Другим популярним напрямом в літературі та мистецтві стає авангардизм.
Він об'єднав декілька течій, представники яких відмовлялися від простого відтворення об'єктів-художньої творчості, а прагнули вникнути в суть явищ, внутрішній світ, характер людини. Ця тенденція знайшла своє найвиразніше виявлення в кубізмі. Засновники цієї течії французькі художники П. Пікассо, М. Дюан та Ж.Брак вважали основою всякої форми геометричні фігури. Відмовившись від передачі світла й кольору, як це робили їх попередники імпресіоністи кубісти почали зображувати об'єкти, розклавши їх на геометричні форми. Вони вибирали такі ракурси, які в звичайних умовах були неприйнятні оком.
Подальшим розвитком кубізму можна вважати створений К. Малевичем супрематизм (від латинського- найвищий). Найвідомішим його твором став «Чорний чотирикутник». Розмістивши на білому фоні чорний, ідеальний чотирикутний, Малевич створив символ вічного протистояння двох сил світла й темряви, добра і зла, минулого і невідомого майбутнього. Якщо кубісти і супрематисти зображували світ за допомогою геометричних форм, то інший французький художник А. Матісс звертається до природи і прагне знайти гармонію людини з оточуючим середовищем. В його картині «Танок» зображена ідеальна формула декоративної гармонії трьох сил — неба, землі й людей, трьох кольорів — блакитного, зеленого і багряного.
Пошуки свого місця в мистецтві повернули деяких митців до джерел своєї культури (ікони, ліпка лубок) або до «чи тих» східних культур. Вони почали відображати народне мистецтво і створили стиль неопримітивізм (П. Гоген у Франції, Н. Гончаров і М.Ларіонов у Росії). Зокрема Гоген відправився в Полінезію на о. Таїті. Його захопила недоторкана природа цих місць, а також, мудрість стародавніх міфів Художник засобами неопримітивізму прагнув створити образ гармонії людини і природи.
Крім цих напрямів нового, авангардного мистецтва, широкого поширення набув критичний реалізм. Його представники в літературі були французькі письменники Р. Ролан, А. Франс, американські - Дж. Лондон, Т. Драйзер, німець Т. Манн. англійський драматург В. Шоу та. ін. У їх творах знайшли відображення проблеми несправедливості суспільного ладу, соціальної нерівності, колоніалізму, мілітаризму, війни, які хвилювали людей в різних країнах світу.
На відміну від представників «чистого мистецтва», що прагнули відгородитися від реального життя, замкнутися у "вежі із слонової кості", представники цього напрямку намагалися відтворити життя у всій його складності і по можливості, змінити на краще.
Таким чином, розвиток культур на початку XX ст. відрізнявся велячем, різнобарвністю стилів і напрямів, плеядою блискучих імен літераторів, композиторів, художників, які жили й творили в той час.
Перша світова війна.
МІЖНАРОДНІ кризи першого десятиліття XX ст., Балканські війни, колоніальні суперечки вкрай загострили міжімперіадістичні протиріччя: англо-німецькі, франко-німецькі, російсько-німецькі і російсько-австрійські. Поділ Європи на два ворогуючих блоки держав — Антанту і Троїстий союз — означав неминучість широкомасштабного воєнного конфлікту. В рамках Антанти йшла консолідація сил — в 1906 р. між Англією і Францією була досягнута домовленість про спільні дії проти Німеччини, в 1912 р. обидві держави підписали військово-морську конвенцію, і Англія брала на себе оборону французького побережжя. Того ж року аналогічна конвенція була підписана між Францією і Росією. Від Троїстого союзу у зв'язку з італо-австрійськими протиріччями на Балканах відійшла Італія. Німеччина могла опиратися тільки на Австро-Угорщину. Внутрішнє становище цієї імперії було нестабільним і, колись могутня держава, перебувала ,під тиском національно-визвольних рухів.
22
Гонка озброєнь у країнах Європи досягла нечуваного розмаху. Франція збільшила війська, з двох до трьох років підвищила термін служби. В Росії в 1913 р. була введена Велика воєнна програма, яка передбачала технічне переоснащення армії. Найкраще змогла підготуватися Німеччина, чиї збройні сили спирались на величезний економічний потенціал. Перша світова війна була однією з найбільш кровопролитних в історії людства. На полях битв загинуло близько 10 млн. чол. Війна почалася І серпня 1914 р. і продовжувалась до 11 листопада 1918 р. Кількість воюючих держав збільшувалася до 1917 р. На боці Німеччини і Австро-Угорщини виступили Туреччина і Болгарія, створивши Четвертний союз. До Антанти приєдналися Японія, Італія, Португалія, Румунія, Сербія, СИТА, Греція. Війну Німеччині оголосили Китай, 14 держав Латинської Америки. Всього у війні взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. чол.
Франція прагнула взяти реванш за поразку у франко-пруській війні 1870-—1871 рр., повернути Ельзас і Ло-тарінгію, захопити у Німеччини Рейнську промислову зону, частину колоній.
Урядові й шовіністичні кола Росії висунули ідею вирішення в ході війни «національного завдання»
— вільного виходу до Середземного моря, що передбачало встановлення контролю над протоками Босфор і Дарданелли. Микола II навіть наполягав на включенні до складу Росії Константинополя, західного узбережжя Мармурового моря.
