Смекни!
smekni.com

Облік і аудит витрат на виробництво продукції 2 (стр. 16 из 21)

Вплив на собівартість продукції впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва (передача виробництва окремих вузлів, деталей, лиття, штампування та інших напівфабрикатів на інші підприємства, кооперативи, малі підприємства, орендні колективи) визначається за формулою:

Ес=(С-Ц)хКі, (10)

де Ес - сума економії собівартості продукції від впровад­ження заходів спеціалізації та кооперування виробництва;

С - виробнича собівартість або витрати на комплектуючі вироби, напівфабрикати, що передаються для виробництва іншим підприємствам;

Ц - ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикати поставляються виробником,

Кі - кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що будуть одержані від спеціалізації та кооперування до кінця

планованого періоду.

Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на зміну собівартості продукції від організації спеціалізованих замкне­них дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній визнача­ється за формулою:

Есп=(Со-Сі)хКі, (11)

де Есп - сума економії собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній;

Со і Сі - цехова собівартість продукції (виробів) до і після впровадження заходів;

Кі - кількість продукції (виробів), одержаних за спеціа­лізацією до кінця планованого періоду.

Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці визначаються на основі розрахунків ефективності пере­дбачуваних заходів: зміни режиму роботи підприємства та підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування організа­ційно-технічних та підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, роботи внутрішньозаводсько­го транспорту, внутрішньоцехового матеріально-складського господарства і постачання виробництва матеріалами, паливом і енергією, поліпшення організації збуту продукції. Економія. одержана в результаті поліпшення організації та обслуговуван­ня виробництва, виробництва, розраховується на основі планів наукової організації праці і визначається множенням кількості вивільнених робітників на їхню середню заробітну плату (з вирахуваннями на соціальне страхування). Під час вивільнення робітників, заробітна плата яким нараховується за тарифними ставками, економія заробітної плати визначається за формулою:

Езв=ЛхФ(1+Г/100)хМ, (12)

де Езв - економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування,

Л - кількість вивільнених робітників;

Ф - середньомісячна заробітна плата цієї категорії ро­бітників;

Г - встановлені відсотки вирахувань на соціальне стра­хування;

М -кількість місяців роботи від початку впровадження за­ходів до кінця року.

Зміни в організації управління виробництвом визна­чаються на основі розрахунків ефективності таких заходів, як укрупнення цехів, впровадження безцехової структури управ­ління, автоматизованих систем управління, механізації та ав­томатизації інженерної праці, поєднання функцій та усунення зайвих.

Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечен­ня розраховуються на основі аналізу господарських зв'язків та спеціально розроблених заходів раціоналізації складського господарства. До таких заходів належать:

— забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та зменшення збитків внаслідок використання матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам за розмірами, якістю та іншими властивостями, зменшення збитків під час транс­портування та зберігання матеріалів;

— зменшення витрат у результаті змін форм постачання, за­безпечення його регулярності та надійності;

— зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв'язків та вибору оптимальних схем доставки сировини, ма­теріалів, комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатів, палива.

Усунення зайвих витрат та збитків, які не є необхідни­ми в умовах нормальної організації виробничого процесу, є важливим фактором зниження собівартості продукції.

Такі витрати і збитки виявляються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво.

Економія від ліквідації непродуктивних витрат та збитків визначається як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темп зростання обсягу товарної продукції в планованому періоді.

Вплив зміни природних умов і способів добування природних копалин визначаються в таких напрямах: зміна вмісту корисної речовини в руді, що добувається; поліпшення використання попутних компонентів у міне­ральній сировині:

— зміна коефіцієнта погашення гірничо-підготовчих робіт, витрат на рекультивацію землі;

— зміна способів добування й збагачення мінеральної сиро­вини.

Економія від підвищення вмісту основної речовини в руді, що добувається, порівняно з базовим роком визначається за формулою:

Еор=(Сі-Со)хКі. (13)

де Еор - сума економії від підвищення вмісту основної ре­човини в руді;

Сі і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди (у пе­рерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базо­вому роках;

Кі - кількість видобутку руди (у перерахунку на 100% вмісту основної речовини) у планованому році.

