Найважнішими повноваженнями сената є його участь у прийнятті США міжнародних зобов’язань у формі договорів і участь у призначенні на вищі посади державного апарата. Президент має право ратифікації укладеного ними договора, тільки отримавщи прийняту 2/3 присутніх сенаторів резлюцію ухвалення договора, яка містить формулу “поради і згоди”. Сенат може ухвалити чи відхилити договір повністю чи обумовити його прийняття поправками і умовами.
Виконавчій владі стає можливим обходити конституційні вимоги про те, що укладання міжнарадних договорів можливе лише зі згоди сената. Для цього використовується форма міжнародної домовленості (виконавча угода). Вона укладається президентом чи іншим органом виконавчої влади з представниками зарубіжних урядів і не підлягає затвердженню сенатом. Виконавчі угоди або надаються конгресу у порядку інформації, або підлягають схваленню обома палатами звичайною більшістю після їх укладання. В XX ст. виконавчі угоди як форма міжнародних договорів широко використовуються, і в даний час в декілька разів перевищують кількість договорів, укладених США. Виконавчі угоди мають такуж юридичну силу як і договори.
Прерогативою сенату є контроль за призначенням посадових осіб уряду. Сенат затверджує призначення керівників урядових відомств, дипломатичних представників, членів Верховного Суду, федеральних суддів, а також переміщення і просування вищих чинів збройних сил і закордонної служби. Сенат рідко погоджується на призначенних президентом в уряді; відхилення кандидатур в члени Верховного суда буває частіше. Не підлягають затвердженню сенатом призначення на пости в апараті Білого дому. В випадку, якщо ні один з кандидатів у віце-президенти не отримає 1/2 голосів виборців, сенат його обирає. Конституція надає конгресу право усувати від посади при засудженні у порядку імпічмента посадових осіб, включаючи президента і віце-президента, якщо вони будуть визнані у зраді, хабарництві чи інших серйозних злочинах чи проступках. При цьому повноваження палат також розділені: тільки палата представників має право порушувати розслідування в порядку імпічмента і тільки сенат здійснює суд (для засудження необхідно 2/3 голосів присутніх сенаторів). У випадку визнання винним сенат усуває його з посади, потім йде притягнення до кримінальної відповідальності на загальних умовах. П’ять разів процедура імпічмента порушувалась проти президентів: три відхилив сенат, 1868 рік - Джонсон був виправданий сенатом, 1974 рік - Ніксон пішов у відставку, після того як юридичний комітет висунув його проступки на суд громадськості. Конгрес в праві приймати закони про надання американського громадянства, про банкрутство, в сфері патентного і авторського права, засновувати федеральні суди і поштові служби. Йому надане право емісії грошей і встановлення покарань за їх підробку, та інші повноваження.
Важливу роль відіграють постійні і спеціальні комітети. Вони є в обох палатах, кожний комітет спеціалізується в конкретній області державного управління. В сенаті - 16 постійних і 4 спеціальних комітети. В палаті представників - 22 постійних і 5 спеціальних. Голвним завданням постійного комітету є підготовка тексту законодавчого акту, контакт з органами федерального уряду. Його голова - член конгресу, який має досвід і повагу оточуючих. Спеціальні комітети створюються для виконання певних цілей. Є також об’єднані комітети. В конгресі США представлені дві найбільші партії: Демократична і Республіканська. З їх представників формується фракція партії. Партійні фракції кожної з палат вибирають лідера і його заступника. Лідер більшості в сенаті - найважливіша фігура. Лідер більшості в палаті представників займає в партійній ієрархії друге місце після спікера палати. Партійна фракція меншості формує опзицію. Керівництво партійних фракцій служить зв’язком між виконавчою владою і конгресом. Серед посадових осіб конгресу слід виділити спікера палати представників (одина з найвпливовіших осіб конгресу) і голова сенату (віце-президент). В конгресі існує чотирі форми законодавчих пропозицій: законопроект, спеціальна резолюція, спільна резолюція і просто резолюція. Силу закону має лише законопроект і спільна резолюція, після прийняття обома палатами і підписанням президентом. Право законодавчої ініціативи має кожний член конгресу. Процес прийняття і схвалення законопроекта є багатоступеневий, тому тут діє правило дисконтинцітета, його суть в тому, що розглянутий законопроект повинен бути прийнятий лише в ході роботи одного і тогож скликання. У випадку незгоди з законопроектом президент користується правом вето.
