Смекни!
smekni.com

Діяльність Івана Огієнка (стр. 11 из 19)

Дбаючи найбільше про розвиток Православної Церкви Української, не забули, одначе, Ви і про справи інших церков і громадян релігій усіх визнань, в Україні сущих. Перебуваючи в живих стосунках з видатними представниками цих Церков і громад, Ви зуміли викликати у них прихильне відношення до справи нашої державності...

... Оглядаючись на перейдених Вами шлях державного служіння, вважаю за свій приємний обов’язок, в імені Республіки, висловити Вам щиру подяку за досконалу працю Вашу й побажати Вам здоров’я й сил для дальших трудів на добро народу й Батьківщини”.[130]

В згаданому посланні щира й висока оцінка праці міністра, містка характеристика зробленого очолюваного Огієнком міністерства щодо відродження Української церкви і надія на скоре повернення на рідну землю. Але цим намірам С.Петлюри і українських патріотів не судилося здійснитися. Перебування на польських теренах уряду УНР ставали чим далі важчим.

Однак і за цих обставин у майбутній боротьбі за українську державність С.Петлюра особливе місце відводив українській православній церкві. У листі до І.Огієнка 19 грудня 1991 р. він писав: “Необхідно... надати такі форми самостійництву нашої церкви, які б одповідали державним інтересам української нації і були б логічним завершенням самої ідеї про церковну автокефалію”.[131]

На початку вересня 1922 р. Огієнко з сім’єю покидає Тарнів. Він мав намір таки повернутися в Україну і не схвалював дії уряду УНР щодо польсько-української угоди (Варшавський договір 1920 р.), не поставив свого підпису під цим актом, він вирішив припинити роботу в цьому уряді.

Такий патріотичний крок дуже дорого обійшовся Огієнку. Майже всі організації та установи, які були засновані екзильним урядом УНР у Польщі, не тільки не підтримували українізаційної праці Огієнка в Польщі, а часом стояли на перешкоді їй.

22 вересня 1922 р. Огієнко з сім’єю опинився у Винниках, недалеко від Львова. Він мав намір ближчим часом перебратися до Львова, влаштуватися там на викладацьку й наукову роботу.

У надзвичайно скрутну хвилину йому на допомогу прийшов митрополит Андрій Шептицький. За сприяння його високоавторитетного в Галичині релігійного діяча сини Огієнка Анатолій і Юрій були прилаштовані в метро поличній бурсі, а сам донедавна безробітний професор у листопаді 1922 р. одержав першу платну у Львові роботу – учителя української мови і літератури в Українській учительській гімназії. Дружина з донькою Лесею ще залишалася у Винниках.

Проте з завершенням навчального року його було звільнено з роботи стараннями впливових москвофілів за ревне викладання української мови і проповідування національної ідеї.[132]

Тривалий час мешкаючи у Львові, Огієнко міг пильніше пригледітися до роботи проводу Української Греко-Католицької Церкви з віруючими, познайомитися з її видатним пастирем митрополитом Андрієм Шептицьким. Людина твердого православного віровизнання і майбутній православний митрополит, Іван Огієнко переконується у духовній, патріотичній і культурній праці, яку провадили УГКЦ, її єпархії й парафії, її монастирі й видавництва. За це він цінує Церкву-сестру, підкреслює те, що об’єднує обидві історичні Церкви України, а не ті кілька догматів, які богослови трактують по-різному. “Не нападайте на галичан-уніатів, ведіть з ними лагідне співжиття, це наші браття, хоч належать до іншої Церкви”,[133] - ось позиція Огієнка щодо УГКЦ.

Слід зазначити, що зі свого боку, митрополит Шептицький сказав багато добрих слів на адресу православних – ті висловлювання можна зустріти в багатьох його працях і особистому листуванні.

Після звільнення з роботи у Львівській учительській гімназії Іван Огієнко одержує підтримку галицької інтелігенції – І.Свенціцького, В.Барвінського, В.Гнатюка, М.Возняка, І.Крип’якевича, В.Щурата, К.Студинського, О.Маковея та ін. Завдяки їм вдалося вивезти хвору дружину й дітей на літнє оздоровлення в Карпати. Мандрівки околицями Космача, Коломиї, Косова змогли хоч на певний час подолати стан пригніченості й безнадії. 22 квітня 1924 р. сім’я Огієнків залишила Винники й перебралася до Львова, де з допомогою А.Шептицького вдалося винайняти квартиру.[134] 1924-1926 рр. Огієнко викладав українську мову й літературу в учительській семінарії у Львові.

В цей час йому пропонують роботу в Варшавському університеті. Не знаходячи виходу із скрутного матеріального становища, він приступає на пропозицію Варшавського університету.

