ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ РЕГІОНУ
В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його основну мету та завдання, подано коротку анотацію нових наукових положень, запропонованих автором особисто, показано теоретичне і практичне значення та апробацію отриманих результатів.
У першому розділі “Теоретичні засади дослідження та сутність економічних інтересів регіону” розкрито природу економічних інтересів регіону. Для цього спочатку проведено аналіз історичної ретроспективи методології дослідження економічних інтересів і на основі узагальнення результатів даного аналізу сформульовано власне розуміння сутності економічних інтересів, яке виступає вихідним пунктом у дослідженні економічних інтересів.
Формування регіону як окремого економічного суб’єкта відбувається через виділення та об’єднання спільних економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності, що проживають на його території. Тому економічні інтереси регіону існують об'єктивно і, відображаючи вимоги економічних законів до регіонального процесу економічного розвитку, конкретизують мету регіонального розвитку відповідно до природнокліматичних, економічних, історико-етнографічних, демографічних та інших умов. Під суб’єктом даних інтересів ми розуміємо частину території держави, виділену за спільністю природнокліматичних, етнічних, культурних ознак, а головне, за характерною спеціалізацією і структурою виробництва, спільною виробничою і соціальною інфраструктурою в адміністративну одиницю, свідомо скеровувану і координовану для досягнення певних цілей суспільного розвитку. У нашому дослідженні в якості регіону вибрано область, тому що на її прикладі найповніше реалізовується регіонально-цілісний підхід.
Досліджуючи суперечності економічних інтересів регіону, варто об’єднати їх у дві основні групи. Перша група включає суперечності між економічними інтересами регіону та економічними інтересами окремих суб’єктів його економіки, тобто соціально-регіональні суперечності, які пов’язані з неоднозначністю соціальних результатів економічної діяльності. Але провідне місце в складі суперечностей економічних інтересів регіону займає друга група – суперечності між загальнонаціональними економічними інтересами та економічними інтересами регіону, або національно-регіональні суперечності, які полягають насамперед у тому, що реалізація загальнонародних інтересів досить часто безпосередньо не збігається з реалізацією економічних інтересів кожного окремого регіону.
В умовах командно-адміністративної системи узгодження інтересів здійснювалося шляхом їхнього підпорядкування панівному інтересу, що сприяло накопиченню нерозв’язаних суперечностей. На жаль, незважаючи на це, в сучасних умовах в Україні досить часто спостерігається бажання зберегти і, при можливості, розвивати економіки окремих регіонів в тому стані, який склався в часи панування командної економіки, тобто зберегти статус-кво. На фоні невисокого рівня ефективності даної моделі значного поширення набуває імпорто-заміщуюча модель реалізації економічних інтересів регіону, яка може спрацювати в короткотерміновому періоді, але її негативні наслідки з часом обов’язково виявляться. Ринковий спосіб вирішення проблем реалізації економічних інтересів регіону, який можна назвати експортно-орієнтованим, базується на використанні теорії порівняльних переваг. Проте, ринок теж не здатен забезпечити ефективну реалізацію економічних інтересів різних регіонів. Крім цього, згідно зі статистичними даними механізми як командної, так і ринкової економічних систем в цілому навіть сприяють поглибленню суперечностей даних інтересів.
У другому розділі “Механізм реалізації економічних інтересів регіону в умовах трансформаційної економіки” досліджуються характерні властивості і роль основних компонентів механізму реалізації економічних інтересів регіону в умовах трансформаційної економіки: ресурсного потенціалу і організаційно-правових умов та фінансово-бюджетної системи його використання.
Реалізація економічних інтересів регіону в першу чергу залежить від рівня його економічного розвитку, зокрема, від рівня розвитку сфери виробництва матеріальних і нематеріальних благ, а також рівня розвитку виробничої та соціальної інфраструктури. Особливу роль відіграє співвідношення рівнів розвитку економіки взагалі та інфраструктури зокрема. На жаль, розбіжності між окремими регіонами України (див. рис. 1) як за рівнем розвитку сфери виробництва, так і за рівнем розвитку інфраструктури, особливо фінансової, є величезними.
У сьогоднішній Україні особливо різко виражені також суперечності між тактичним і стратегічним розумінням “структурної сили” регіону: високий рівень продуктивності суспільної праці і значна частка виробництва товарів народного споживання, здебільшого, характерні для регіонів з відносно невисокими рівнями виробництва валової доданої вартості і промислової продукції, і – навпаки. Крім того, аналізуючи вплив існуючих природних умов, видів та обсягів наявних природних ресурсів на формування економічних інтересів регіону, необхідно пам’ятати про небезпеку формування регіону як сировинного придатку. Проте ключовим компонентом ресурсного потенціалу регіону виступає його соціальний капітал, основна функція якого полягає у формуванні такого характеру соціальної організації економічних відносин між суб’єктами економічної діяльності, який би забезпечив максимально допустимий, за даних умов, рівень їхньої взаємодії. На жаль, розбіжності між окремими регіонами України за рівнем розвитку соціального капіталу теж є значними. Тому процес реформування економіки не можливий без розвитку соціального капіталу регіонів.
