Тривале перебування членів терористичних груп у конспіративній обстановці при інтенсивному терористичному тренуванні, що включає і спеціальні (головні до зомбуванню) технології психологічного опрацювання, призводить до появи специфічного середовища, що, за аналогією з карним середовищем, можна назвати тероросферою з особливим типом свідомості людей, що складають це середовище.
Це, по-перше, примітивне, чорно-біле, але релігійно-фанатичне світосприйняття, яке практично ніколи не має кінцеві цілі і результати терору. По-друге - відчуття своєї переваги над "простими смертними", що відміняє або зменшує перебірливість у засобах терору. По-третє - мала чутливість у відношенні своїх і чужих страждань, при високій готовності вбивати і вмирати, і високої терористичної тренованості.[19]
На відміну від простих кримінальників, тероросфера неодмінно бере собі за ціль розуміння і захист якихось ідеалів або інтересів ("Свободу Україні! ") і мовби бере на себе зобов'язання втілити їх у життя. Для формулювання і заяви суспільству цих ідеалів у кожної ТС є група "інтелектуалів-теоретиків" - первинний ідеологічний центр, навколо котрого й організуються бойові терористичні формування.
Одночасно опозиційним групам населення дають зрозуміти, що в обмін на зобов'язання, узяті на себе ТС, ці групи теж повинні взяти на себе зобов'язання підтримки терористів. Виникає своєрідна кругова порука, що дозволяє лідерам тероросфери жадати від зазначених груп фінансування, постачання, переховування, постачання рекрутів і т.п. Цим у терор прямо або побічно втягуються великі групи населення, що створюють його соціальну базу й затруднюють створення в суспільстві опори тероризму.
Така терорсфера, що складається з ідеологічного центру, бойових формувань і соціальної бази - уже достатньо ефективний інструмент у руках тих, хто її контролює. Але це ще не та загроза, яку визнають однією з головних проблем сучасності.
2.2 ІНФРАСТРУКТУРА І ЕКОНОМІЧНА БАЗА ТЕРОРУ
У міру нарощування своїх сил і можливостей терорсередовище майже завжди як-небуть дистанціюється від свого початкового ідеологічного центру і починає жити самостійно або напівсамостійно. При цьому ідеологічний центр, як правило, легалізується у виді партії, а керування терором бере на себе бойовий штаб. Наприклад, ірландська ІРА давно вже практично незалежна від свого політичного крила - партії Шинн Фейн.[21]
Наявність дистанції між легальним політичним і терористичним крилом організації розширює можливу соціальну базу - ті, кому не до вподоби насильство терористів, можуть примкнутися до "мирного" політичного крила. Але справжня самостійність терорсередовища з'являється, коли за рахунок початкової фінансової підтримки прихильників і спонсорів створена система базування і тренувань і забезпечене самофінансування.
Головний засіб самофінансування - кримінальна діяльність. Наявність високоорганізованої й оснащеної військової сили забезпечує терорсередовищу становище бути "поза конкуренцією" у будь-якій зоні організованої злочинності. Тим більше, що карне середовище не має ні такого "ідейного" заряду, ні, як правило, штабів такого інтелектуального рівня.[10]
У результаті терорсередовище витискує, а частіше - включає у свої структури "звичайну" організовану і неорганізовану злочинність, нарощуючи тим свої можливості і беручи під свій контроль ключові сфери кримінального бізнесу. Сьогодні головне джерело фінансування тероризму - не внески прихильників або допомога "терористичних держав" (хоча і те, і інше мають місце), а контроль наркобізнесу, рекету, проституції, торгівлі зброєю, контрабанди, грального бізнесу і т. д.
Наприклад, основне джерело фінансування перуанського руху "Сендеро луміносо" і ліванської "Хезболлах" - наркобізнес, а цейлонских "Тигрів звільнення Таміл Ісламу" - наркотики й угоди "зброя - дорогоцінні камені".
Такий " економічно сформований" тероризм спроможний уже до серйозної самостійної діяльності, і не тільки в масштабах "своєї" країни. Проте сьогодні розгортання такої діяльності можливо лише за наявності структур для "відмивання" грошей - у вигляді контрольованих банків, фірм, виробничих підприємств. Саме терорсередовище створює такий економічний сектор, іменований нині "сірою економікою".
"Відмивання" частіше усього проводитися в кризових зонах світу, де ослаблений державний контроль. З цієї причини Росія зараз входить в число найбільш "стерильних". [13]
Результати можна спостерігати, наприклад, в Італії, де операція по боротьбі з корупцією "Чисті руки" сходить нанівець через об'єднану протидію терористів і чиновників, які продалися.
***
2.3 Типологія терористичних організацій.
Захоплення "чорної" і "сірої" економік із їхніми багатомільярдними оборотами й арміями організованої злочинності перетворює лідерів терору в хазяїв потужної економіко-політико-військової сили. Ця "сфера терористичних послуг" не може залишатися незатребуваною, у тому числі і "легальними гравцями" - державами. Але через незаконність такого використання і неприйняття його громадською думкою проводити його можна тільки у виді таємних операцій під керуванням спецслужб.
