Г. П. Касянович звертає увагу на „моральну культуру” педагога – це „позитивна духовна цінність як система моральних знань, переконань, почуттів і навичок, норм і відносин, інтересів і потреб, культурно-морального досвіду і безпосередньої поведінки, спрямована на вдосконалення навчання і виховання особистості”, на „морально-правову відповідальність” і на „відповідальність” педагога, Г. О. Балл – на „гуманістичні засади педагогічної діяльності”, Т.В. Іванова – на загальну культуру педагога і культуру педагогічного спілкування.
Отже, основними формами прояву педагогічної культури педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність викладача втрачає своє гуманне забарвлення й ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх поєднання в педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначається як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний прояв у практичній діяльності.
Також педагогічну майстерність можна розглядати як повний вияв викладачем свого „Я” в педагогічні діяльності. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.
Основними критеріями майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності:
- доцільність (за спрямованістю);
- ефективність (за результатами);
22
- гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування);
- оптимальність (у виборі змісту і засобів);
- творчість чи оригінальність (за змістом діяльності);
- науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).
Отже, викладач був і буде головною постаттю в навчально-виховному процесі. На думку В. Г. Кузя, викладач ХХІ століття – „це викладач із планетарним мисленням, який усвідомлює себе як суспільний діяч і просвітитель, активний перетворювач суспільства, а не просто державний службовець.
Висновки
Майстерність педагога – в „олюдню ванні”, натхненності знання, яке не переноситься з книжок в аудиторію, а подається як власний погляд на світ. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість – принципи і правила, які є засадами щодо дії і вчинків викладача. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання педагога, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвиненого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобутті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.
Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному навчальному закладі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльної, стимулятори професійного зростання – здібності.
Усі складники педагогічної майстерності взаємопов’язані, їм властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.
Отже, щоб викладач дія творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього – і розвиток студента.
Отже, майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності). Коли ж ми прагнемо усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення. Доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.
Список використаних джерел
1. Педагогічна майстерність / за ред. І. А. Зязіна. К., 1997.
2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. К., 1997. С. 251.
3. Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. К., 1997. С.110.
4. Савенкова Л. О. „Комунікативна атака” у формуванні навичок педагогічного спілкування // Педагогіка і психологія. 1998. № 4. С.101.
5. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність як мистецька дія// Рідна школа. 1995. № 7 – 8. С.39.
6. Балл Г. О. Парадигма діалогу і проблема прилучення до наукової культури// Професійна освіта: педагогіка і психологія/ За ред. Т. Левовицького, І. Зязіна, І. Вільш, Н. Никало. Ченстохова;Київ, 1999. С.341.
7. Кан – Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. М., 1987. С.27.