, її метою було відновлення конституції 1876 р., проведення поміркованих буржуазних реформ, модернізація суспільства за європейським зразком.

В Європі членів цієї організації називали молодотурками. Наприкінці 1907 р. в Парижі вони провели з'їзд представників різних організацій, на якому було прийнято рішення про підготовку збройного повстання проти султана.

Воно розпочалося у липні 1908 р. .виступом військових частин, розташованих в Македонії під командуванням майора Ахмеда.

Повсталі направилися до Стамбула і були активно підтримані столичним гарнізоном. Це .змусило султана скликати парламент І відновити дію. конституції 1876 р. Молодотурки задовольнилися своєю першою перемогою, їх подальші дії були повільні й нерішучі. Цим скористався султан, який при підтримці духівництва та лідерів реакційних організацій вчинив 13 квітня 1909 р. заколот Хоча молодотурки швидко його придушили, вини не виконали своїх обіцянок і не провели антифеодальної реформи.

Обмежений характер революції в Туреччині пояснюється: слабкістю соціальних сил, що виступали за буржуазний шлях розвитку країни. Негативну роль відіграв і націоналізм молодотурок, їх ідеї пантюркізму, збереження єдиної й неділимої імперії. Вони не поділяли прагнення поневолених народів Османської Імперії створити свої національні держави.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ В ІНДІЇ

На відміну від Китаю, Ірану та Туреччини, Індія була безправною колонією Великобританії, у той же час метрополія доклала певних, зусиль І для створення в Індії сучасного сектору економіки, це дало змогу розвиватися пролетаріату, національній буржуазії. Остання навіть мала свою політичну


15

партію — Індійський Національний конгрес, створену ще в 1885 р. Але серед її членів не було єдності поглядів якщо помірковані діячі погоджувалися на самоуправління в _ рамках Британської імперії то радикально настроєні члени виступали за повну незалежність країни. Приводом до початку національно-визвольного руху стало рішення віце короля Дж.Керзона про розподіл на дві частини Бенгалії, однієї з иайбагатших й найквітучіших провінцій. Це означало розкол єдиного народу.У відповідь на такі дії колоніальної адміністрації по всій країні почався «рух свадеші» «бойкот англійських товарів з метою розвитку місцевої промисловості». В 1907 р. Він переріс у рух «свараджі» (самоуправління). Страйки, мітинги, демонстрації проходили в Бенгалії, Пенджабі, Мадрасі та в інших провінціях Індії.

Кульмінацією став загальний політичний страйк робітників Бомбею в липні 1908 р., на підтримку Б. Г.Тітлака, лідера лівого крила Національного конгресу, якого англійці засудили до 6 років тюремного ув'язнення за антибританську, діяльність, бомбейський страйк і піднесення національної визвольного руху змусили колоніальні власті піти на поступки; збільшилося представництво місцевого населення в дорадчих органах влади як в центрі, так і на місцях. В 1911 р. лорд Керзон відмінив своє рішення про розділ Бенгалії і переніс столицю з Калькутти в Делі.

Незважаючи на це національно-визвольному рухові в Індії на початку XX ст. не вдалося досягти своєї мети: для успіху іще не визріли соціальні сили, а авангард руху ще не мав широкої народної підтримки,

МЕКСІКАНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1911—1917 РОКІВ

На початку XX ст. Мексіка переживала .глибоку політичну кризу. Як і в Інших країнах Латинської Америки, тут панували великі латифундисти (поміщики), а також значний вплив мав іноземний капітал. Така становище не задовольняло національну промислову та торговельну буржуазію. Вона прагнула добитися-політичної влади. Другою гострою проблемою було аграрне питання. Поміщики-латифундисти присвоїли собі общинні землі.

Це викликало масовий селянський рух. На півночі народне повстання очолив майбутній генерал Панчо Вілья (1877—1923). На півдні Діяла партизанська армія під проводом Еміліо Сапати (1868— 1919). Згодом він теж був удостоєний звання генерала революційної армії.

Селянський рух співпав з активізацією дій ліберальної буржуазії, яку не. задовольняла реакційна політика президента генерала Порфіріо Діаса, який знаходився при владі з і 1876 року.

Політична криза загострилася 1910 р. у зв'язку з проведенням Діасом чергової «виборчої кампанії». На цей раз на відміну від минулих років опозиція мала свого кандидата на пост президента Франсіско Мадеро (1873—1913) син багатого капіталіста, він отримав освіту в СІЛА, видав газету «Демократ»;

був лідером Національно-ліберальної партії. У 1908 р. Мадеро опублікував програму буржуазно-демократичних реформ, яка знайшла безліч прихильників.

