Як правило, такі банки були тісно зв’язані з державною чи змішаною власністю, забезпечуючи її за рахунок надходження довгострокових грошових фондів для фінансування капіталовкладень. Інвестиційні банки змішаного та державного типу активно брали участь у реалізації урядових програм соціально-економічного розвитку і планів стабілізації економіки. В даний час вони також проводять різні операції на ринку позичкового капіталу: акумулюють заощадження юридичних і фізичних осіб, проводять середньострокове і довгострокове кредитування, здійснюють вкладення в приватні і державні цінні папери, розвивають різні фінансові послуги. В кредитній системі країн, де існують такі банки, вони займають видне місце після комерційних банків. Особливості діяльності інвестиційних банків другого типу полягають у тому, що, несучи навантаження, пов'язане з найбільш ризикованими операціями з середньострокового і довгострокового кредитування, вони змушені самі користуватися комерційних банків і інших кредитно-фінансових інститутів.
Пасивні й активні операції інвестиційних банків другого типу формуються в залежності від характеру їхньої діяльності, пов'язаної з довгостроковим кредитуванням цільових проектів приватного і державного секторів. Пасиви цих банків формуються з власних засобів (акціонерний капітал і резервний фонд), депозитів, кредитів комерційних банків і інших кредитно-фінансових інститутів. Велику частину пасивів складають депозити юридичних і фізичних осіб, а також кредити, що в основному надають комерційні банки. Частка їх може досягати 30-50%. У зв’язку з цим банки останнім часом прагнуть розширити депозитні операції, щоб зменшити залежність від інших банків, кредитно-фінансових інститутів.
Активні операції складаються в основному із середньострокових і довгострокових кредитів – до 60-70%, а іншу частину складають вкладення в різні цінні папери. Вкладення в державні папери зв'язані з обов’язковими вкладеннями за вимогою центральних банків, а також з необхідністю підтримки ліквідності. З цією ж метою банки останнім часом активізували вкладення в приватні цінні папери, інтенсивно розвиваючи фінансові послуги.
Іпотечні банки надають довгострокові кредити, що забезпечуються внесенням запису іпотек, чи іпотечних боргів на землеволодіння, під які видається позичка.
Завдяки своїй довгостроковості (20-30 років) іпотечні кредити особливо зручні для фінансування в тих випадках, коли виплата відсотків і погашення кредиту можливі тільки з поточних, як правило, невисоких доходів, тобто невеликими внесками. Наприклад, при фінансуванні будівництва житлових будинків під оренду погашення іпотечної позики можливо тільки з надходжень орендної плати.
Засоби для надання кредитів іпотечний банк одержує від продажу заставних листів. Заставні листи є борговими зобов’язаннями банку перед їх власниками з виплатою твердих відсотків, забезпеченими привілейованими іпотеками й іпотечними боргами.
Іпотечні банки надають позики і різним комунальним суспільним структурам. У цьому випадку позика забезпечується не іпотеками, а засобами, одержуваними за рахунок податку. Джерелом засобів для комунальних позик є випуск банком Комунальних (Суспільних) заставних листів. Від звичайних вони відрізняються лише способом гарантування.
Засоби для надання кредиту банк добуває шляхом продажу заставних листів. Отже, умови, на яких банк може дати кредит, залежать від стну ринку цінних паперів. Заставні листи звичайно продаються за номіналом на основі біржового курсу боргових зобов’язань. Курс продажу, однак, не відповідає чистому виторгу, отриманому банком від продажу заставних листів. Основна причина полягає в тому, що іпотечні банки змушені продавати свої цінні папери через інші банківські установи, головним чином через комерційні банки. За цю посередницьку діяльність іпотечний банк платить мито, так звану боніфікацію.
Так іпотечний банк не змінює відсоток виплат із заставних листів протягом усього терміну їхньої дії, вони можуть і своїм позичальникам на цей термін установлювати твердий відсоток виплати кредиту. Цим і відрізняються кредити, надані за рахунок продажу заставних листів, від кредитів банківських установ. Іпотечні банки надають боржникам право дострокової виплати кредиту (цілком чи частково) після витікання договірного терміну виплати відсотків.
При наявності в економіці фінансових посередників потоки заощаджень можуть бути опосередкованими. Інститут посередників включає комерційні, ощадні банки, позичково-ощадні асоціації, страхові компанії, пенсійні фонди і т.п.