Але було б помилково вважати, що в комітеті в усіх випадках проходить ділове обговорення законопроектів. Роботи кмітета, органа звичайно досить багаточисельного, контролюється невеликою кількістью осіб, згрупованих навколо голови комітету чи іншої важливої особи.
Голова комітету дуже впливає на роботу комітету. Формально він обирається комітетом, чи в невеликому числі випадків палатою в цілому.
Фактично обрання голови комітету, також як і обрання інших керівних осіб палати, визначається партійними лідерами партії більшості, причому враховується особистий вплив і час перебування в комітеті.
В більшості штатів комітети користуються правилами процедури, встановленими для палати, але з тими змінами, які вважали за необхідне внести голови комітетів. Слід відмітити, що хоча звичайно не існує ніяких обмежень для публічності засідань в більшості штатів вони мають закритий характер. Виключення робиться тільки для зареєстрованих лоббістів і спеціально запрошених осіб.
Слід окремо виділити таке явище американського парламенту, як лоббізм, тому що він має великий вплив як в конгресі, так і в парламентах окремих штатів.
Конституцією США передбачено, що особливі особи - лоббісти здійснюють “подачу петицій народу до уряду”. Лоббісти, які представляють інтереси окремих соціальних груп населення, корпорацій, національних асоціацій, профсоюзів і навіть держав повинні бути офіційно зареєстровані. В законодавчому органі США існує комісія конгресу в справах лоббістів. Відповідно до закону 1946 року лоббіськи організації чи окремі особи повинні реєструватись у клерка палати представників або у секретаря сенату. Закон вимагає у лоббістів інформацію про те, чиї інтереси вони представляють, хто іх фінансує, в прийнятті яких законів вони зацікавлені і т.д.
Лоббі - це інструмент дії різних сил чи груп, існуючих як в США, так і за межами країни, на американські інститути влади, складова частина американської політичної системи. Вони мають великий вплив на формування політики держави, як в середині країни так і за її межами.
Звичайно в конгресі США реєструється більше восьми, десяти тисяч лоббістів. Провідні вчені США вважають конгрес США неподільною батьківщиною лоббістів, які добре вивчили тонкощі в діях законодавчого органу і тому в багатьох випадках досить успішно впливають на його діяльність. Лоббісти розглядають законодавчий орган США як своєрідну середню ланку опосередкованої дії на виконавчу владу. Шляхом підкупу, шантажу, хабарництва сенаторів лоббісти в більшості випадків домагаються потрібних результатів.
Як в парламенті США взагалі так і в парламентах окремих штатів на внесення і проходження біллів великий вплив мають лоббісти. Тут їх чисельність також дуже велика. В штаті Каліфорнія, наприклад, на кожній сесії законодавчих зборів реєструється більше 500 лоббістів, більшість з яких присвячують цій діяльності весь свій час.
В 40 штатах встановлене кримінальне покарання за скоєння лоббістами злочинів, так звану, “нечесну практику”. Найчастіше під “нечесною практикою” розуміється хабарництво.
Звичайно кількість лоббістів настільки велика, що як відмічав спікер палати представників конгресу Т.О.Ніл “Зараз в Америці кожен має своє лоббі”.
Згідно з принципом федералізму, закріпленим у конституції, при існуванні розмежування між законодавчими органами федерації і штатів, зберігається федеральне верховенство. За своєю структурою і формою легіслатури (законодавчі збори) багато в чому копіюють конгрес (крім штата Небраски). Характерною осбливістю більшості легіслатур є домінуюча роль спікера палати представників, який користується авторитетом і впливовістю не тільки в рамках законодавчих зборів, а і взагалі в штаті.
Повноваження законодавчого органу штату, якщо брати формальний бік справи, визначаються тим, що США є федерацією і відповідно повноваження розподіляються між органами федерації і органами штатів. Конституція США 1787 року надала урядам штатів досить широкі повноваження, значна частина яких у відповідності з конституціями штатів і з урахуванням оговорок, які в них знаходяться, повинна була б належити законодавчим органам штатів. Але відповідно законодавство штатів не повинно протирічити нормам, які в них встановленні, тому що в іншому випадку воно втрачає юридичну силу. Інакше кажучи, федеральний закон має вищу юридичну силу.