Економія від поліпшення використання попутних ком­понентів у мінеральній сировині й виходу побічних продуктів визначається з урахуванням собівартості одиниці основного продукту, що змінюється із збільшенням або зменшенням вар­тості одержаних побічних продуктів.

Сума економії обчислюється за формулою:

Евпк = (Сі-Со)хТі.. . (14)

де Евпк - сума економії від поліпшення використання по­путних компонентів у мінеральній сировині,

Сі і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди (у пе­рерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базо­вому роках;

Ті - обсяг виробництва основного продукту в плановано­му році.

Розрахунок зміни витрат у зв'язку зі змінами кое­фіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи, вит­рат на рекультивацію землі здійснюється на основі пере­дбачених у плані обсягів гірничо-підготовчих робіт, добутку руди тощо.

Економія (або підвищення) витрат визначаються в такій послідовності:

а) визначається розмір погашення витрат на гірничо­підготовчі роботи (на одну тонну руди) шляхом ділення витрат, що підлягають погашенню в планованому (базовому) році, на кількість видобутку руди у тому ж році;

б) економія (або підвищення) витрат визначається за формулою:

Ев=(Зі-Зо)хКі. (15)

де Ев - економія (або підвищення) витрат у зв'язку зі змінами коефіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи;

Зі і Зо - розмір погашення, витрат на гірничо-підготовчі роботи на одну тонну руди в планованому і базовому роках;

Кі - кількість видобутку руди у планованому році. Розрахунок здійснюється окремо для підземного й відкри­того способів добування руди.

У розрахунках за напрямом «Зміна способів добуван­ня й збагачення мінеральної сировини» економія від збільшення питомої ваги добування мінеральної сировини прогре­сивними способами визначається на основі даних про серед­ню собівартість видобутку однієї тонни руди підземним і відкритим способами добування та кількості руди, видобутої кожним із способів у загальному обсязі виробництва базового і планованого років.

Середня собівартість видобутку у базовому та плановано­му роках визначається за формулами:

де Соср і Сіср - середня собівартість видобутку однієї тонни руди у базовому і планованому роках;

Соп і Сіп - собівартість однієї тонни видобутку підземним і відкритим способами у базовому році;

Коп і Коп - кількість видобутку руди відповідно підземним і відкритим способами у базовому і планованому роках.

Економія від збільшення питомої ваги, добування корис­них копалин прогресивними способами визначається за фор­мулою:

Епс=(Сіф-Соф)хКі. (18)

де Епс - економія від збільшення питомої ваги добування корисних копалин прогресивними способами;

Соф і Сіф - середня собівартість видобутку в плановано­му і базовому роках;

Кі = (Кіп+Ків)- загальна кількість видобутку руди в пла­нованому році (підземним і відкритим способами).

Дані щодо економії, пов'язані з впливом окремих факторів, узагальнюються у зведеному розрахунку змін со­бівартості продукції за техніко-економічними факторами.

Під час зведення розрахунку особлива увага звертається на взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків з тим, щоб не допустити повторного врахування впливу тих же технічних, технологічних або організаційних змін у виробництві на собівартість товарної продукції.

Наведені вище способи розрахунку впливу техніко-еконо­мічних факторів на планову собівартість продукції засто­совуються також під час аналізу фактичної собівартості про­дукції. Такий аналіз рекомендується проводити систематично, вивчаючи вплив окремих факторів на собівартість, доцільність і динаміку окремих видів витрат, а також собівартість окремих видів продукції. У період, що передує розробці плану, і після закінчення господарського року повинен проводитися ком­плексний аналіз з урахуванням всієї сукупності витрат на вироб­ництво.

Для аналізу використовуються дані звітності бухгалтер­ського обліку, технічна і нормативна документація, аналітичні групування витрат (за етапами виробничого процесу і за тех­ніко-економічними факторами). Для виявлення причин відхи­лень від плану і можливостей зменшення витрат використовуються також матеріали спостережень на робочих місцях, ви­біркових перевірок, обстежень роботи окремих структурних підрозділів підприємства.