Напередодні виборів генерал Діас заарештував Мадеро, але той звільнився під заставу. І виїхав у США. Діас, безумовно «перемін) на виборах. Мадеро - опублікував за кордоном матеріали про фальсифікацію виборів та закликав своїх співвітчизників підняти повстання. У відповідь на цей за клик у різних місцях .країни почалися масові виступи, у тому числі в армійських частинах. Ці події стали початком мексіканської революції.

7 червня 1911 р. Ф. Мадеро повертається до Мехіко. Престарілий диктатор Діас тікає з Мексики. 2 жовтня того ж року Мадеро було обрана президентом. До влади прийшов буржуазно-поміщицький блок ліберальної орієнтації.

Ставши президентом. Мадеро не поспішав виконувати свої обіцяння та запроваджувати реформи:

Він повів боротьбу за роззброєння селянських армій Це привело до розколу єдиного революційного фронту, чим скористалися реакційні .елементи. Спроби уряду Мадеро зменшити вплив іноземного капіталу викликали незадоволення СІЛА.

Змова проти Мадеро остаточно оформилася на початку 1913 Р. її очолив генерал Уерта. 18 лютого президента та його оточення було заарештовано, а через кілька днів — страчено. Президентом став генерал Уерта.

Реставрація диктаторського режиму викликала в країні масове невдоволення. Селянські армії Сапати та Вільї об'єдналися. На шлях боротьби з диктатурою встала буржуазія, землевласники, сільськогосподарські та промислові робітники. Повстанці оточили столицю. В липкої 1914 р. Уерта відмовився від влади, а в грудні в Мехіко вперше зустрілися селянські ватажки Салата та Вілья. Не


16

знайшовши спільної мови, вони відмовилися формувати уряд. Президентом було призначено В. Карренсу.

У січні 1915 р., новий, президент видав закон про аграрну реформу, де передбачалося повернення селянам общинної, землі. Крім того він опублікував ряд інших прогресивних реформ. Однак, продовжував боротьбу з селянськими збройними формуваннями. На початок 1917 р. вони практично буди розгромлені. Трагічно загинули їх керівники Салата та Вілья.

Уряд Карренси прийняв, також ряд заходів по обмеженню іноземного капіталу. Це викликало різке, невдоволення з боку США. Двічі (1914 та 1916 р.р.) американські війська порушуючи кордон, вступали на територію Мексіки, але всенародний опір змушував їх відступати.

В таких, умовах почалася розробка нової конституції, яка виявилася найбільш передовою конституцією того часу. В ній було закріплено республіканську форму правління, основні політичні свободи громадян, визначено: функції законодавчої та виконавчої влади Прийнята вона законодавчими зборами 31 січня 1917 р., а вступила в силу 1 травня 1917 року. .

Мексиканська революція була за характером демократичною, антифеодальною, народною революцією. Це визначило й перемогу. Велику роль відіграла національна буржуазія, яка прагнула прийти до влади, провести . необхідні реформи, зменшити вплив реакційних планів та іноземного капі талу. Вході революції було вирішено також аграрне питання.

Національно-визвольний рух в Африці.

На початок XX ст. європейці завоювали й перетворили на колонії понад 90% території Африки. Колонізаторів приваблювала можливість мати величезний зиск від безжалісної експлуатації дешевої робочої сили африканців — на шахтах і рудниках, де видобували золото й алмази, а також: на каучукових, кавових і цитрусових плантаціях.

Колонізаторська політика європейців зустрічала рішучий опір і сприяла піднесенню національно-визвольної боротьби.

Понад 13 років англійці намагалися завоювати Східний Судан. Врешті. І їхні війська були оточеній знищені в м.Хартумі суданцями під керівництвом Махді. Лише забезпечивши собі цілковиту перевагу в силі, англійці в 1899р. здобули перемогу над махдістами.

Протягом 1904—1907 рр. героїчний опір німецьким колонізаторам чинили племена героро і готтентотів у Південно-Західній Африці (нинішня Намібія). Німці жорстоко розправилися з повстанцями — із 300 тис, готтентотів живими залишилися тільки 60 тисяч. Інакше склалася доля ефіопського народу. Італійські колонізатори зазнали нищівної поразки в битві при Адуа. Італія мусила визнати незалежність Ефіопії. Але це був виняток. Більшість національно-визвольних рухів у тогочасній Африці закінчилася крахом.

Країни Центральної і ГІівденно-Східної Європи.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. На початку XX ст. більша частина народів ГОвдеио-Східної Єаропи ще залишалися під гнітом Австро-Угорщини та Османської Імперії.

До складу монархії Габсбургів входили хорватські, словенські, частина сербських і румунських земель. Туреччина зберігала контроль над Албанією та деякими іншими країнами.