Системою є упорядкований набір елементів, а також зв'язків і залежностей між ними, що являє собою певну єдність. Функціонування системи припускає функціонування всіх її елементів і зв'язків, підлегле підпорядковане конкретній меті. Це необхідно мати на увазі при розгляді системи навчання, що відноситься до групи функціонуючих систем; її оптимізацію звичайно розуміють як удосконалювання діяльності вчителів, тобто лише однією складовою, забуваючи про всі інші. Основними складови-ми системи навчання являються:
- учителі , їхня компетенція, методи роботи, захопленість;
- учні, їхні потреби, мотивація і методи роботи;
-зміст навчання, його селекція і систематизація, способи перевірки отрима-них результатів;
-середовище навчання, тобто засоби навчання і його суспільно-матеріальні умови .
Гіперболізація може відноситися до ролі кожного з чотирьох основних компонентів дидактичної системи, а не тільки до ролі вчителів. У деяких
-9-
західних країнах виняткове значення надається змістові навчання, а технократи в дидактиці головним елементом системи вважають дидактичні засоби. Однак лише гармонійне сполучення всіх елементів створює систему, забезпечує її оптимальне функціонування і творче самовдосконалення. Розуміючи систему таким чином, не потрібно применшувати роль вчителя і методів його роботи. Мова однак, йде про принципову зміну його діяльності в процесі навчання, що може привести саме до зміцнення позиції і ролі трьох інших складових.
Функціонування системи підпорядковане її меті. Мета навчання – це свідомо визначені результати, яких суспільство прагне досягти за допомогою функціонування системи навчання. Вони залежать від характеру суспільства, від рівня розвитку його культури і всієї системи освіти і виховання в даній країні. У різних суспільствах цінності, визнані в якості найвищих, можуть бути різними, і це знаходить висвітлення в диференціації цілей і програм освіти. Найвищою цінністю всіх суспільно-політичних систем варто вважати благо кожної людини (хоча і дуже важко забезпечити кожній людині відповідну частину цього блага), його щастя і всебічний розвиток, а також благо всього суспільства, його гармонійне політичний, економічний і культурний розвиток. Цілі навчання повинні орієнтуватися насамперед на ці цінності.
Під системою навчання ми будемо розуміти обумовлений соціально детермированными цілями динамічно функціонуючий комплекс елементів, що включає в себе вчителів, учнів, зміст навчання, соціально-матеріальне середовище, а також взаємозв'язки між елементами. Система, що розуміється таким чином, не може бути замкнутою, оскільки під впливом соціальних змін, прогресу в наукових дослідженнях і експериментальних роботах вона піддається змінам, удосконалюється і модернізується. Якщо вона не має відкритого характеру і замикається у своїх цілях, методах і формах,
-10-
то вцьому випадку вона неминуче перетворюється в консервативну, відірвану від життя систему.
Система навчання в школі не має виключних прав. Вона функціонує поряд із системою виховання й у принципі повинна бути нерозривно і гармонічно зв'язана з нею. Відсутність цієї другої системи або недостатня взаємодія між названими системами приводить до ослаблення як дидактичної, так і виховної роботи школи.
Система виховання сполучає у собі всю сукупність факторів, що впливають на процес виховання в даному інституціональному середовищі. К.Ушинский, говорячи про систему виховання, має на увазі спосіб організованого функціонування якої-небудьствореної для певних виховних цілей суспільної структури, що становить собою деяку єдність і складається з взаємодіючих елементів. Виховання не являється предметом дослідження дидактики, ним займається інша педагогічна дисципліна – теорія виховання. Однак дидактична діяльність так тісно переплітається ізвиховною, що деякі автори, наприклад у Польщі А. Добровольский і К. Лех, трактували дидактичний процес як процес виховний .
Проблеми виховання дійсно нерозривно зв'язані із проблемами навчання. Насамперед це обумовлюється тим, що особистість того, якого навчають, являє собою неподільне ціле. Тому в процесі навчання, тобто сукупного виховно-навчального впливу, не можна виділити сфери виняткового впливу на інтелект, мотивацію, систему цінностей, емоційне життя і волю, характер і практичну діяльність. Ця думка одержує усе більш широке визнання у світі, проявом чого служить переконання, що сучасна школа функціонує не для навчання в ній окремим предметам, а для виховання і формування повноцінних людей.
3. Характеристика дидактичних засобів сучасного уроку.
Серед багатьох типологий дидактичних засобів простотою відрізняється класифікація, здійснена Эдвардом Флемінгом і Яном Якобі. Вони підроз-діляють дидактичні засоби на три групи.