Так, наприклад, спецслужбами Великобританії був у свій час організований басмацький терор у радянській Середній Азії. Інший приклад - американський "ірангейт", де ЦРУ на гроші, виручені від продажів зброї "ворогу" - Ірану, фінансувало терор "контрас" у Нікарагуа.
Таким же чином організовували війну моджахедів проти уряду Афганістану, куди 3 млрд. доларів уклали США, ще стільки ж - інші країни, у т.ч. ісламські, і 10 млрд. - колумбійські наркоділки. Гульбеддин Хекматиар - не тільки опора тамтешнього терорсередовища, але і король наркобізнесу. І, незважаючи на те, що третина попадаючого в США героїну, йде з Афганістану, ЦРУ фінансувало Хекматіара приблизно до 1994 р., коли зробило нову ставку - на терористів "Талібана".
Залишки бойовиків-терористів (8-15 тис.чол.) після відходу СРСР з Афганістану сьогодні стали однією з опор розвитку тероризму в Північній Африці, Боснії, на Близькому Сході, у Чечні, Таджикистані і. . . самих США. Те, що відбувалося і відбувається в Боснії, показує, у свою чергу, що США планомірно створюють ісламську тероросферу в Європі, щоб перешкоджати надмірній самостійності останньої. [23]
Вмикання тероризму в гру спецслужб потребує визначеного "узаконювання" з погляду "ідейної" частини терорсередовища. Оскільки її первинний ідеологічний центр для цього, як правило, не здається через свої переконання й амбіції, то впроваджується або створюється в керівництві терорсередовища новий ідеологічний центр, спроможний реалізувати цілі спецслужб.
Яскравим прикладом «нового типу війни» у Латинській Америці може стати терористична діяльність уругвайського «Руху за національне визволення», або, як його ще називають, «руху тупамарос».
Виник тупамарос як радикальна, активна суспільно-політична організація, але репресії з боку держави каналізували діяльність руху в терористичне річище. Захопивши зброю в одному зі стрілецьких клубів (такий зачин є практично стандартним для будь-якої терористичної організації), тупамарос здійснюють серію нападів на банки, магазини, склади, вантажівки, гральні доми (що, знову такі, притаманне майже кожній терористичній групі), «експропріюючи експропріаторів» і віддаючи захоплене незаможним прошаркам населення.
Намагаючись заробити авторитет, тупамарос демонструє свою силу (теж характерна особливість всіх терористичних організацій), але старається уникнути кровопролиття. Здійснюючи ідею «другої влади», рух організовує «народні в'язниці» та «народні суди», викрадає впливових політичних лідерів Уругваю без будь-яких політичних і матеріальних вимог, залякує високопоставлених державних чиновників. Дещо пізніше тупамарос починає практикувати викрадення іноземних громадян та дипломатів.
У боротьбі з «Рухом за національне визволення» каральні органи Уругваю використовують всі доступні їм засоби. У відповідь на це тупамарос відповідає кривавими терактами, спрямованими проти представників репресивних органів. Упродовж кількох років в Уругваї точиться кровопролитна війна між бойовиками руху та урядовими військами. До 1972 р. тупамарос було розгромлене. Лишилися тільки нечисленни групи опору, дієспроможність яких була вкрай обмежена.[2]
***
Не менш відомою терористичною організацією, що з'явилася в Європі наприкінці 60-х рр. і діє досі, є італійські «Червоні бригади». Виникла ця організація 20 жовтня 1970 р. Саме в цей день в одному з лівоекстремістських видань з'явилося повідомлення про створення «пролетарської організації, яка має намір боротися проти господарів та тих, хто їм служить».
Коли Андреас Баадер та його найближчі сподвижники вийшли з лівацької молодіжної організації «Республіканський клуб», то керівна верхівка «Червоних бригад» залишила, свого часу, лоно таких лівацьких угруповань, як: «Потере операйо» («Робітнича влада», або — скорочено — «Потоп»), «Потта контінца» («Боротьба триває»), «Аутономія операйя» («Робітнича автономія») та «Авангуардія операйя» («Робітничий авангард»).
За рік до виникнення «Червоних бригад», 1 листопада 1969 р., в одному з дешевих готелів неподалік Генуї відбулася нарада кількох десятків активістів вищеперелічених лівацьких угруповань. На ній була обговорена тактика і стратегія терористичної діяльності і сформоване ядро «Червоних бригад». Виступаючи на цьому своєрідному семінарі, 28-річний Ренато Курчо, якого пізніше італійська преса назвала «історичним засновником «Червоних бригад», закликав ліваків «перейти до збройної боротьби». На його думку, вона була єдиним способом «звільнитися від влади капіталу». Курчо вважав, що «діяти належить у містах, де знаходиться організаційний і політичний центр експлуатації. Треба завдати удару в самісіньке серце системи».