Смекни!
smekni.com

Світова економіка та міжнародні економічні відносини (стр. 5 из 8)

20. Зовнішньоторгівельна політика: тарифи (мита) та нетарифні бар'єри, їхнє значення для міжнародної торгівлі. Теорія оптимального тарифу. Сучасна міжнародна торгівельна політика характеризується розвитком двох тенденцій: протекціонізму та лібералізації торгівлі. Вільна торгівля (мета лібералізації) передбачає ліквідацію будь-яких обмежень під час руху товарів між країнами. Держава не втручається у зовнішню торгівлю, яка розвивається під впливом ринкових законів. Теоретично обґрунтовані переваги вільної торгівлі як для тих, хто бере участь у торгівлі, так і для всього світу. На практиці абсолютно вільної торгівлі не існує. Уряди країн запроваджують різноманітні обмеження зовнішньої торгівлі, намагаються збільшити експорт, підвищити конкурентоспроможність товарів на світових ринках і скоротити імпорт для того, щоб знизити конкурентоспроможність імпортних товарів на внутрішніх ринках. Теорія оптимального тарифу. Мито може бути встановлене в діапазоні від нуля (повна свобода торгівлі) до заборонного рівня, коли ввіз товару до країни припиняється. При нульовому тарифі національний добробут перебуває на умовному рівні U1; по мірі збільшення ставки тарифу національний добробут зростає до рівня U2 при ставці тарифу t(opt). По мірі подальшого збільшення тарифу добробут починає зменшуватися й досягає найнижчої точки U3 при встановленні заборонного тарифу. Для кожної країни оптимальний тариф свій.

21. Зовнішньоторгівельна політика: протекціонізм, його причини та наслідки. Аргументи “за” та “проти” протекціонізму. Протекціонізм – це політика захисту національного ринку від іноземної конкуренції шляхом обмеження доступу іноземних товарів до внутрішніх ринків. Головні інструменти протекціонізму – митні тарифи та нетарифні методи регулювання. Митний тариф – це податок на товари, що переміщуються через митну територію країни. Виділяються такі види мита: 1)“адвальорне” (вартісне) – нараховується у відсотках від митної вартості товарів: 3%, 5% тощо; 2)Специфічне. Нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару; 3)Комбіноване. У процентах від вартості одиниці товару; 4)Вивізне та ввізне; 5)Сезонне. Увізне мито може бути диференційоване: повне, пільгове, преференційне. Окрім мита, існують нетарифні види торгівельних обмежень: імпортні збори (за митну очистку, оформлення документів, зберігання товарів на митниці, різноманітні види контролю тощо); квотування та ліцензування імпорту; валютний контроль; стандарти (вимоги до якості, упаковки та маркування товару). В теоретичних розробках із проблем міжнародної торгівлі обґрунтовані переваги вільної торгівлі у порівнянні з протекціонізмом. На практиці кожна країна в якийсь період часу в більшій чи меншій мірі проводить політику протекціонізму, намагаючись отримати певну вигоду. Аргументи на користь протекціонізму: 1)підвищення рівня зайнятості в країні; 2)розвиток вітчизняної промисловості; 3)Захист молодих прогресивних галузей; 4)Виживання низькорентабельних галузей, що мають важливе соціальне значення; 5)стимулювання інвестицій; 6)боротьба з дефіцитом торгівельного балансу (імпорт перевищує експорт); 7)збільшення прибутку держави за рахунок імпортного мита; 8)запобігання залежності від імпорту; 9)підтримання стандартів якості та безпеки; 10)політичні цілі. Аргументи проти: 1)запровадження іншими країнами аналогічних обмежень на ввіз товарів, скорочення експорту країни; 2)придушення конкуренції, зниження стимулів для розвитку;3)погіршення становища споживача; 4)погіршення доступу до сучасної техніки та технологій; 5)зниження економічної ефективності та міжнародної конкурентоспроможності, ізоляція від світових ринків та світового господарства.

22. Вільна торгівля, її значення для розвитку міжнародної торгівлі. Принципи та діяльність ГАТТ/ВТО. ГАТТ/ВТО (генеральна угода з тарифів та торгівлі). Організація ГАТТ/ВТО відіграє провідну роль у регулюванні світової торгівлі. Створена в 1977 році, тоді до неї увійшло 23 країни. Відразу було затверджено основні принципи, що стосувалися регулювання торгівельної політики: 1)принцип найбільшого сприяння відносно експорту-імпорту виробників товарів. Якщо тариф знижувати для однієї країни, то вона повинна знизити тариф для всіх країн; 2)Взаємне подання національного режиму; рівного підходу до товарів імпортного та вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку (податки, збори, регулювання торгівлі); 3)Загальне зниження митних тарифів у ході багатосторонніх переговорів; 4)Для країн- членів ГАТТ тарифи на імпорт більшості видів продукції не перевищують 4-5%, а для значної частини товарів ліквідовані. Якщо країна запроваджує новий тариф, то вона повинна компенсувати його за рахунок зниження інших тарифів; 5)Усунення імпортних квот (фіксованої кількості товарів, що може бути ввезена до даної країни); 6)Відмова від використання експортних субсидій, окрім продукції сільського господарства. Винятки допускаються по відношенню до країн, що розвиваються та країн із перехідною економікою, а також для країн-членів торгівельних союзів: 1)Виробам обробної промисловості з країн, що розвиваються, надається пільговий режим імпорту; 2)Якщо країна не дотримується принципів ГАТТ, то й інші країни не повинні виконувати ці принципи відносно неї; 3)Якщо країна входить до торгівельного союзу, між країнами-учасницями якого ліквідовані митні збори, то ця країна не повинна ліквідувати мито відносно всіх учасників ГАТТ; 4)Відступ від названих принципів можливий в період війни, посилення міжнародної напруги тощо. У 1995 році ГАТТ була перетворена на Всесвітню торгівельну організацію. До кола проблем ВТО увійшло регулювання міжнародного обміну послугами, інтелектуальною власністю, контроль захисту інвестицій. З червня 1992 року Україна має статус спостерігача ГАТТ. У грудні 1994 року подала заявку на вступ до ГАТТ/ВТО, куди на той момент входило більше 130 країн, що становить 95% світової торгівлі. Головні перепони на шляху вступу України до ВТО: 1)високий рівень імпортного мита; 2)використання обмежень на експорт; 3)невідповідність порядку виплати зборів за митну очистку стандартам ВТО.