1. Природні засоби, що безпосередньо представляють саму дійсність.
2.Технічні засоби, що побічно відображають дійсність. До цієї групи відносять візуальні, аудіовізуальні, маніпуляціцні, автоматичні засоби і моделі.
3.Символічні засоби, що представляють дійсність за допомогою відповідної символіки, наприклад живого і друкованого слова, звуків, технічних малюнків, графіків і т.п.
Ця класифікація, так само як і багато інших, не відповідає всім логічним вимогам, оскільки між технічними і символічними засобами лінію демаркації установити важко. Представляючи трохи ширше власну класифікацію, я усвідомлююїї відносну недосконалість. Але вона необхідна для характе-ристики найчастіше використовуваних на всіх щаблях школи дидактичних засобів.
Ця класифікація включає шість наступних категорій:
1.Словесні засоби: насамперед підручники й інші друковані тексти.
2.Прості візуальні засоби: оригінальні предмети, моделі, картини, діаграми, карти.
3.Механічні візуальні засоби, що дозволяють передавати зображення за допомогою технічних пристроїв, наприклад фотоапарата, діаскопа, епідіаскопа, мікроскопа, телескопа.
-12-
4.Аудіювальні засоби, що дозволяють передавати звуки і шуми – за допомогою програвача, магнітофона або радіо.
5.Аудіовізуальні засоби, що об'єднують зображення із звуком: звуковий фільм чи телебачення.
6. Засоби, що автоматизують процес навчання, до яких можна віднести дидактичні машини, лінгвістичні кабінети, називані мовними лабораторіями, а також комп'ютери чи електронні й аналогові цифрові машини.
Ця класифікація підкреслює певну особливість перерахованих засобів, послідовність її позицій вибудована від простого до складного, що дозволяє усе більш повно заміняти усе більше дій вчителя й учня. Якщо в тексті підручника друковане слово тільки заміняє живу мову вчителя, то візуальні й аудіювальні засоби з третьої і четвертої груп дозволяють одержати нову якість, що жива мова могла тільки описати, але не відтворити. Легко собі уявити, як ці засоби збагачують дидактичний процес і підвищують його ефективність. Ще більші можливості містяться в засобах п'ятої і шостої груп. Вони можуть репродукувати усі вербальні дії вчителя і, крім того, усе багатство звуків і зорових образів. У зв'язку з цим як складні засоби вони можуть у значно більшому ступені збагачувати дидактичний процес, ніжзасоби, віднесені до першої і другої груп, що ми називаємо простими засобами.
Більш докладній характеристиці простих засобів можна приділити порівняно менше уваги, оскільки вони не вимагають докладних рекоменда-цій. Сполуки, що входять в їх склад вербальні і візуальні засоби застосовуються в школах усіх типів, причому, напевно, немає предмета, для якого вони були б чимось зайвим.
3.1.Вербальні засоби.
Засоби, які експонують словесний зміст,а особливо шкільним підручникам приділялося дотепер багато уваги; з моменту винаходу друкування Яном Гутенбергом (1492) узяли верх над іншими засобами.У цілому в школі існує упередження проти ефективності цих засобів.
Незважаючи на це, кількість сторінок підручників і інших робіт, що рекомендуються учням для самостійного вивчення, досягає іноді надмірних обсягів. Це, зрозуміло, і нереально і неефективно. Навчання в школі базується не тільки на зборі "готової" інформації, але і на самостійному "формуванні" знань, а також на оволодінні різними уміннями, на розвитку здібностей і талантів, на формуванні власної позиції й у цілому особистості учнів.
3.2.Візуальні засоби.
Прості візуальні засоби включають групу засобів, називаних науковою допомогою. Із фізіолого-психологічної точки зору – як у повному значенні цього слова оглядові засоби –вони відіграють значну роль у дидактичному процесі: зв'язують між собою розумове і почуттєве пізнання, зміст роботи нашого розуму із дійсністю. Розумове пізнання, засноване на мові і мисленні, має сенс настільки, наскільки воно зв'язано із предметами і явищами. З цього випливає, що в дидактичному процесі завжди повинні бути в достатній кількості візуальні засоби, щоб за словами, що використовує учень, як говорив Павлов, "ховалася дійсність".
Ця дійсність,експонована в ході викладання за допомогою візуальних засобів, може виявлятися в безпосередньому, непрямому чи узагальненому вигляді.
Візуальні засоби відображають дійсність у безпосередньому вигляді, коли вони становлять: