Смекни!
smekni.com

Пізні національні релігії (стр. 5 из 7)

Приблизно таку саму роль відігравало конфу­ціанство і в соціальних процесах.

Конфуціанство виступало і як регулятор у взаємо­відносинах країни з небом і від імені неба — з різними племенами й народами, що населяли світ.

Конфуціанство підтримало і піднесло створення ще в інсько-чжоуський період культу правителя, імператора, "сина Неба", який управляв Піднебесною від імені великого Неба. З плином часу склався справжній культ Піднебесної серединної держави, яка розглядалась як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації, зосередження істини, мудрості, знання і культури, реалізації священної волі Неба. Звідси по­чинався поділ всього світу на цивілізований Китай і варварів, які населяли околиці і животіли в темноті, безкультур'ї і черпали культуру з одного джерела — з центру світу — Китаю.

За конкретних умов китайської імперії кон­фуціанство відігравало роль основної релігії, викону­вало функції офіційної державної ідеології. Висунута конфуціанством на перший план і старанно культи­вована соціальна етика з її орієнтацією на моральну досконалість індивіда у межах корпорації і суворо фіксованих, освячених авторитетом давності норм побуту, є, по суті, еквівалентом тієї сліпої і забарвле­ної істини, іноді навіть екстазом віри, що лежить в основі інших релігій.

Не будучи релігією у повному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія.

Конфуціанство — це також і політика, і адмі­ністративна система, і верховний регулятор еко­номічних і соціальних процесів — словом, основа всього китайського способу життя, принцип ор­ганізації китайського суспільства, квінтесенція китай­ської цивілізації.

Можна сказати, що саме завдяки конфуціанству з усім його культом стародавності й консерватизмом китайська держава і суспільство не тільки проіс­нували понад дві тисячі років у майже незмінному вигляді, а й засвоїли гігантську силу консервативної інерції.

Понад дві тисячі рокш конфуціанство формувало уми й почуття китайців, впливало на їхні переконан­ня, психологію, поведінку, мислення, сприймання, на їхній побут і спосіб життя. У цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу. Протягом цієї історії верхи китайського су­спільства жили за конфуціанськими нормами, вико­нуючи обряди і ритуали на честь предків, неба і землі згідно з вимогами Ліцзі.

Будь-хто з тих, хто стояв вище рівня простолю­динів або намагався висунутися з його середовища, повинен був підкорити своє життя дотриманню цих норм і церемоній; без їх знання і дотримання ніхто не міг розраховувати на повагу, престиж, успіх у житті. Але ні суспільство в цілому, ні людина окремо, як би вони не були скуті офіційними догмами кон­фуціанства, не могли завжди керуватися тільки ними. Необхідно було хоч інколи ковтнути повітря, від­дихатися. Роль духовно-ідеологічної віддушини віді­грав у Китаї даосизм.

Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: "Ми не знаємо, що таке життя, — говорив він, — як можемо ми знати, що таке смерть?" Не дивно, що все сум­нівне, підсвідоме, що належало до сфери непід-контрольних розуму почуттів, конфуціанство залиша­ло осторонь. Однак все це продовжувало існувати і в марновірстві простого народу, і в філософських по­шуках творчо мислячих і допитливих індивідів. У пе-редханьські часи, особливо на початку Хань (II ст. до н. е.), дуже насичену для історії Китаю еру, коли складалося й набувало свого остаточного вигляду вже реформоване ханьське конфуціанство, всі ці віру­вання й обряди були об'єднані в рамках релігії да-осів — релігійного синкретизму, що сформувався па­ралельно з конфуціанством.

Даосизм (31,2 млн прихильників) виник у Джоусь-кому Китаї одночасно з вченням Конфуція як са­мостійна філософська доктрина. Засновником філо­софії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи, попередник Конфуція. Жодних достовірних відомостей історичного або біографічного характеру відносно нього в джерелах немає. Легенди роз­повідають про його дивне народження (мати носила його кілька десятків років і народила старим — звідки й походить його ім'я "Стара дитина", хоч той же знак Цзи означав одночасно і поняття "філософ"). Отже, ім'я його можна перекласти як "старий філософ". Існує легенда, що, залишаючи Китай, йдучи на Захід, Лао-цзи люб'язно погодився віддати служителю при­кордонної застави свій твір "Дао де цзин" (IV—III ст. до н. е.).

