кішим буде контроль з їх боку, тим менше буде порушень дисципліни та
законності . Тому співробітництво і взаємодію з суспільством можна рогля-
дати як сучасну форму зміцнення дисципліни та законності в органах внут-
рішніх справ.
Висновок
Підводячи підсумок даної роботи, можна зробити натупні висновки.
Законність – це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні права й закону в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів правових норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі з правопорушеннями і свавіллям в діяльності посадових осіб та забезпеченні порядку й організованості.
Суть законності складає додержання і виконання саме законів. Підзаконні нормативно-правові акти повинні видаватись на основі законів, у відповідності із законами і на виконання законів.
Основними принципами законності виступають:
1) всезагальність;
2) верховенство закону щодо всіх інших правових актів;
3) єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії;
4) рівність всіх перед законом;
5) недопустимість протиставлення законності і доцільності;
6) невідворотність відповідальності за правопорушення.
Законів у державі повинно прийматись стільки, щоб законодавчо були врегу-
льовані всі основні найважливіші сфери суспільного життя. Закони, видані держа-вою, повинні бути обов’язковими для держави так само, як і для кожного громадя-нина. Щоб забезпечити верховенство закону, необхідно створити демократичні структури, підвищити якість законів, вдосконалити законодавчу процедуру, відпра-цювати механізм реалізації закону. Пріоритетним завданням правової системи України є зміцнення законодавчої бази щодо прав людини, приведення законодав-ства у відповідність з європейськими нормами і стандартами; стабілізація законо-давства і правильне його розуміння та застосування; реформування системи право-охоронних органів. Наша держава повинна зробити все можливе для зближення українського законодавства з європейським правом. Адже від цього багато в чому залежить ефективність міжнародного співробітництва за участю України та її авто-ритет в Європі й у світі в цілому.
Гарантії законності – це об’єктивні умови й суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби, що забезпечують режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві. Серед гарантій законності розрізняються загальні умови (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та правові) й спеціальні засоби (організаційні та юридичні). До юридичних засобів відносяться : засоби виявлення правопорушень, засоби попередження правопорушень, засоби припинення, заходи захисту, юридична відповідальність, процесуальні гарантії, правосуддя. Особливе значення мають юридичні гарантії (передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони, і , у разі порушення, відновлення законності).
Для забезпечення законності важливу роль відіграють правова культура особи (така її властивість, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях), правове виховання (цілеспрямована діяль-ність державних органів, громадських об’єднань та інших суб’єктів щодо формуван-ня у громадян і посадових осіб високої правової культури) та юридичний всеобуч (єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців).
Наслідком законності є встановлення в суспільному житті правопорядку (ре-
жиму впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності). Найважливішу роль в охороні й захисті правопорядку в нашій країні відіграють органи внутрішніх справ.
Розвиток демократії в Україні, зміцнення законності й дисципліни пов’язані з підвищенням ефективності та якості роботи правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ. Виконання завдань, поставлених державою перед органами внутрішніх справ, потребує від них організованості й порядку в роботі, неухильного і точного виконання своїх обов’язків. На зміцнення законності в органах Міністерства внутрішніх справ спрямована вся система добору кадрів, виховної роботи, професійної підготовки, впровадження передового досвіду, а також поєднання цілеспрямованих зусиль керівників усіх рівнів органів внутрішніх справ, громадських організацій та всього особового складу служб і підрозділів.
Теорія законності надає громадянам, насамперед професійним юристам і посадовим особам, чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.
Отримані висновки та теоретичні напрацювання, висвітлені в даній роботі, можуть бути використані в ході навчального процесу студентів.
Наведені цитати
1 Воскресенский Н. А. Законодательные акты Петра І. Т. І, М., Л., 1945, с. 7.
2 Цицерон. Диалоги о государстве. О Законах. М., 1966, с. 139.
3 Строгович М. С. Проблемы общей теории права. Т. І, М., 1990, с. 111.
4 Александров Н. Г. Право и законность в период развития правового
государства. М., 1979, с. 212.
5 Строгович М. С. Указанное сочинение, с. 112.
6 Лазарев В. В. Теория государства и права. М., 1992, с. 174.
7 Міліція України. 2002, № 3, с. 3 – 5.
8 Відомості Верховної Ради України. 2002, № 2.
Використана література
1. Авер’янов В. Б. Законодавство: проблеми ефективності. К., 1995.
2. Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. К., 1997.
3. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України. Х., 1998.
4. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. М., 1992.
5. Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права. М., 1976.
6. Зарічанський О. А. Професіографічна карта професії “Правоохоро-нець”. Ів.-Ф., 2000.
7. Копейчиков В. В. Теорія держави і права. К., 1995.
8. Корельский В. М. Теория государства и права. М., 1998.
9. Коробка В. М., Пашутін В. В. Сучасна правосвідомість слідчих (теоретико-соціологічні аспекти). Д., 2002.
10. Котюк В. О. Теорія права. К., 1996.
11. Кравченко Ю. Ф. Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання). Х., 1998.
12. Лазарев В. В. О роли доктринального толкования права. М., 1969.
13. Лазарев В. В. Общая теория государства и права. М., 1997.
14. Липень С. В., Лазарев В. В. Теория государства и права. М., 1998.
15. Марченко М. Н. Общая теория государства и права. Т.2, М., 1998.
16. Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції у документах і матеріалах. Т. 3, К., 2000.
17. Молдован В. В. Основи держави і права. К., 1996.
18. Пиголкин А. С. Общая теория права. М., 1996.
19. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави і права. К., 1994.
20. Скакун О. Ф. Теорія права і держави. Х., 2000 .
21. Хропанюк В. И. Теория государства и права. М., 1996.
22. Іменем закону. 2002, № 3.
23. Іменем закону. 2003, № 6.
24. Міліція України, 2002, № № 3, 9.
25. Право України. 2001, № 3.
26. Право України. 2002, № 6.
27. Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності (збірник наукових статей). 2000, № 2.
28. Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності (збірник наукових статей). 2002, № 1.