23. Міжнародна економічна інтеграція: передумови, етапи розвитку. Інтеграція як поняття, що характеризує міжнародні економічні відносини, має широке значення як об'єднання декількох країн в угруповання, що має загальні цілі, задачі, спільну економічну політику. Інтеграція може бути економічна, політична, валютна, торгівельна тощо. Інтеграції передують: географічна близькість, схожий рівень соціально-економічного розвитку, приналежність до однієї соціально-економічної системи (групи країн). Цим визначається спільність цілей та задач та шляхи їх досягнення. Етапи економічної інтеграції: 1)Утворення зони вільної торгівлі. Угруповання країн, в межах якого відбувається вільна від митних та кількісних обмежень торгівля товарами. 2)Митний союз. Угода декількох країн про ліквідацію митних зборів у взаємній торгівлі та встановлення єдиного митного тарифу відносно країн, що не є членами угруповання. 3)Спільний ринок. В рамках цього ринку усуваються тарифи та нетарифні бар'єри, розробляється єдина торгівельна політика відносно третіх країн, закладаються основи спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки, передусім експортно орієнтованих галузей. 4)Єдиний економічний простір. Це угруповання, в рамках якого забезпечується вільне переміщення товарів, капіталів, робочої сили. Якісно новий рівень інтеграції. Виникають наднаціональні органи управління та контролю. Спільними силами здійснюється економічна політика в основних галузях, формується єдиний правовий, економічний, політичний, інформаційний простір. Інтеграція поширюється на сферу науки, охорони навколишнього середовища тощо. 5)Економічний та валютний союз. Передбачає всі перелічені вище характеристики, а також проведення спільної валютної політики: запровадження єдиної валюти, створення єдиного Центрального банку та системи центральних банків країн-членів угруповання.

24. Основні риси регіональної економічної інтеграції (Африка, Латинська Америка, Азія). Успіхи розвитку економічної інтеграції у Західній Європі привернули увагу країн, що розвиваються, і в Латинській Америці, Африці та Азії виникло декілька десятків зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) – результат виходу інтеграційних процесів США та Канади за їх межі. 1 січня 1994 року набув чинності договір, за яким НАФТА включила Мексику. На території блоку мешкає 370 млн чоловік, щорічне виробництво становить 7 трлн доларів США, на них припадає 20% всієї світової торгівлі. Договір передбачав: 1)Скасування митних зборів на товари між США, Канадою та Мексикою; 2)Захист північноамериканського ринку від експансії азійських та європейських компаній; 3)зняття заборони на капіталовкладення та конкуренцію американських та канадських компаній у банківському та страховому ділі в Мексиці;4)Створення трьохсторонніх груп для вирішення проблем, пов'язаних із охороною довкілля. Хоча усі ці заходи за перші 5 років існування блоку не дали сподіваних результатів, спільний північноамериканський ринок буде повністю створений до 2010 року. Інтеграційні процеси активізуються і в Південній Америці. У 1991 році було укладено торгівельний пакт МЕРКОСУР між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм. За роки свого існування МЕРКОСУР перетворився на одне з найдинамічніших інтеграційних угруповань світу. Більшість товарів у торгівлі між його учасниками не обкладені митом. Створення МЕРКОСУР призвело до різкого зростання взаємної торгівлі, розширення торгівельно-економічної співпраці з іншими регіональними торгівельними угрупованнями, помітно зросла взаємна інвестиційна активність, зростають інвестиції з-за кордону. В МЕРКОСУР беруть участь країни різного рівня економічного розвитку. В Північній Африці у 1989 році був створений Союз Арабського Магрибу між Алжиром, Лівією, Мавританією, Марокко та Тунісом, якому не вдалося досягти поставлених результатів: і досі існують п'ять окремих ринків. С 1981 року функціонує Рада Співпраці між арабськими державами Саудівською Аравією, Кувейтом, Катаром, Бахрейном, ОАЕ та Оманом. У 1992 році було оголошено про створення Організації Економічної Співпраці центральноазійських держав (ОЕС-ЕКО), ініціаторами якої були Іран, Пакистан та Туреччина. У Східній Азії найбільш успішно майже 30 років дує Асоціація країн Південно-Східної Азії – АСЕАН, до якої входять Сингапур, Малайзія, Індонезія, Тайланд, Бруней та Філіпіни. Азійсько-Тихоокеанське Економічне Співробітництво (АТЕС) було створено в 1989 році на пропозицією Австралії як міжурядова організація, що об'єднує 21 країну: 12 початкових членів – Австралію, Бруней, Канаду, Індонезію, Японію, Малайзію, Нову Зеландію, Філіпіни, Сингапур, Південну Корею, Тайланд та США, та нових: Китай, Гонконг, Тайвань, Мексику, Чилі, Папуа-Нову Гвінею, В'єтнам, Перу та Росію. АТЕС формально має консультативний статус, але визначає регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності тощо. Статистичні дані та прогнози свідчать про те, що АТЕС поступово стає стрижнем економічного зростання світу.