У трактаті викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини — вчення про великого Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому необмежено. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуттів, постійне й невичерпне, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитись з ним — у цьому зміст, мета і щастя життя. Виявляється Дао через свою ема­націю — через де, і якщо Дао все породжує, то де все годує.

У трактаті йдеться про те, що життя і смерть — поняття відносні, але наголошувалося на житті, на тому, як його слід організувати (Чжуан-цзи, IV— III ст. до н. е.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, в нагадуваннях про фантастичне довголіття (800—1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні відлюдники, що приєдналися до Дао, відіграв значну роль у трансформації філософ­ського даосизму в даосизм релігійний.

Проповідь довголіття і безсмертя забезпечила да-оським проповідникам популярність у народі й при­хильність імператорів. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити й зміцніти в умовах панування конфуціанства, але, вистоявши, даосизм дуже змінив­ся. Облишивши метафізичні спекуляції на тему дао і де, відмовившись від відлюдності з ідеєю у-вей (недіяння), лаоські проповідники і маги активізували свою діяльність серед народу, вміло синтезували фі­лософські ідеї "Дао де цзин" з примітивними віруван­нями насамперед селянських мас, а також потурбувалися, щоб ці ідеї у вигляді міфів і легенд почали ши­роко популяризуватися. Так, даосистами було створе­но міф про богиню безсмертя Сиванму, в саду якої квітнуть раз у 3000 років персики безсмертя. Створи­ли вони і міф про першолюдину Пань-гу.

Історія цього міфу особливо цікава. В "Дао де цзин" є твердження: "Дао родить одне, одне родить двоє, двоє родять три, а троє — всі речі". Такий гли­бокий філософський зміст був явно недоступний ро­зумінню простих людей, і даоси яскраво інтерпре­тували його у вигляді міфу про Пань-гу (Дао родить одне). Минуло 18 тисяч років, почав створюватися Всесвіт, все легке і чисте, ян-ци, піднялося догори, утворивши небо, все каламутне і важке, інь-ци, опус­тилося і утворило Землю (одне родить два).

Пань-гу лишився між небом і землею й почав швидко рости (з двох народжується троє). Коли він виріс, його очі стали сонцем і місяцем, тіло — грун­том, кістки — горами, волосся — травами, дихання — вітром. З бороди злетіли в небо зірки, а з паразитів на його тілі пішли люди (троє породили усіх). Даосист-ський міф про Пань-гу — приклад післяханьських текстів, причому його деталі змушують згадати міф про "творця" Брахме, який народився з яйця, дві час­тини шкаралупи якого стали небом і землею. Та за допомогою таких міфів, апеляцій до містики і мар­новірства даосизм зумів не тільки завоювати довір'я і симпатії селянських мас, а й дати їм релігійні гасла, ставши їхнім прапором у політичній боротьбі (се­лянське повстання "жовтих пов'язок").

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення без­смертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який, в принципі, слід уподібнити до макрокосмосу, цебто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує при взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, ор­ганізм людини є також скупченням духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для усіх духів-манад (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається, як вважають даоси, обмеженням у їжі — шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.

Другий важливий елемент досягнення безсмер­тя — фізичні й дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, розкошлатіння волосся, а також уміння володіти влас­ним диханням: затримувати його, перетворювати у ледь помітне "утробне".

Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу іззовні. Це наочно виявляється у тому, якого великого значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факто­рам, причому моралі саме в китайському розумінні — в плані доброчесних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, канди­дат повинен був здійснити не менш як 1200 добро­чесних актів, при цьому навіть один аморальний вчи­нок зводив все нанівець.

На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сил, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту — злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини у безсмертя вважалася ду­же непростою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення вважався настільки священним і втаєм­ниченим, що ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина — і немає її. Вона не вмерла, але зник­ла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріа­лізувалася, піднялась на небо, стала безсмертною. Даоси пояснювали, що видима смерть — це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий підняв­ся на небо і досяг безсмертя.