ЗМІСТ
1. ВИХІДНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ К. МАРКСА ТА Ф. ЕНГЕЛЬСА3
2. В.І. ЛЕНІН І ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА МАРКСИЗМУ.. 6
3. РОЗВИТОК І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МАРКСИЗМУ В ХХ СТОЛІТТІ9
1. ВИХІДНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ
К. МАРКСА ТА Ф. ЕНГЕЛЬСА
Відкидаючи революційний шлях суспільних перетворень і прагнучи виступати від імені всього людства, яке нібито в їх особах уперше усвідомило свої великі завдання, соціалісти-утопісти заперечували класовий характер своїх учень. Спираючись на ці вчення, видатні німецькі мислителі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), навпаки, відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу і послідовно дотримувалися її протягом усього свого життя. Вони поставили за мету з'ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації та соціального гноблення.
Маркс і Енгельс уперше створили цілісну теорію політичних відносин, що включають наступні положення:
1. політичні відносини, тобто відносини, що випливають із боротьби за владу і здійснення влади. Політична надбудова - результат формуючих її соціально-економічних сил, а саме: загального рівня продуктивних сил, що визначають спосіб життя суспільства; виробничі відносини, в які вступають люди в процесі виробництва і обміну і центральним елементом яких виступають відносини власності;
2. політика виступає не тільки як відображення позаполітичних відносин, але й як важливий інструмент їх формування;
3. держава - це продукт класових суперечностей і служить інтересам економічно пануючого класу;
4. економічно пануючий клас є також і політично і ідеологічно пануючим класом. Висновок про те, що економічне, політичне, ідеологічне панування - це взаємодоповнюючі і підсилюючі аспекти панування класового, покладений в основу марксистської політичної теорії;
5. на основі такого розуміння проблеми держави і класового панування Маркс і Енгельс створили теорію політичної свідомості. Вихідний її пункт - твердження про те, що суспільне буття людей визначає їх свідомість, отже, політичні погляди людей формуються під впливом їх становища.
Суть матеріалістичного розуміння історії полягає у визнанні первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості. Суспільне буття - це сукупність матеріальних суспільних процесів, які існують незалежно від волі і свідомості людей, а суспільна свідомість є відображенням суспільного буття. У процесі виробництва матеріальних благ люди вступають у певні, незалежні від їхньої волі виробничі відносини, які складають матеріальну основу, реальний базис суспільства, на якому вивищується ідеологічна і політична надбудова. Політику, право, державу марксизм, таким чином, вважає вторинними явищами суспільного життя, похідними від його економічного базису. Надбудова є відносно самостійною стосовно економічного базису і справляє на нього активний зворотний вплив.
За логікою матеріалістичного розуміння історії корені, першопричини політичних та ідеологічних процесів лежать у матеріальному виробництві, передусім у виробничих відносинах, на основі яких воно здійснюється. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є головним рушієм суспільного розвитку, причиною соціальних революцій і переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої.
Аналізуючи капіталістичний спосіб виробництва як єдність продуктивних сил і виробничих відносин, К. Маркс і Ф. Енгельс створили теорію додаткової вартості, згідно з якою додаткова вартість утворюється шляхом привласнення капіталістами продукту неоплачуваної частини праці найманих робітників. Звідси вони зробили висновок про необхідність непримиренної боротьби робітничого класу проти буржуазії і неминучість соціалістичної революції як єдиної умови звільнення робітників і всіх трудящих від експлуатації, ліквідації гноблення людини людиною. Так була обґрунтована ідея всесвітньо-історичної ролі робітничого класу (пролетаріату) як могильника капіталізму і творця соціалістичного суспільства.
Ідею класової боротьби, всесвітньо-історичної ролі робітничого класу К. Маркс і Ф. Енгельс всебічно обгрунтували у спільній праці "Маніфест Комуністичної партії" (1848). Автори наголошували, що розвиток боротьби робітничого класу проти буржуазії неминуче приводить до соціалістичної революції. В результаті перемоги цієї революції встановлюється політичне панування робітничого класу.
Вчення про державу взагалі і державу диктатури пролетаріату, зокрема, посідає центральне місце в марксизмі. К. Маркс і Ф. Енгельс виходили з того, що за своєю сутністю держава - це знаряддя класового панування, "організація для систематичного насильства одного класу над іншим". Виникла вона в результаті появи приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на класи й існує як знаряддя політичного панування над усім суспільством того класу, який панує економічно, тобто володіє основними засобами виробництва. З подоланням класових відмінностей, зникненням класів у майбутньому комуністичному суспільстві поступово відімре й держава, поступившись місцем громадському самоврядуванню.
