6. Визначення рівня соціально-економічного розвитку країни. Чи збігається рівень соціально-економічного розвитку країни та місце країни відповідно до класифікації за рівнем доходу? Обґрунтувати відповідь. Не існує єдиного показника чи критерію рівня соціально-економічного розвитку країни. В цілому при оцінці рівня соціально-економічного розвитку треба враховувати декілька показників:- ВВП на душу населення;- Галузеву структуру національної економіки; - Динаміку економічного росту; - Рівень та якість життя населення (ІЛР);- Показники економічної ефективності; - Енергоємність, матеріалоємність, капіталоємність національного виробництва.;- Розвиток науки та запровадження нових технологій;- Стан навколишнього середовища та рівень екологічної безпеки;- Рівень інтеграції країни у світове господарство.
7. Ступінь участі країни у світогосподарських зв'язках. Показники:a)Показники світової торгівлі: 1)Експортна квота. Відношення експорту товарів та послуг до ВНП. Експорт/ВНП Х 100%. 2)Структура експорту. Питома вага окремих товарних груп, видів товарів у сукупному експорті. 3)Структура імпорту. Питома вага в імпорті окремих товарних груп, залежність країни від імпорту. 4)Імпортна квота. Імпорт/ВНП Х 100%. 5)Зовнішньоторгівельна квота. Е + І / ВНП Х 100%. 6)Порівняльне співвідношення частки країни у світовому виробництві та її частки у світовій торгівлі. Цей показник відображає конкурентоспроможність продукції на світовому ринку. b)Показники руху міжнародного капіталу. 1)Об'єм закордонних інвестицій даної країни, його співвідношення з ВНП. 2)Об'єм іноземних інвестицій усередині країни, його співвідношення з ВНП. 3)Структура іноземних інвестицій у національній економіці та інвестицій країни за кордоном. 4)Співвідношення об'ємів інвестицій країни за кордоном та іноземних інвестицій у країні. 5)Об'єм зовнішнього боргу країни і його співвідношення з ВНП. Розраховується також показник відкритості економіки країни:Квідкр = (Е + І) /2 /ВНП Х 100%.
8. Сутність відкритої економіки. Процес інтернаціоналізації постає як результат насамперед міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілу праці, як розвиток суспільного характеру виробництва в міжнародному масштабі. Інтернаціоналізація може здійснюватися в рамках декількох країн або ж між більшістю країн світу. Інтернаціоналізація виробництва та капіталу – це поняття більшою мірою кількості, ніж якості. Процес глобалізації у світовій економіці являє собою закономірний результат інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Це якісний процес. Макрорівень глобалізації – спільне прагнення країн та окремих регіонів до економічної активності поза своїми кордонами. Мікрорівень глобалізації – розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. Відкрита економіка – це:- інтернаціоналізація;- інтеграція;- збільшення мобільності населення;- встановлення відкритої економіки – це об'єктивна тенденція світового розвитку. Визнання стандартів світового ринку, дії відповідно до його законів;- активне використання різних форм спільного підприємництва, організація зон вільного підприємництва;- міжнародний рух капіталів, - міжнародний обмін технологіями;-міжнародний обмін валютно-кредитними фондами. Відкрита економіка взаємопов'язана з економічним зростанням. Наприкінці 90-х років у світовій економіці проявився ряд сталих тенденцій, до яких відносяться насамперед стабільні темпи економічного зростання. Середні темпи росту усіх країн піднялися з менш ніж 1% на початку 90-х до 3% на рік наприкінці 90-х.
