Дії при цьому розвивалися по таких напрямках:
- спроба об'єднання всіх кланів "вайнахов" - чеченців і інгушетів;
- спроба ісламського об'єднання усього Кавказу;
- спроба об'єднання Північного Кавказу проти Росії.
Усе це або мало вдалося, або зовсім провалилося.
Рішенню першої задачі мішала сама структура влади "піратського королівства", що робила неможливе збалансування інтересів різноманітних груп, що претендують на верховенство. Фіналом виявилася відрізана голова Лабазанова - лідера одного з кланів.
Друга задача зірвалася через релігійну неоднорідність у середовищі ісламістів, що подають різноманітні секти і гілки ісламу, а також через атеїзм, що поширився широко в радянський час.
Задача ж антиросійського об'єднання загинула в традиційних зовнікавказських протиріччях і конкуренцією чеченського терорсередовища з іншими - дагестанського, адигейського, абхазького. [3]
Це призвело до того, що вся ставка була зроблена на терор при насильницькому залученні в тероризм і кримінальну діяльність великих мас населення, пов"язуючи людей круговою порукою. Кримінальна економіка стала однієї з найбільш масових сфер такого залучення.
Почалося з піратських рейдів на комунікації - нальотів на автотранспорт і поїзди. Одночасно чеченська спецтерорсередовища, знайшовши "легальну" державну основу, поставила під свій контроль усі продуктивні сили Чечні і, спираючись на них, перейшла до широких фінансових і господарських операцій по всій Росії. Цьому дуже сприяла теперішня "господарська самостійність" регіонів, що виходять на прямі контакти з Чечнею в обхід Москви.
Від імені своєї "держави" дудаївці обзавелися легальними і нелегальними зв'язками у всіх регіонах Росії і багатьох країнах світу.
Вони проникнули в банківську сферу - можна пригадати фальшиві авізо, аферу з банком "Гірський Алтай", різноманітні "піраміди" і багато чого іншого.
Найважливішим джерелом прибутків являлась торгівля нафтою і нафтопродуктами - десятками мільйонів тонн. Широко освоєні були також контрабанда якутських і забайкальських діамантів, кольорових і рідкісних металів у Європу через Прибалтику. Велику роль у цій контрабанді і "відмиванні" грошей грає "Саюдис" на чолі з Ландсбергісом. Чечня також - один із найбільш потужних перевалочних пунктів наркобізнесу і торгівлі "живим товаром" для привселюдних будинків.[1]
Серед операцій спецтероризма, покладених на Чечню її закордонними "спонсорами", однією з найважливіших є блокування прокладки через Північний Кавказ магістрального нафтопроводу для перегонки в Європу прикаспійської нафти, що призвів би до падіння цін на нафту на європейському ринку і вдарив по прибутках інших нафтоекспортерів. У ці операції тільки в 1994-95 роках Саудівська Аравія, Туреччина, Йорданія, ОАЭ вклали не менше 2 млрд. доларів.
Дуже важливим аспектом діяльності чеченського спецтерору в Росії є широке залучення нею в кримінальну діяльність адміністративних, силових і економічних структур. Гроші і погроза бойовиками, за спиною яких - "держава Ічкерія" - ефективний інструмент розвитку корупції держорганів Росії. Розслідування показують залученість у чеченські "операції" із нафтою комерційних структур Поволж’я і Півдня Росії, частини військ СКВО - і усі мають прикриття в Москві, купляючи там ліцензії і квоти. Частина контрабанди йде також по фальшивих документах, купленим у тієї ж Москви.
Прекрасним інструментом для "відмивання" грошів стала приватизація (особливо по Чубайсові), що дозволяє скуповувати за безцінь величезну власність. Цим чеченська спецтеррор-среда займається по всій території Росії, а також у республіках СНД і Східної Європі. Добралися вже і до Британських островів.[6]
Чеченське спецтерор-середовище складається не з одних лише чеченців, хоча вони і переважають. Є там і росіяни, українці, прибалти, азербайджанці, турки, афганці, грузини. Біля Поволжя включаються члени татарських і башкирських націоналістичних і радикально-ісламських організацій. Велику поміч "Ічкерії" робить українська УНА-УНСО і кримсько-татарскі екстремісти. Через Україну (Лисичанский і Кременчуцький нафтоперегонные заводи) йде чимала частина чеченської нафтової контрабанди. "Чеченський" експорт кольорових металів із Казахстану забезпечують також казахські, естонські і німецькі "комерсанти". Наркобізнес йде через агентуру в Поволжжя, Прибалтику, на Україну.
