Вони полегшують і поглиблюють:
- пізнання дійсності,
- одержання знань про дійсність,
- формування принципів емоційного ставлення до дійсності,
- розвиток діяльності, що перетворить дійсність.
Огляд функцій дидактичних засобів мав на меті показати деякі можливості використання сучасної техніки в дидактичному процесі для збільшення його ефективності при впливі на людину, його впливу на всебічний розвиток особистості. Мова йшла про те, щоб насамперед виступити проти однобічного розуміння функцій цих засобів, щоб відкинути переконання в тім, що вони призначені тільки для посилення "привабливості" процесу навчання, для полегшення придбання знань і умінь.
Концепція багатобічного навчання пориває з таким вузьким значен-ням поняття "технократизація" дидактики. Вона ґрунтується на тому, що метою будь-якої освіти є здійснення змін різних складові особистості. Ці зміни здійснюються не через пасивне придбання знань, а на шляху вирішен-ня різнорідних завдань суб'єктом, що навчається. Навчання, позбавлене цих багатих засобів, якими може забезпечити сучасна дидактика, не створює умов для такої активності. Зазначені функції сучасних дидактичних засобів повинні привернути увагу до розмаїтості можливостей створення таких
-21-
ситуацій, при яких той, якого навчають, може виконувати різні завдання за допомогою багатьох засобів. Одні з цих ситуацій зв'язуються із самостійним придбанням знань, інші – з вирішенням проблем, з дидактичною грою, з інсценізацією літературного твору і переживанням яких-небудь цінностей, а треті – зроботами, що перетворюють навколишню дійсність. Чим більше функцій виконують дидактичні засоби в процесі навчання, тим важливіша їхня роль у формуванні повноцінної людини. Особливо велике значення таких функцій, як допомога в створенні проблемних ситуацій, у формуванні емоційного життя, принципів і мотивацій, у перетворенні дійсності. У цьому насамперед варто бачити гуманістичний зміст використання техніки в процесі навчання.
Висновки.
Таким чином, під навчанням ми будемо розуміти планомірну і систематичну роботу вчителя із учнями, засновану на здійсненні і закріпленні змін у їхніх знаннях, настановах, поведінці й у самій особистості під впливом навчання, оволодіння знаннями і цінностями, а також власної практичної діяльності. Навчання є цілеспрямованою діяльністю, коли вчитель стимулює навчання як суб'єктивну діяльність самих учнів. На цій основі деякі дидактики визначають навчання, як нагляд за навчанням, однак це визначення не є повним, оскільки воно виключає інші характеристики навчання. Однією з таких важливих характеристик є обмін інформацією між учителем, іншими джерелами й учнем, що дозволяє учневі опановувати знаннями, засвоюючи їх безпосередньо або в ході вирішення проблеми. Здобуваючи знання про навколишню дійсність і про себе, учень здобуває здатність приймати рішення, що регулюють його відношення до цієї дійсності. Одночасно він пізнає моральні, соціальні і эстетичні цінності і, переживаючи їх у різних дидактичних ситуаціях, формує своє ставлення до них і створює систему цінностей. Важливим фактором змін особистості учнів є також їхня практична діяльність, зв'язана з придбанням знань і впливом на дійсність.
Навчання – це процес, у ході якого на основі досвіду, пізнання і вправ виникають нові форми поведінки і діяльності чи змінюються раніше придбані. Воно являється таким видом людської діяльності, що у дитинстві і юності переважає над іншими формами, тобто над грою, роботою і суспільною діяльністю.
Дидактика досліджує не усі форми поведінки, а лише цілеспрямовані, тобто ті, метою яких є перетворення людської діяльності.
1. Баранов С.П. Принципы обучения. М.,1975.
2. Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К., 1997.
3. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. Львів,1996. – с. 55
4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.,1997.
5. Дидактика средней школы / Под ред. М.Н.Скаткина. – М., 1982. – 166-167 с.
6. Ковжеников В. Оптимізація навчальної діяльності //Рідна школа. – № 2-3. – с. 54-56
7. Лернер И. Я. Дидактические основы методов обучения. – М.: Педагогика, 1981. – 186 с.
8. Мариев И. С. Методологические основы дидактики. – М.: Педагогика, 1987. – 221 с.
9. Махмутов М.И. Теория и практика проблемного обучения. – М., 1972. – с. 214-219
10. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высш. Шк., 1990. – 381 с.
11. Оконь В. Процесс обучения. – М.: Учпедгиз, 1962. – 171 с.
12. Підласий І.П. Комп'ютер на уроці //Рад. Школа. – 1991. – № 8 – с.35
13. Підласий І. Ідеал українського виховання // Рідна школа. – 1999. – с.55-56
14. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Вибр. твори: У 5-ти т. – Т. 2. 472-473 с.
15. Фіцула М.М. Педагогіка. К.,2003. с. 75-145