Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливові викладача на студента, в дотримуванні почуття міри в спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування в педагогічному процесі та в пошані до особистості вихованця. К. Д. Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог „ніколи не може стати хорошим вихователем-практиком без такту. ...Ніяка психологія неспроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без прискіпливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумну діяльність”.
Основні ознаки педагогічного такту:
- людяність без зарозумілості;
- вимогливість без брутальності та прискіпливості;
- педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;
- вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але і без марнославства;
- вміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та вищості;
18
- врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;
- простота в спілкування без фамільярності та панібратства, без „показухи”;
- принциповість і наполегливість без упертості;
- уважність, чутливість і емпатійність без їх підкреслення;
- гумор без насмішки;
- скромність без удаваності.
Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи. Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Викладача повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так і немає межі вияву різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.
Його вдосконаленню сприяє так званий соціальний інтелект – особлива індивідуальна його якість, що дає змогу розуміти студента, розпізнати найбільш суттєві її риси, усвідомлювати мотивацію її поведінки.
Соціальний інтелект проявляється як про соціальна спрямованість, готовність до співробітництва, особиста зацікавленість у добробуті інших; соціальна ефективність як очікування успіху в розв’язанні міжособистих взаємин; емпатійний інтерес та особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань; адекватне визначення ціннісних аспектів ставлення до себе і до інших.
2.2. Педагогічна творчість як елемент педагогічної майстерності
Педагогічна творчість – особистісна якість педагога, яка є невичерпним джерелом його ініціативи, активності, інновацій, постійного натхнення для вдосконалення всього педагогічного процесу. Там, де немає творчості в педагогічній діяльності, там немає живої душі, там педагогіка є бездітною. Обміркування методики і змісту майбутнього навчально-виховного заходу, конкретне їх визначення, планування і проведення м- справа індивідуальна. Тому як немає двох однакових педагогів, так і немає двох однакових методик.
На формування педагогічної творчості викладача в українській педагогіці велику увагу звертає професор С. О. Сисоєва. Педагогічна творчість викладача, на її думку, - це особистісно орієнтована розвиткові взаємодія суб’єктів навчально-виховного процесу (викладача й студента), зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними, спрямована на формування творчої особистості студента і підвищення рівня творчої педагогічної діяльності викладача. Формування творчої особистості студента в навчально-виховному процесі вона розглядає як процес
19
фасілітації, тобто полегшення, сприяння творчій навчальній діяльності, стимулювання творчої активності.
Безперечно, педагог – творча людина – до кожного навчально-виховного заходу має ставитися дуже відповідально, знаючи, що не буває двох однакових вихованців, що кожний вихованець – це особистість; він повинен враховувати ці обставини, внести особисте „Я” до цього заходу і здійснити його оригінально, нестандартно, змістовно й цікаво. Недаремно Ш. О. Амонашвілі підкреслює: „Діти страждають від нестачі вчительської творчості”. Досить образно ,але змістовно говорив про необхідність цієї особистісної властивості К. Д. Ушинський: „...Прагнення до діяльності та прагнення до свободи так тісно пов’язані між собою, що одне без одного існувати не можуть. Діяльність має бути моєю, захоплювати мене, виходити з моєї душі і, відповідно, має бути вільною. Свобода потрібна мені тільки для того, щоб здійснити свою справу. Відберіть у людини свободу, і ви заберете у неї істинну душевну діяльність”.
С. О. Сисоєва визначає такі принципи педагогічної творчості викладача: діагностики, оптимальності, взаємозалежності, креативності, доповнення і варіантності
І, навпаки, там де панує рутина, там немає місця творчості, там домінує сірість, буденність, формалізм, не розвивається думка, погіршується навчально-виховна робота. Одноманітна педагогічна діяльність педагога, по-перше, знищує його самого як особистість і як педагога, по-друге, губить мотивацію діяльності та самовдосконалення у вихованців і, по-третє, формує таких же сірих особистостей. Слова Г. Кершенштайнера про те, що викладач виховує більше „тим, ким він є, ніж тим, що він уміє”, у педагогічній практиці повністю підтверджується, тому що власний приклад педагога ґрунтується на його авторитеті. А виховне забарвлення будь-якого навчально-виховного заходу ґрунтується на авторитеті його керівника.