Головна перевага чеченського спецтероризма перед будь-яким звичайним криміналом - те, що усі його операції підтримуються легалізованими структурами спецтерористичної "держави Ічкерія" і його офіційними представниками. Саме тому йому вдалося захопити домінуючі позиції в Росії і СНД.
Чечня сьогодні - хрестоматійний приклад "спецтерористичної квази-державності". Там спецтероризм має потужні розвідувальні, диверсійні, військові, штабні, аналітичні структури світового класу, яким сприяють висококваліфіковані спеціалісти з різних спецслужб планети.
Проте слід зазначити, що ніякий будьоновськ і кізляр не відбулися б без дудаївскої спецагентури в російських спецслужбах, держоборонах і ЗМІ. Роздивимося в цьому світлі "історію Ічкерії". [2]
Листопад 1991. Після рішення ВР Росії й указу Єльцина про незаконність режиму Дудаєва в Грозний спрямовують ОМОН. Вся зброя котра "випадково" надається в інший літак і приземляється на іншому аеродромі. У результаті беззбройних бійців блокують у Грозному і виганяють ні з чим.
На початку 1992 із Чечні виводяться російські війська - залишивши Дудаєву 400.000 одиниць стрілецької зброї, 200 літаків, бронетехніку й артсистеми, у т. ч. "Град".
Коли в серпні 1992 і березні 1993 режим Дудаєва відчуває економічні трудності - із Москви прибувають мільярди рублів наявними. При цьому Чечні продовжують пільги на нафтопоставки й експорт нафти.
Штурм Грозного в листопаді 1994 - навмисно провальний із трансляцією провалу на весь світ.
Провалено антитерористичну операцію в Будьоновску з показом її в ЗМІ як оглушливої поразки Росії і наступним відводом військ на фронті з кров'ю завойованих позицій.
Бездарна операція в Первомайську із відходом керівництва терористів через "потрійне оточення і 38 снайперів".
І усе це відповідно подається в "незалежних" ЗМІ.
Одного цього перерахування достатньо для діагнозу: СПЕЦТЕРОРИЗМ і ніщо інше. У світлі цього не дивовижно буде, якщо і Дудаєв коли-небудь "воскресне".
Чечня сьогодні - перша у світовій історії спроба легалізації спецтероризму в державній формі, що явно і неявно підтримує значну кількість держав і міжнародних організацій типу Заради Європи. Чи треба говорити, що чекає людство, якщо спроба вдасться і за "першопрохідниками" підуть спецтерористи в інших регіонах світу? [22]
3.3 МЕТОДИ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ;
Ще кілька десятиліть тому було зрозуміло- боротися з тероризмом лише на національному (в окремій державі) рівні важко. Особливо очевидним це стало в останню чверть століття. Справа не тільки у тому , що почастішали вибухи, які вже забрали життя тисяч і тисяч безневинних жертв. Із розвитком комунікацій і демократичних свобод , з лібералізацією прикордонних інституцій зло під назвою тероризм стало легше перетікати із держави у державу, мімікрувати під різноманітними благопристайними личинами… Пробив час спільних дій! Тим паче, що й ”табору соціалізму’’, а разом з ним ’’залізних завіс’’ вже немає. Колективна боротьба з однією з найбільших пошестей ХХ століття стала здійснюватися у двох площинах юридично-правовій і конкретно-правоохоронній. У всякому разі так виглядають справи у Європі.
Зачувши по телевізору, що такого і такого терориста розшукує Інтерпол, ми впевнені- зловмисник зрештою опиниться за гратами. Насправді ж йдеться лише про надання зацікавленій стороні потрібної інформації. Якщо злочинця вже й заарештовано десь, від цього до видачі його певній державі, а тим паче- суворого й справедливого суду, дуже далеко. Бо на заваді, здавалося б, логічних і швидких дій карних органів- безліч правових перепон, зумовлених законодавствами окремих, часом зовсім відмінних у конституційному відношенні країн.[1]
А поки політики, уряди з участю найкращих працівників працюють над зближенням різноманітних законодавств, торуючи спільний шлях у боротьбі з поставленим на конвеєр радикалізму й ненависті терором, міцніє багатостороння взаємодія правоохоронних органів. Власне, така співпраця постала на часі вже після Першої світової війни, коли у зв’язку зі зростанням злочинності виникла потреба мати міжнародне досьє на людей з сумнівною біографією. Ще в 1923 році у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Встигла вона й дещо зробити. Та Друга світова війна припинила її існування. І тільки 1956 року міжнародна спільнота повертається до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол- Міжнародна організація кримінальної поліції, у статті 2 статуту якої записано, що вона бачить свою мету в ’’забезпеченні й розвитку взаємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів краін, які входять до неї і при повазі до Декларації прав людини”.
Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.