Таємні наміри воюючих держав зумовили рівень Їх підготовки, співвідношення сил і стратегічні плани. Країни Антанти значно переважали своїх суперників за кількістю військ і озброєнь (на 2 млн. чол., майже на 3 тис. гармат, на 286 літаків, мали в 5 разів більше крейсерів). Німеччина мала перевагу в якості озброєнь, швидких темпах мобілізації, виключній маневреності своїх військ, внаслідок розгалуженості мережі шляхів .сполучень тощо.
Початок війни. Стратегічні плани воюючих сторін
28 червня 1914 р. в м. Сараєво членами організації «Молода Боснія» був вбитий австрійський ерцгерцог Франц-Фердинанд. Це було початком світової війни. При підтримці Німеччини Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, вимоги якого були несумісними з державним суверенітетом Сербії. Союзниця Сербії Росія спробувала ліквідувати конфлікт мирним шляхом, висунувши проект дипломатичного демаршу трьох держав — Англії, Франції і Росії. Однак союзники відмовились, а президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні «твердої» політики стосовно австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, Австро-Угорщина 28 липня оголосила війну Сербії. У відповідь Росія почала загальну мобілізацію, а 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, Водночас, відповідно до свого стратегічного плану, Німеччина почала концентрацію військ на західних кордонах і 8 серпня оголосила війну Франції. Берлін висунув вимогу перед урядом Бельгії пропустити німецькі війська через її територію. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом до оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині.
Війна була несправедливого і загарбницькою для всіх держав воюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок сусідів.
Основного метою Німеччини було захоплення величезних територій в Європі і Африці: Бельгії, частини Франції, Прибалтики, більшої частини України, Кавказу, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище у. Туреччині і на Близькому Сході, витіснити Англію із Середземномор'я тощо. Берлін мріяв створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.
Не відставала від своєї союзниці і Австро-Угорщина, чиї наміри, щоправда, були дещо скромнішими. Планувалося захопити більшу частину Балкан, багаті нафтою райони Румунії.
Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника у торгівлі, встановити одноосібне панування на морях, захопити німецькі колонії, зміцнити своє стратегічне становище в Середземномор'ї, посилити свій вплив на Середньому Сході.
Франція прагнула взяти реванш за поразку у франко-пруській війні 1870-—1871 рр., повернути Ельзас і Ло-тарінгію, захопити у Німеччини Рейнську промислову зону, частину колоній.
Урядові й шовіністичні кола Росії висунули ідею вирішення в ході війни «національного завдання»
— вільного виходу до Середземного моря, що передбачало встановлення контролю над протоками Босфор і Дарданелли. Микола II навіть наполягав на включенні до складу Росії Константинополя, західного узбережжя Мармурового моря.
Таємні наміри воюючих держав зумовили рівень їх підготовки, співвідношення сил і стратегічні
23
плани. Країни Антанти значно переважали своїх суперників за кількістю військ і озброєнь (на 2 млн. чол., майже на 3 тис- гармат, на 286 літаків, мали в 5 разів більше крейсерів). Німеччина мала перевагу в якості озброєнь, швидких темпах мобілізації, виключній маневреності своїх військ, внаслідок розгалуженості мережі шляхів сполучень тощо.
В основі німецького плану війни, відомого як «план Шліфена» (за ім'ям начальника генерального штабу), лежала ідея миттєвої війни (бліцкріга) на Заході проти Франції. В Берліні планували, зосередивши велику частину військ, в одній генеральній битві розгромити французьку армію і ще до «осіннього листопада» завершити кампанію на Заході, після чого нанести удар по Росії.
Таким чином, основними фронтами війни були Західний і Східний.
Відповідно до плану німецькі війська вторгайся в Бельгію, захопивши Льєж і Брюссель, увійшли в Північну Францію, що дало їм можливість наступати на Париж. Французька армія й англійський армійський корпус не змогли зупинити німців в боях в Лотарінгії і в «прикордонній битві» поблизу Мобежа в Північній Бельгії. Становище Франції стало загрозливим. Напередодні війни російський Генеральний штаб розробив два варіанти ведення війни — на півночі, в Прусії, проти німецької армії і на півдні — проти армії Австро-Угорщини. Австрійська армія була порівняно слабкою, тому південний напрям видавався більш перспективним — давав можливість вивести Австро-Угорщину з війни, залишивши Німеччину наодинці з могутніми арміями Антанти. Оптимізм російського генерального штабу щодо Австро-Угорщини грунтувався на правильному аналізі її збройних сил. За чисельністю вони були одними з найбільших у Європі, що підігрівало загарбницькі амбіції правлячої верхівки імперії. Проте дві якості австро-угорської армії перетворювали її у вразливого суперника. По-перше, протягом другої половини ХГХ і початку XX ст. вона розвивалась екстенсивне: зростала загальна чисельність і витрати на утримання військ без належного технічного переоснащення, осучаснення військової доктрини, стратегічного і тактичного мислення. Австрійський генштаб дотримувався застарілих поглядів на ведення війни, надаючи перевагу обороні, облозі фортець, пішим передислокаціям військ, ефективним ударам кавалерії й обмеженим діям авіації. По-друге, політичне становище імперії Габсбургів з її невирішеним національним питанням обумовили багатонаціональний склад армії. В ній існували військові формування змішаного складу і формування, утворені за національною ознакою. Це таїло в собі потенційну небезпеку виникнення національних протиріч всередині армії. Зосередження російських військ поблизу Балкан дозволяло російському командуванню розгорнути наступ в напрямку Босфора і Дарданелл. Однак з початком війни дії російської армії були поставлені в повну залежність від подій на Західному фронті.