ВИПУСКНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
“Проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура, ефективність”
Структура промислового виробництва є однією з найважливіших у системі макроекономічних показників. Реалізація проблем структурної політики – важлива економічна підойма загальнодержавної стратегії реформування народногосподарського комплексу країни з метою підвищення ефективності його функціонування та виходу з економічної кризи. Українська економічна наука присвятила з урахуванням актуальності структурних перетворень цій проблемі значну кількість теоретичних, методичних і практичних розробок. Але вони, як правило, виконані на макрорівні. За сучасних умов адаптації всіх господарюючих суб'єктів до ринкової моделі господарювання особливого значення набувають дослідження і перспективи розвитку галузевої та інституціональної структур, де визначальний вплив мають фактори зміни форм власності в процесі приватизації, пошук власного місця у ринковому середовищі, переорієнтація на вимоги експорту, забезпечення сприятливих умов для інвестиційного процесу. Все це примушує шукати нові, сучасніші методологічні підходи для структурних перетворень І принципово нові аспекти промислової політики.
Метою даного дослідження є обгрунтування напрямів формування сучасного лісопромислового комплексу на основі галузевої та регіональної структури з орієнтацією на задоволення попиту економіки держави та ринку на його продукцію при повному і ефективному використанні власного виробничо-ресурсного потенціалу.
Досягнення поставленої мети можна забезпечити шляхом вирішення таких завдань:
а) дослідити світовий досвід та виконати порівняльний аналіз становища у лісових галузях України і країн світу;
б) оцінити стан, динаміку, тенденції та перспективи розвитку лісопромислового комплексу;
в) визначити пріоритети розвитку лісопромислового комплексу з урахуванням загальних тенденцій промислового виробництва після періоду кризи;
г) обгрунтувати економічне, правове і технологічне забезпечення структурних перетворень з елементами державного регулювання економіки;
д) запропонувати концептуальні основи формування ефективної структури економіки лісопромислового комплексу.
Майбутній економічний розвиток та його науково-методичне забезпечення неможливі без обгрунтування концептуальних підходів з огляду на світовий досвід і без порівняльного аналізу стану нашої економіки і конкурентоспроможних економік розвинутих країн. Цей підхід забезпечить визначення ефективних співвідношень структури економіки, від яких можна відштовхнутись або на основі яких відновити втрачені позиції.
Досвід структурної політики у країнах з розвинутою економікою показує, що вона була спрямована на зростання і підвищення ефективності функціонування промислового комплексу, на реалізацію кінцевої мети – забезпечення усталеної конкурентоспроможної національної економіки. Наприклад, на початку 70-х років продукція США була низької якості і низької конкурентоспроможності, через що торговельний баланс країни був від'ємним, сталося зниження експорту, а частка промислової продукції на світовому ринку скоротилася на третину. Промислова політика США передбачала подолання зазначених негативних явищ.
У Франції формування і реалізація промислової політики здійснювалися через державне втручання та регулювання економіки, прийняття стратегічних рішень та розробку пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Всілякі міжнародні угоди були націлені на захист національних компаній від іноземних конкурентів, на створення привілеїв господарюючим суб'єктам на внутрішньому ринку.
Для промислової політики Японії при здійсненні структурних зрушень в промисловому комплексі була характерною етапність (з конкретними цілями та завданнями). Промислова політика пов'язана з пріоритетним розвитком новітніх технологій (робототехніки, генної інженерії, лазерів, засобів зв'язку), з створенням та реалізацією перспективних науково-дослідних програм.
Модель економіки Німеччини базується на опосередкованих формах регулювання з орієнтацією на попит і врахування таких чинників, як високий рівень кооперації, диверсифікації, інституціональної узгодженості, превалювання приватного сектора, державної підтримки компаній, захисту внутрішнього ринку, підвищення ролі банків, розвитку експортного потенціалу.
Наведений фрагментарний аналіз структурних перетворень у розвинутих країнах дає можливість виділити типові елементи промислової політики, які доцільно започаткувати і розширити в Україні. Основними з них є:
· законодавче прийняття стратегічних, рішень щодо розвитку структурної переорієнтації промисловості, забезпечення контролю за ключовими галузями, внутрішнім ринком та Інвестиціями;
· використання фінансової підтримки вітчизняного виробництва;
· формування зовнішньоекономічної політики у відповідності з національними інтересами;
· розробка і реалізація інноваційно-інвестиційних проектів;
· формування сітки фінансових інститутів господарського спрямування ринкового типу;
· державна підтримка вітчизняного бізнесу, виробництва та ринку.
Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення, бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на деревній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.
У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль. Питома вага його галузей у загальному обсягу виробництва товарної продукції України що року становить близько 2,5 %, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу – близько 4,5 %, основних виробничих фондів – 2 %. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які постадійно об'єднуються в ланцюг «лісовирощування – заготівля – переробка».
Аналіз стану економіки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними складовими – сировинною базою та промисловим виробництвом. Даний методичний підхід є необхідним у зв'язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництв у минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася природозахисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску продукції в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).
З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці, а з економічної – засобом виробництва компонентів середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлюваних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та невиснажливості. Продуктивність лісів України характеризується високими показниками: середній запас усіх лісів у 1996 р. склав 185 м3/га (наприклад, в Індії – 216 м3/га, Румунії – 206, Угорщині – 200, США – 169, Польщі – 158, Франції – 115 м3/га); щорічний загальний приріст деревини – 36 млн. м3, щорічний середній приріст – 4 м3/га (наприклад, у Болгарії – 2,4 м3/га, Польщі – 3,4, Румунії – 4,6, Німеччині – 5,6, Угорщині – 4,5, колишній Чехо-Словаччині – 4,3, Франції – 4,1, США – 3,6 мЗ/га).
Користування деревними ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до зменшення загальних обсягів (у 1950 р. – 16,6 млн. м3, у 1965 р – 14,3 млн„ у 1996 р. – 11,4 млн., у 1997 р.~ 10,4 млн. м3). За умов економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р. становила 10,4 млн. м3, а попит на неї – 9,3 млн. м3; за прогнозом на 1998 р., при попиті 9,7 млн. м3 і пропозиції 10,4 млн. м3 має бути забезпечене повне задоволення потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним розбалансуванням обсягів). Звичайно, це веде до нагромадження залишків нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300 тис. до 600 тис. м3, а це, у свою чергу, впливає на обсяги лісозаготівель.
Вихід економіки з кризи приведе до зростання попиту на деревину (до 1990 р. держава споживала близько 33 млн. м3 деревини в умовно-круглому лісі при заготівлі 14,3 млн. м3), тому наукові дослідження повинні орієнтуватися на пошук внутрішніх резервів, на розширення джерел власного виробництва деревини, оскільки навіть при існуванні нинішньої структури споживання деревини, при досягненні обсягів виробництва продукції з неї на рівні 1990 р. І традиційних обсягів лісозаготівель Україні доведеться щороку закуповувати лісоматеріали на суму близько 2 млрд. дол.
При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51% лісів законодавче виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14%). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30-50% нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м3/га (у Чехії – 4, Угорщині – 4,5, Австрії – 4,3, Німеччині – 4, Польщі – 3,1), тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16%, а в сусідніх країнах – на 75 – 100 %; більш як 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.