Центральний банк здійснює свої функції через банківські операції: пасивні й активні. Пасивними називаються операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси, активними – операції з їхнього розміщення.
На відміну від комерційних банків, центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його головною клієнтурою є комерційні банки. Останні виступають як би посередниками між економікою і центральним банком. Він зберігає вільну готівку комерційних банків, тобто їхні касові резерви. Історично ці резерви давалися комерційними банками в центральний як гарантійний фонд для погашення депозитів. У XX ст. У більшості країн комерційні банки відповідно до закону зобов’язані зберігати частину своїх касових резервів у центральному банку. Такі резерви називають обов’язковими банківськими резервами. Центральний банк встановлює мінімальне відношення обов’язкових резервів до їх зобов’язань по депозитах (норму обов’язкових резервів).
1.3. Банківські установи як елементи кредитної системи
У механізмі функціонування кредитної системи держави велика роль належить комерційним банкам. Вони є багатофункціональними організаціями, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу. Банки акумулюють основну частку кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, прийом депозитів, розрахункове обслуговування, купівлю-продаж і збереження цінних паперів, іноземної валюти та ін.
Завдання банків полягає у забезпеченні безперебійного грошового обігу й обороту капіталу, кредитуванні промислових підприємств, держави і населення, створення умов для народногосподарського нагромадження.
Комерційні банки, мають статут, відповідно до якого діють. У статуті повинне міститися наступне:
• найменування банку і його місцезнаходження (поштова адреса);
• перелік операцій, здійснюваних банком;
• розмір статутного фонду і перелік інших фондів, утворених банком;
• положення про те, що банк є юридичною особою і діє на комерційній основі;
• положення про органи керування банком, їхню структуру, порядок утворення і функції, а також інші положення, зв’язані з особливостями діяльності банку, що не суперечать чинному законодавству.
Центральною ланкою в здійсненні активних і пасивних операції банку виступає кредитне керування. В основу класифікації кредитних операцій можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, мета, характер чи терміни кредиту, наявність забезпечення позички і т.д. Перш за все необхідно відзначити, що у всіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розподіл позичок на дві великі групи – персональні позички фізичним особам для задоволення особистих нестатків і ділові позички акціонерним компаніям та одноособовим підприємцям для забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції. Це розмежування має важливе значення, тому що в зазначених сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила у відношенні термінів, величини, вартості і забезпечення позичок, видів фінансових гарантій і т.д.
У банківських балансах, однак, цей розподіл звичайно виражається неявно, в опосередкованій формі. Деякі статті балансу відносяться тільки до кредитування приватних осіб, інші до кредитів підприємств, але є і “змішані” статті. У США, наприклад, в основу класифікації позичок покладена мета кредиту. Тому в деяких статтях балансу поєднуються як позички на особисті потреби, так і позички для фінансування виробництва і реалізації.
Основними функціями комерційних банків вважаються:
• акумуляція і мобілізація грошового капіталу;
• посередництво в кредиті;
• проведення розрахунків і платежів у господарстві;
• створення платіжних засобів;
• організація випуску і розміщення цінних паперів;
• консультаційне обслуговування клієнтів.
Банк може надавати кредити підприємствам і організаціям різних галузей народного господарства й іншим банкам, включаючи свої філії, фінансовим компаніям і населенню. Специфіка джерел формування позичкового фонду, використовуваного для тих чи інших кредитних операцій, призначення і характер забезпечення видаваних кредитів, механізм надання і терміни кредитування, сфера використання й інші фактори обумовили створення в рамках кредитного керування шести відділів.
1. Відділ загальної організації кредитних операцій:
• визначає загальну політику банку і порядок її реалізації в залежності від конкретних економічних умов;
• розробляє загальні методики короткострокового і довгострокового кредитування і фінансування, методики визначення кредитоспроможності клієнтів, методики організації перспективних фінансових послуг;
• вивчає кредитні ризики і визначає механізм страхування банківських кредитних операцій.
2. Відділ короткострокового кредитування:
• визначає кредитні ресурси по видах позичок і позичальниках виходячи з кредитного потенціалу банку;
• виявляє потреби в кредиті;
• організовує видачу і погашення кредиту, веде кредитні справи;
• укладає кредитні договори;
• перевіряє кредитоспроможність клієнтів;
• веде картотеку кредитоспроможності;
• організовує факторингові операції.