1.4. Небанківські фінансові посередники
Фінансові посередники трансформують засоби таким чином, щоб забезпечити найбільшу привабливість своїх цінних паперів для інвесторів. Таким чином, фінансові посередники пристосовують номінал і тип непрямих цінних паперів, що вони випускають, до потреб власників грошей. Звичайно, їхнє завдання – дістати прибуток, тобто купити первинні цінні папери, що приносять доход, більший, ніж супутні витрати і премії з емітованих вторинних цінних паперів. Так, займаючись такого роду діяльністю, вони направляють засоби кінцевих кредиторів кінцевим позичальникам по меншій вартості і з меншими незручностями, ніж якби це було зроблено прямо. Фінансовим посередництвом у кредиті займаються як банки так і небанківські фінансові інститути.
Розвиток капіталізму обумовив появу і розвиток нових фінансових інститутів, що починають розвиватись особливо активно після кризи 1929-1933 р. Відбулося більш ретельне розмежування функцій між різними фінансовими інститутами усередині кредитної системи капіталізму. Швидко виросли і зайняли найважливіші позиції на ринку позичкових капіталів страхові компанії (в основному компанії страхування життя), пенсійні фонди, інвестиційні компанії, а також ряд інших спеціалізованих заснувань. Вони стали основним резервуаром довгострокового капіталу на грошовому ринку, значно потіснивши в цій сфері комерційні банки. Особливо великих масштабів діяльність цих інститутів досягла в США, Англії, Японії [16, 347].
Інвестиційна діяльність страхових компаній досягла величезних масштабів. У ведучих економічно розвитих країнах страхові компанії за своїми активами перевершують багато кредитно-фінансових заснувань.
Компанії страхування життя, у силу специфічних особливостей мають у своєму розпорядженні найбільші можливості довгострокового інвестування, оскільки ними зосереджена велика частина довгострокових заощаджень населення. Полівласник не віддає свої заощадження в позичку, а за рахунок їхньої акумуляції в компанії страхування життя здобуває визначену фінансову гарантію в майбутньому. При цьому він не отримує відсотки на свої заощадження.
Страхові компанії, в основному компанії страхування життя, увійшли також у сферу споживчого кредиту, розширюючи кредитування населення через позики під поліси. Тим самим вони впливають на споживчий ринок, оскільки ці засоби населення використовує для покупки різних видів товарів і послуг.
Незважаючи на зіткнення інтересів страхових компаній і спеціалізованих кредитних інститутів, між ними існує тісне співробітництво і взаємне переплетення інтересів. Тут зв'язки базуються на основі системи участі особистої унії у спільних операціях з нерухомістю, іпотекою і споживчим кредитом. Англійські страхові монополії є великими власниками акцій компаній, що займаються нерухомою власністю і споживчим кредитом.
Страхові компанії здійснюють страхову діяльність у двох областях:
1) майно і непередбачені обставини;
2) життя.
Загальна вартість їх активів досягає приблизно 1,5 трлн. дол.
Компанії першого типу страхують від пожеж, крадіжок, автомобільних катастроф і тому подібних подій. Оскільки доходи цих компаній обкладаються податками за повною ставкою корпоративного прибуткового податку, вони вкладають велику частину своїх засобів у муніципальні облігації, процентні доходи з яких не обкладаються податками. У меншому обсязі вони інвестують засоби в акції й облігації корпорацій.
Компанії другого типу страхують життя людини. Смертність великих груп населення можна пророчити з великою імовірністю, а значить, у них є можливість придбати довгострокові цінні папери. Крім того, доходи цих організацій частково звільняються від оподатковування завдяки нарощуванню резервів з часом. Тому вони віддають перевагу оподатковуваним інвестиціям, дохід з яких вищий, ніж з неоподатковуваних муніципальних облігаціях. У результаті страхові компанії купують спочатку облігації корпорацій, що складають основну частину їх фінансових активів.
Досліджуючи проблеми кредитно-фінансових відносин та участь в них небанківських фінансових інститутів, варто відмітити і роль пенсійних фондів. Виконуючи фінансово-посередницькі функції перетворення активів, пенсійні фонди гарантують суспільству ще один вид захисту – виплати доходу після виходу на пенсію.
Розвиток пенсійних фондів являє собою якісно нову ступінь у розвитку кредитної системи. Вони служать більш тонкою формою проникнення промислових і других монополій у кредитну систему. Ці структури не задовольняються прибутком від своєї основної діяльності – підприємницьким доходом. Фінансуючи через пенсійні фонди свою промислову експансію, вони власне кажучи беруть участь у поділі прибутку у вигляді позичкового відсотка разом з іншими кредитно-фінансовими інститутами.