Наслідки визнання правочину недійсним (стр. 4 из 6)

Недодержанння письмової форми правочину спричинює його недійсність лише у випадках, коли такий наслідок прямо зазначений у законі.

Правочини, які вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, на якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (ст. 209 ЦК України).

Чинний цивільний кодекс передбачає наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину і договору (статті 219, 220). Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторонньго правочину має наслідком його недійсність. ЦК України допускає виняток з цього правила. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору також має наслідком його недійсність. З цього правила також передбачені винятки.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення не потрібне.

ЦК України стає на захист порядного і добросовісного учасника правочину і сприяє здійсненню його майнових інтересів. Суд або господарський суд, встановивши недійсність правочину внаслідок

15

порушення нотаріальної форми, повертає сторони у попередній майновий стан, тобто застосовує двосторонню реституцію.

Оскільки правочин є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати його можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю. Цивільний кодекс передбачає (статті 31, 39), що від імені осіб, визнаних недієздатними, а також від імені малолітніх до 14 років укладають правочини батьки, усиновителі, опікуни. Фізичні особи у віці від 14 до 18 років, що мають неповну дієздатність, і обмежено дієздатні внаслідок вживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть укладати правочини відповідно за згодою батьків, усиновителів та піклувальників, за винятком дрібних побутових угод.

Вчинення правочинів недієздатними особами, а також малолітніми до 14 років, особами що мають неповну чи обмежену дієздатність, за межами їх дієздатності, зумовлює їх недійсність.

Правовим наслідком вчинення правочину малолітнім до 14 років, за межами його дієздатності та недієздатною особою є (статті 222, 226 ЦК України) поновлення сторін у попередньому майновому стані, а за неможливості такого поновлення кожна зі сторін має відшкодувати іншій сторони вартість одержаного у грошах за цінами, що існують на момент відшкодування.

ЦК України передбачає, що дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину малолітній особі до 14 років, якщо у момент вчиненя правочину вона знала або могла знати про вік іншої сторони (ст. 222).

Додатковий обов'язок дієздатної особи відшкодувати збитки потерпілій недієздатній особі не є правовим наслідком вчинення правочину недієздатною особою за чинним кодексом (ст. 226), на відміну від ЦК УРСР 1963р.(ст.51).

Новий ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину, якщо обома сторонами правочину є малолітні: у разі його недійсності застосовується двостороння реституція. У разі неможливості повернути майно в натурі його вартість відшкодовують батьки (усиновителі) чи опікун, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. Також є новим правило про правові наслідки недійсності правочину, укладеного малолітнім з особою віком від 14 до 18 років. У разі недійсності такого правочину застосовується двостороння реституція. За неможливості повернути майно в натурі відшкодовується його вартість. Якщо у неповнолітнього немає коштів, необхідних для відшкодування, їх виплату здійснюють батьки (усиновителі), піклувальники неповнолітнього за умови, що вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

У чинному ЦК України одним з правових наслідків на відміну від ЦК УРСР 1963 р. одним з правових наслідків недійсності правочну, вчиненого недієздатною особою, є обов'язок дієздатної сторони компенсувати

16

опікунові недієздатної особи моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічну хворобу або недоумство іншої сторони або могла припускати такий стан особи.

Правочини, укладені неповнолітніми за межами їх дієздатності і обмежено дієздатними особами за межами їх дієздатності, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів та піклувальників. У разі визнання правочину недійсним застосовуються такі самі правові наслідки, що й при недійсності правочину, вчиненого з малолітнім до 14 років (ст. 224 ЦК України).

Трапляються випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій. Законодавець враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними, визнається судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї права та інтереси, що охороняються законом порушено.

Для визначення наявності такого стану на момент вчинення правочину суд має призначити судово-психіатрину експертизу.

Вимоги про визнання правочину недійсним роглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

У разі визнання правочину недійсним застосовуються правові наслідки недійсності угод, вчинених малолітніми до 14 років.

Цивільний кодекс також передбачає обов'язок сторони, яка знала про стан особи у момент вчинення правочину, компенсувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину (ст. 225).

Особливої уваги можна приділити статті 228 Цивільного кодексу України. Назва цієї статті розкриває юридичну оцінку, спрямованість і зміст незаконного правочину, а також наслідки вчинення такого правочину. Вона формулюється так: „Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок". За буквальним текстом норми: правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Отже недійсність розглядуваного правочину безпосередньо встановлюється законом. Судове рішення може лише констатувати недійсність. Законодавець намагається визначити правочини, що порушують публічний порядок через перелік різних деліктів, на які були спрямовані дії сторін (сторони). Стаття 228 характеризується тим, що безпосереднім об'єктом посягання з боку учасників незаконного правочину є публічно-правові акти за своєю природою.

Наступною ознакою є навмисний характер дій учасників незаконного правочину⁶. Проте стаття 228 прямо не вказує на наслідки визнання таких првочинів недійсними, про що піде мова далі,

Вивчаючи матеріали таких справ, розглянутих господарським судом Миколаївської області, можна визначити ряд причин визнання угод недійсними та такими, що суперечать інтересам держави та суспільства.

⁶ Цивільне право України. За ред О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Київ - 2002

17

Так за позовами Первомайської ОДПІ (справи 6/122, 6/123) судом визнано недійсними угоди купівлі-продажу та стягнено в доход держави за наслідками ст. 49 ЦК УРСР 1963 р. 81 тис. грн. за таких обставин: сторона укладених угод купівлі-продажу (відповідач 2) на момент укладення останніх була виключена з Державного реєстру підприємств та організацій України і її державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності було скасовано у судовому порядку. Таким чином, укладаючи угоду, фірма мала за мету приховати свої прибутки від оподаткування. На це прямо вказує пункт 7.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 р. „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки", а саме: „Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від податкування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними у встановленому чинним законодавством порядку статутних документів, про ненадання податкової звітності до органів податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

За матеріалами справ 7/205, 7/206, 7/207 судом також встановлено наявність порушення чинного законодавства та протиправність дій з боку сторін укладених угод купівлі-продажу. У цих випадках одна з сторін укладених угод - фіктивна фірма, яка згідно з наданими податковими органами документальними доказами створювалась та реєструвалась сторонньою особою на підставі чужого паспорта, а особа, що вказана в статуті як засновник, останнього не підписувала та будь-якого відношення до фірми не мала. Фірма створювалась з умислом не сплачувати податки та збори (інші обов'язкові платежі) до бюджетів і укладені нею угоди спрямовувались на приховування від оподаткування одержаних за ними доходів. Згідно з відповідними ріщеннями господарського суду Миколаївської області отримане за угодами майно на загальну суму 3 млн. грн. повернуто на користь держави.