З метою створення сприятливих умов для повноцінної реалізації економічних інтересів регіонів необхідно формувати такий механізм розподілу і реалізації владних повноважень регіонального та загальнонаціонального рівнів управління, який би характеризувався поєднанням командно-адміністративного та ліберального типів економічної політики з ухилом в бік ліберальної політики з активним, широким застосуванням економічних важелів впливу і переважанням еволюційних, а не революційних підходів. Аналіз вітчизняних умов реалізації економічних інтересів приводить до висновку про необхідність негайного вдосконалення регіональної політики в Україні для усунення значних диспропорцій в розвитку регіонів та попередження економічного сепаратизму. Стан ресурсного потенціалу регіону та організаційно-правових умов його використання відображає найважливіша регіональна складова інвестиційного клімату країни – інвестиційна привабливість, або конкурентоспроможність регіону, для досягнення якої необхідно, щоб державна регіональна політика створювала однакові умови та максимально сприяла реалізації економічних інтересів усіх регіонів країни, а владні органи кожного з регіонів забезпечували здійснення ефективної економічної політики.
Важливою передумовою ефективності економічної політики регіону є характер фінансово-бюджетного механізму реалізації його економічних інтересів, однією з ключових характеристик якого є рівень демократизму, що відображає стан децентралізації як повноважень, так і відповідальності управління регіональним бюджетом. На жаль, стан фінансово-бюджетного механізму реалізації економічних інтересів регіонів в Україні є вкрай нестабільним і не прогнозованим, що підтверджується, наприклад, динамікою частки доходів Державного бюджету у доходах зведеного протягом 1992-2003 років: 52,4% – 52,1% – 65,5% – 58,2% – 63,8% – 56,8% – 54,3% – 60,0% – 70,9% – 67,7% – 68,6% – 73,2%. У процесі становлення даного механізму з існуючих інструментів як більш реальний і прийнятний для України доцільно виділити бюджетних ресурсів і, відповідно, повноважень за формулою, що базується на виборі певних критеріїв оцінки соціально-економічного стану регіонів, визначенні рівня середніх показників та допустимих діапазонів їхнього відхилення, при виході регіону за нижні межі яких вводяться вирівнюючі платежі.
Третій розділ “Розробка оптимальної моделі реалізації економічних інтересів регіону” присвячений проблемі формування ефективного механізму розв’язання суперечностей і реалізації економічних інтересів регіону. Ефективне вирішення даної проблеми не можливе без використання системного підходу, згідно з яким цілісна економічна система регіону є такою сукупністю окремих взаємопов’язаних частин, яка характеризується сумісністю їхніх властивостей. Тому для забезпечення ефективної реалізації економічних інтересів регіону його продуктивні сили повинні, перш за все, функціонувати і представляти у міжрегіональних зв’язках не окремі організації, фірми чи галузі, а всю економіку, її досягнення у всіх галузях і сферах.
Одним із ключових завдань економічної політики в процесі створення цілісної економічної системи регіону є виділення в економіці кожного з регіонів країни пріоритетних сфер, що сприятиме зростанню економіки країни в цілому. Суть цієї ідеї полягає в тому, що у кожному регіоні країни виділяються перспективні системоутворюючі галузі, що стануть своєрідними полюсами зростання, навколо яких потім проходитиме цілеспрямований розвиток всього регіону. Правильний вибір пріоритетних сфер, факторів та відповідних заходів економічної політики регіону є життєво важливим для його економіки, так як неправильні рішення можуть мати дуже далекосяжні наслідки через можливість утворення так званого хреодного ефекту, згідно з яким система може протягом тривалого часу продовжувати розвиватися неоптимальним шляхом і чим довше існує хреодний ефект, тим важче звернути з траєкторії через наростання інерційного середовища. Тому ключову роль у складі економічної політики регіону повинна відігравати ефективна структурна політика, побудована на пріоритетності перспективних ланок економіки, виділяючи при цьому такий їх критерій, як значимість у циклі відтворення кінцевого продукту, тобто наявність суттєвого мультиплікаційного ефекту. Даний підхід підтверджується багатьма прикладами з економічної історії сучасного світу: в розвинутих країнах первинне, вторинне, третинне виробництво перебувають відповідно в наступних пропорціях: 3-8%, 40-45%, 38-42%.