Перспектива працювати у Варшаві була пов’язана з утворенням православного відділу теологічного факультету в згаданому університеті. Він був відкритий у 1924-1925 академічному році. Його заснування викликало великий позитивний відгук серед православного населення Польщі, свідченням чого служить той факт, що вже декілька місяців після відкриття та студії цього відділу записалось 92 студенти. Найбільшого проблемою новоствореного відділу була відсутність кваліфікованих викладацьких кадрів, що також робило проблематичним саме його існування.[135] На чолі цього відділу стояв ініціатор його заснування митрополит Дионізій (Діонісій) Валединський.

Оскільки православний відділ теологічного факультету Варшавського університету Мао конфесійну і політичну специфіку в межах Польської держави, то призначення і затвердження штатних викладачів проходило багатоступеневу процедуру: сенат університету – ректорат – Міністерство релігійних вірувань і народної освіти – Міністерство внутрішніх справ. Питання затвердження професорів православної теології ускладнювалось тим, що польська офіційна влада ставилася з певною недовірою до таких кандидатур, а тому дуже важливою була підтримка громадських і державних чинників.[136] Разом з тим професорсько-викладацький склад відділу православної теології комплектувався виключно за контрактною системою з проблематичністю дальшої праці на наступний період.

Український Центральний Комітет у Варшаві, який був створений на основі дипломатичного представництва УНР у Варшаві для допомоги українцям Польщі, на чолі з Лівицьким, зокрема емігрантами, які були інтерновані польською владою і перебували в таборах, направив до польських інстанцій клопотання про конечність і доцільність затвердження І.Огієнка як професора Варшавського університету (12 грудня 1925 р.).[137] У поданні вказувалося “на видатні заслуги проф. Огієнка для Православної Церкви, а також на його надзвичайну енергію і наукову працьовитість, які дають підстави сподіватись, що проф. Огієнко може бути дуже корисним працівником на посаді професора православного відділу теологічного (факультету) Варшавського університету...[138]

На підтримку кандидатури І.Огієнка висловився голова польського Товариства допомоги емігрантам-українцям А.Словінський (19 грудня 1925 р.).

Ще раніше 25 листопада 1925 р., ректор університету С.Піньковський направив лист до департаменту науки і вищої школи міністерства релігійних вірувань та народної освіти стосовно призначення на посади викладачів священика, протоієрея Володимира Давидовича і Івана Огієнка.[139]

26 листопада 1925 р. І.Огієнка було обрано професором, коли Сенат університету затвердив його кандидатуру як викладача церковно-слов’янської мови та палеографії відділу православної Богословії Варшавського університету. Він підписав контракт по вільному найму на один рік.[140]

До Варшави Огієнко прибув у травні 1926 р. Напередодні його прибуття до Варшави тут появилася брошура, автором якої був професор В.Заїкин, “Проф. Іван Огієнко як церковний та громадський діяч і як учений”. Вона була присвячена 20-літтю наукової праці Огієнка. А чеський університет в Брно, пошановуючи значний внесок ученого-емігранта в дослідження слов’янської культури, а також високо поціновуючи монументальну працю “Українська мова XVI віку і Крехівський Апостол 1560 р.”, присудив йому ступінь доктора філософії.

В університеті професор І.Огієнко одержав 5 лекційних годин на тиждень та 2 години семінарських занять, при цьому зазначалося, що він мав одержувати заробітну плату відповідно до посади звичайного професора з додатком за семінарські заняття.[141]

Розпорядженням міністерства 1 березня 1926 р. було реорганізовано “надзвичайну” кафедру церковно-слов’янської мови і палеографічної теології на студіях православної теології Варшавського університету, в той же самий час створено “звичайну” кафедру церковно-слов’янської мови і палеографії.

Становище у Варшавському університеті для Огієнка не було стабільним і надійним. Щоразу розпочинались знову клопотання про продовження його професорської праці. 22 вересня 1927 р. митрополит Дионізій Валединський, як декан православного теологічного відділу, звернувся до ректора Варшавського університету і міністерства з проханням продовжити контракт з професором І.Огієнком, який закінчився 30 вересня 1927 р., до 30 вересня 1928 року. Це прохання було незабаром задоволене. З новим ректором університету А.Шляговським і І.Огієнком було заключено відповідну угоду на продовження контракту. В наступному контракти також продовжувалися.

Поряд з викладацькою роботу професор Огієнко займався вагомими громадськими справами. У 1931 р. його обрали головою “Просвітницької комісії перед соборного зібрання”. На засіданнях цієї комісії розглядалися питання про підготовку псаломщиків, про інтернат на богословському факультеті, про викладання Закону Божого в духовних семінаріях, про освітню й громадську діяльність духовенства. В цей період Огієнко виступив з ініціативою створення Православного музею церковної старовини в Польщі, головною метою діяльності якого мало стати збирання пам’яток церковної старовини – рукописів, стародруків, актів, метрик, а також пам’яток старовинного церковного мистецтва – образів, церковного посуду, хрестів, риз[142] тощо.