Значну увагу К. Маркс і Ф. Енгельс приділяли розробленню принципів організації майбутнього соціалістичного суспільства. Вони виходили з того, що новий суспільний лад грунтуватиметься на суспільній власності на засоби виробництва, колективній праці, плановому розвитку виробництва, поступовому подоланні класових відмінностей з досягненням у перспективі соціальної рівності людей, тобто рівності за їх становищем у суспільстві.
2. В.І. ЛЕНІН І ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА МАРКСИЗМУ
Послідовним і впливовим марксистом у Росії наприкінці XIX - у першій чверті XX ст. був Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870-1924). Він беззастережно сприйняв усі ідеї марксистського вчення, передусім ідеї класової боротьби, соціалістичної революції та диктатури пролетаріату, і розвивав їх стосовно нових історичних умов. Через органічну єдність учень К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна вони дістали спільну назву - "марксизм-ленінізм".
На основі марксистської теорії, революційно-демократичної думки народів Росії В.І. Ленін (1870-1924) поряд з марксистською філософією, економічним ученням про капіталізм виділив і третю складову частину - марксистську теорію політики, яку він розумів насамперед як теорію класової боротьби, опертої на диктатуру пролетаріату.
Він далі розвинув політичні погляди марксизму, сформулював фактично політичну доктрину марксизму, по-перше, наголосив, слідом за Марксом, що в центрі політичної доктрини марксизму лежить питання про класову боротьбу, яка є одним з найбільш основних питань марксизму; по-друге, тісно пов'язав марксизм, його політичну доктрину з ідеологією; по-третє, сформулював концепцію соціалістичної революції. Якщо К. Маркс і Ф. Енгельс визначили матеріальні передумови революції, то Ленін, проаналізувавши тогочасний імперіалізм, зробив висновок про можливість перемоги соціалістичної революції в одній країні і розробив положення про суб'єктивні передумови революції. У зв'язку з цим Ленін розробив й втілив в життя концепцію авангардної політичної партії - партії професійних революціонерів; по-четверте, далі розробив марксистську концепцію держави диктатури пролетаріату. Розробляючи цю концепцію він продовжив думки Маркса і Енгельса щодо характеристики демократії; по-п'яте, розробив політичну концепцію з національного питання, визначив умови його вирішення в багатонаціональній країні, виділив головні аспекти національно-державного будівництва після перемоги соціалістичної революції; по-шосте, висунув ряд ідей щодо ставлення до інших політичних партій, об'єднань як до революції, так і після її перемоги, визначив політичну тактику щодо профспілок, їх ролі і місця в пролетарській державі, розробив політичну стратегію й тактику НЕПу та ін.
Звичайно, що вже лише перелік основних елементів політичної доктрини, сформульованої Леніним, доводить її значення й роль в загальній марксистській системі. Ми виділили найважливіші елементи цієї доктрини. Можна, зрозуміло, по-різному ставитись до марксистської політичної доктрини, її творця В.І. Леніна, одного лише, на нашу думку, не варто припускати - принижувати й фальсифікувати. Якщо прагнути її зрозуміти, то тоді потрібно розглядати доктрину об'єктивно, конкретно до тих умов, за яких вона створювалась - тобто до російських.
Сьогодні точаться дискусії щодо вчення марксизму, зокрема чи має право політична доктрина комунізму на життя. Одні кажуть, що має, інші ж закликають навіть до суду над нею. Звичайно, комунізм як політична теорія не є якоюсь випадковістю історії. Водночас практика світового розвитку показала, що багато чого в марксистській теорії виявилось невірним. Маркс, як відомо, був перший, хто науково проаналізував історію і капіталістичну дійсність з позицій трудящих пригнічених мас. Соціальним рушієм революційного перелому, на його думку, покликаний стати новий, до цього часу небачений персонаж - об'єднаний міжнародною солідарністю пролетаріат.
Водночас істинне і геніальне в цій концепції змішалось з утопічним і історично обмеженим. Можна зробити висновок й про те, що найбільшою помилкою Маркса і Леніна був метод перебудови суспільства шляхом насильства, революції. Революційний шлях перебудови суспільства - закономірна пропозиція Маркса в умовах XIX ст. На жаль, коли умови змінилися (кінець XIX - початок XX ст.) розробники соціально-політичної теорії комунізму втратили всякі орієнтири, не звернувши увагу на доречну критику марксизму з боку європейської соціал-демократії.
Леніна та інших послідовників марксизму звинувачували в прагненні зруйнування старої економіки, культури, моралі, моральності. На жаль,