9. Сутність, фактори та показники розвитку міжнародного розподілу праці. Міжнародний розподіл праці є необхідною умовою та основою виникнення й розвитку світового ринку. Світовий ринок – це система, що постійно розвивається. Усталена система товарно-грошових відносин між усіма країнами, що входять до Світового господарства, заснована на міжнародному розподілі праці та інших факторах виробництва. Головною формою існування світового ринку є міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це обмін товарами та послугами між національними економіками як суб'єктами світового господарства. Світова торгівля – це сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу (кількісна характеристика). Міжнародна торгівля – це форма міжнародних економічних відносин між країнами (якісна характеристика). Основні характеристики міжнародної торгівлі:1)Загальний об'єм світової торгівлі. Світовий торгівельний обіг – сумарний експорт усіх країн світу. Для однієї країни розраховується зовнішньоторгівельний обіг. Зовнішньоторгівельний обіг – це сума імпорту та експорту даної країни. 2)Торгівельний баланс, або зовнішньоторгівельне сальдо. Різниця між експортом та імпортом; теоретично торгівельний баланс на рівні світового господарства = 0. Перевищення імпорту над експортом на практиці пояснюється похибкою при підрахунку експорту та імпорту. Різноманітні націнки включені до ціни товару за його транспортування, страхування при здійсненні експортних та імпортних операції. 3)Динаміка світової торгівлі. Світова торгівля – найстаріша форма міжнародних економічних відносин, що охоплює всі країни світу. За темпами зростання випереджує світове промислове виробництво та світовий ВВП. Зниження темпів росту світової торгівлі в 80-90 рр пояснюється світовою економічною кризою початку 80-х рр та скороченням об'ємів експорту нафти. Темпи зростання зовнішньої торгівлі не є однаковими для різних груп країн. У другій половині ХХ століття до початку 90-х рр питома вага країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі скорочувалася. В 1950 році частка їх становила 33, 2%, а в 1990 році – 28, 7%. З початку 90-х років почався зворотній процес, і в 1995 році частка становила 32, 6%. Найшвидші темпи зростання спостерігаються у зовнішній торгівлі індустріальних країн. Середній річний приріст експорту в 1990-95 рр: Таїланд – 21, 6%, Індонезія – 21, 3%, Малайзія – 17, 8%, Сингапур – 16, 1%, Мексика – 12, 2%. Найбльші світові експортери: Розвинуті: США – 513 млрд $, Німеччина – 427 млрд, Японія – 397 млрд, Франція – 235 млрд. Країни, що розвиваються: Гонконг, Сингапур, Мексика, Малайзія, Тайланд, Китай, Росія, Польща, Чехія. Найбільші імпортери: США – 690 млрд $ , Німеччиа – 381 млрд, Японія – 275 млрд, Франція – 250 млрд. Збільшилася питома вага хімічних товарів, легкої промисловості. Скоротилося виробництво сталі та чавуну. Майже 25% світової торгівлі становлять послуги. Найбільшу питому вагу мають транспортне перевезення, зв'язок , страхування, туризм, фінансові послуги. Послуги в області досліджень, розробок, програмне забезпечення, право, консультації. Товарна структура світової торгівлі:
| Товарні групи | 1983 рік | 1995 рік |
| Сільськогосподарська продукція | 14, 6% | 12% |
| Продукція видобувної промисловості | 24, 3% | 11, 5% |
| В тому числі паливо | 20, 5% | 8, 8% |
| Продукція промисловості | 57, 3% | 73, 3% |
| В тому числі машинобудування | 28, 8% | 37, 8% |
10. Міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва. ... є головним напрямом розвитку міжнародного поділу праці і виражають сутність цього поділу. Спеціалізація різних країн на виготовленні часткових продуктів пов'язана із сучасною НТР. Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається у двох напрямах – виробничому та територіальному. Виробничий напрям поділяється на 1)міжгалузеву; 2)внутрішньогалузеву; 3)спеціалізацію окремих підприємств. Територіальна МСВ включає спеціалізації а) окремих країн; б)групи країн; в)регіонів на виробництві певних товарів та їх частин для світового ринку. До основних видів МСВ відносяться 1)предметна (виробництво продуктів); 2)подетальна (частин, компонентів продуктів); 3)технологічна або стадійна спеціалізація – здійснення окремих технологічних процесів. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростання рівня розвитку виробничих сил, а також процес стійких виробничих зв'язків між окремими самостійними підприємствами незалежно від того, чи відбуваються вони всередині країни чи на міжнародній арені. Виробнича кооперація, як певна система відносин, характеризується сферою, областю діяльності та методом співпраці. Сфери співпраці: 1)Виробничо-технологічна співпраця, що включає питання передання ліцензій та прав власності, розробку та узгодження виробничої документації, технологічних процесів, технічного рівня та якості продукції та послуг, вдосконалення менеджменту, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм. 2)Торгівельно-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції. 3)Післяпродажне обслуговування техніки. Виділяють три основних методи налагодження коопераційних зв'язків: 1)здійснення спільних програм; 2)спеціалізація в договірному порядку; 3)створення СП. Здійснення спільних програм в свою чергу реалізується у двох основних формах: підрядному виробничому кооперуванні та спільному виробництві. Підрядне виробниче кооперування передбачає виконання певної роботи виконавцем за дорученням замовника. Договірна спеціалізація – розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування. Спільні підприємства – це так звана інтегрована кооперація, за якої об'єднується капітал декількох учасників для реалізації окремих взаємно узгоджених цілей.