3. Відділ довгострокового кредитування і фінансування:
• розробляє основні напрямки кредитування і фінансування виходячи з інвестиційного потенціалу банку;
• організовує кредитні операції і фінансування;
• укладає договори з надання позичок і надання послуг;
• перевіряє кредитоспроможність клієнта і веде картотеку кредитоспроможності;
• здійснює кредитування, пов'язане з інноваційною діяльністю клієнта, інноваційне фінансування розробок клієнта;
• займається організацією фінансування з доручення клієнта;
• здійснює посередницьку допомогу в пошуку партнерів по впровадженню, а також у підборі підрядчиків для реалізації довгострокових проектів.
4. Відділ кредитування населення:
• організовує пряме і непряме кредитування придбання споживчих товарів і житлового будівництва;
• надає кредитні картки;
• надає послуги населенню.
5. Відділ міжбанківських операцій покликаний організовувати і вести облік і аналіз усіх міжбанківських операцій, перш за все з Центральним банком і з іншими комерційними банками, а також з банками своєї системи (філіями і відділеннями).
6. Відділ нетрадиційних банківських операцій, зв'язаних із кредитуванням, призначений для організації таких операцій банку, як, наприклад, лізинг.
Основним цивільно-правовим документом, який засвідчує факт та умови видачі і повернення позички є кредитна угода ( договір ). Усі питання щодо прав, обов’язків та взаємовідносин сторони визначають у цьому документі за взаємною згодою. Всі пункти угоди не мають суперечити чинному законодавству.
Основними умовами кредитної угоди щодо ключових параметрів позики є:
- ціль кредиту (вона залежить від категорії позичальника, служить важливим індикатором ступеня ризику, пов'язаного з видачею позички. Видаючи кредит акціонерній компанії, банк повинен переконатися, що кредит береться для виконання цілей, передбачених статутом фірми. Ціль визначає і форму кредиту);
- сума( банк має перевірити обґрунтованість заявки у відношенні суми кредиту. Важливо із самого початку правильно визначити необхідну суму кредиту);
- порядок погашення (при видачі кредиту повинне бути ясно визначене джерело його погашення);
- термін (чим більш тривалий термін позички, тим вищим є ризик, тим більшою є імовірність того, що виникнуть непередбачені труднощі і клієнт не зможе сплатити борг відповідно до договору);
- забезпечення (важливим елементом кредитної угоди є те, які активи позичальник зможе закласти як забезпечення кредиту. При цьому необхідно підкреслити, що кредит повинен видаватися на визначені цілі, для фінансування конкретної господарської операції, а не в обмін на забезпечення як таке);
- винагорода кредитора (винагорода банку за кредит складається з двох основних елементів: відсотка з позички і комісії за відкриття кредиту).
Важливою функцією комерційних банків є посередництво в кредиті. Прямим кредитним відносинам між власниками вільних коштів і позичальниками перешкоджає розбіжність обсягу капіталу, пропонованого в позичку, з потребою в ньому, а також терміну вивільнення капіталу з терміном, на який він потрібний позичальнику. Безпосередні кредитні зв'язки між власниками капіталу і позичальниками ускладнює і ризик неплатоспроможності останніх. Власник капіталу може не мати інформацію про фінансовий стан позичальника. Комерційні банки, виступаючи в ролі фінансових посередників, усувають ці ускладнення. Банківські кредити направляються в різні сектори економіки, забезпечують розширення виробництва. Стабільна економіка не може існувати без організованої і налагодженої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення має роль банків у проведенні розрахунків і платежів.
У сучасній кредитній системі в ряді західних країн великого розвитку набули інвестиційні банки. До виділення в більшості країн Заходу (насамперед у США, Японії, Англії і Франції) інвестиційних банків привели поділ праці і спеціалізація в кредитній сфері. Основне завдання інвестиційних банків – це мобілізація довгострокового позичкового капіталу і надання його позичальникам за допомогою випуску і розміщення акцій, облігацій і інших видів позикових зобов'язань. Кожна велика фірма, корпорація, як правило, має “свій” інвестиційний банк, послугами якого постійно користується. В даний час існують два типи інвестиційних банків. Банки першого типу займаються винятково торгівлею і розміщенням цінних паперів, банки другого типу – довгостроковим кредитуванням. Інвестиційні банки другого типу можуть базуватися на акціонерній основі, змішаній формі власності за участю держави і чисто державній. Головна функція таких банків відображається в середньостроковому і довгостроковому кредитуванні різних галузей господарства, а також спеціальних цільових проектів, зв’язаних із упровадженням передових технологій і досягнень науково-технічної революції.