„...Сутність педагогічної творчості... ми визначаємо як цілісний процес професійної реалізації та самореалізації педагога в освітньому просторі. Особливістю педагогічної творчості є те, що педагог реалізує свої особистісні і професійні творчі потенції засобом творення особистості студента, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком творчого потенціалу вихованця”. Тобто без творчості немає натхненої педагогічної діяльності та активної взаємодії між викладачем та студентом. Недаремно І. А. Зязіна лекції визначає як „театр одного актора”. А педагогічна діяльність має бути саме такою.
Безперечно, підвалиною творчості педагога є психолог-педагогічне мислення, яке передбачає нестандартний, пошуковий і інноваційний підхід до організації та проведення педагогічного процесу й постійне його вдосконалення, всебічний аналіз навчально-виховних заходів з точки зору сучасних наукових досягнень, безперервне збагачення свого психолого-педагогічного досвіду й уміння бачити, знайти щось нове, оригінальне в кожному педагогічному явищі, на перший погляд, повсякденному. Сучасне
20
психолого-педагогічне мислення також передбачає відмову педагога від уторованих шляхів здійснення навчально-виховних заходів і сміливе створення власних ефективних методик, які найбільш повно відповідають його індивідуально-психічним особливостям і випливають із сучасних педагогічних концепцій.
Основними характеристиками такого мислення є ясність, чіткість, логічність, системність, послідовність, самостійність, гнучкість, сміливість, оригінальність.
Провідні властивості творчого мислення забезпечують:
- постійний і системний пошук актуальних навчально-виховних проблем, які потребують розв’язання;
- виявлення оригінальних і нестандартних прийомів і способів вирішення навчально-виховних проблем, труднощів, завдань;
- послідовне, систематичне і безперервне вдосконалення стилю, методів і форм власної виховної діяльності;
- творче прагнення до інноваційного здійснення навчально-виховних заходів та широке залучення до їх обґрунтування інших педагогів і вихованців;
- відкритість для нового і нестандартного, вміння знаходити в них суттєве і перспективне;
- послідовну і рішучу відмову від стереотипного стилю мислення, розв’язання завдань і здійснення навчально-виховних заходів;
- здатність сміливо відмовитися від окремих елементів рутинного стилю діяльності та знаходити оптимальні шляхи подальшої діяльності;
- оптимістичне прогнозування майбутніх виховних дій і передбачення їх результатів тощо.
Сучасний етап розвитку педагогічної думки вимагає такого творчого мислення, без якого неможливі ні її саморозвиток, ні вдосконалення виховного процесу.
Вищевикладені особистісні якості педагога будуть гармонійно розвиватися і матимуть стимул для самовдосконалення тільки за наявності внутрішнього інтересу, потягу, бажання для педагогічної діяльності, безупинного і невтомного прагнення досягти в ній значних успіхів і отримання душевного задоволення. Узагальнено ці риси особистості педагога можна визначити як педагогічну спрямованість, яка є необхідною умовою і підвалиною педагогічної діяльності.
Стрижень педагогічної спрямованості педагога – це психолого-педагогічні переконання; стійка і змістовна мотивація до педагогічної діяльності; гуманно-оптимістичне ставлення до своїх вихованців і велика любов до них: „...Зокрема педагог мусить добре знати свого адресати,
21
розуміти його потреби й мотиви, ідентифікувати себе з ним (тобто ставати на його точку зору), співпереживати йому”.
В сукупності ці ск5ладові надають діяльності педагога цілеспрямованого, послідовного, наполегливого, змістовного й зацікавленого характеру, виступають міцним поштовхом на шляху досягнення успіхів і вершин.
Досвід педагогів-новаторів й аналіз сучасних педагогічних концепцій, наприклад педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки, особистісно орієнтованої педагогіки, свідчать про те, що підвалиною цих концепцій і успішної діяльності педагогів-новаторів є гуманно-оптимістичне ставлення до студентів, основний зміст якого – загальнолюдські та національні цінності. Наприклад, В. О. Сухомлинський особливо підкреслював необхідність олюднення педагогіки і, звідси основним предметом у школі вважав людинознавство, а Ш. О. Амонашвілі однією з головних властивостей педагога називає „доброту і любов до дітей, які мають бути не тільки внутрішнім станом, але й головним мотивом, стимулом педагогічної діяльності”.