11. Теорії міжнародної торгівлі: теорія Хекшера-Оліна, теорія конкурентних переваг М.Портера. Теорія Хекшера – Оліна. Теорія співвідношення факторів виробництва. Сміт та Рікардо в своїх теоріях показали, як країни повинні визначати свою зовнішньоторгівельну спеціалізацію, але не показали, як визначати абсолютні й відносні переваги. Теорія Х. –О. стверджує, що вартість факторів виробництва визначається їх співвідношенням в економіці країни. Якщо якийсь ресурс наявний у країні в більшій кількості, виробництво продукції з виключно цього ресурсу буде найдешевшим, тому країна повинна спеціалізуватися на тих видах продукції, ресурсів для вироблення яких у неї найбільше. Переваги, засновані на природній забезпеченості виробничими ресурсами, лежали в основі міжнародного поділу праці і визначали структуру та напрями міжнародної торгівлі приблизно до середини ХХ століття. В даний час міжнародна торгівля визначається здебільшого володінням набутих переваг. М.Портер називає їх конкурентними перевагами. Вони полягають у наявності новітніх технологій, здатності ефективно виготовляти високоякісну продукцію, що користується попитом на світових ринках. Портер показав, що проникнення на світові ринки забезпечується не одним продуктом і не галуззю, а міжгалузевим комплексом (кластером), який поєднує в собі фірму-виробника, постачальника й фірми, що реалізують продукцію. За концепцією Портера, конкурентні переваги країни визначаються конкурентноспроможністю національних фірм та здатністю найбільш ефективно використовувати наявні в країни ресурси. Портер виділяє наступні фактори-детермінанти конкурентоспроможності національної економіки: 1)стратегія фірм, їх структура; 2)умови попиту; 3)споріднені та підтримуючі галузі; 4)фактори виробництва; 5)випадкові обставини; 6)політика уряду. Міжнародна конкурентоспроможність фірм та національної економіки в цілому визначається характеристиками “ромба”, до якого входять усі ці фактори, їх динамікою та взаємозалежністю. Вироблення експортної орієнтації потребує формування довгострокових конкурентних переваг у країни. При цьому спочатку треба виявити ті, що наявні, та потенційні переваги, а потім визначити умови їх перетворення на конкурентні, що дозволяє країні закріпитися на світових ринках. Багато робіт українських авторів присвячені конкурентним перевагам в Україні. Виділяються наступні потенційні конкурентні переваги: 1)природні ресурси, корисні копалини; 2)сприятливі умови для розвитку сільського господарства; 3)географічне положення; 4)забезпеченість трудовими ресурсами, відносно недорогими і кваліфікованими; 5)значний науковий потенціал – спадок від СРСР; 6)розвинута промислова база. Оскільки ці переваги використовуються недостатньо ефективно, першочергова задача економічної політики полягає у перетворенні їх на реальні переваги.