У період з 1997 по 2000 рік найбільш швидкими темпами росла продуктивність праці в США - 2,2%, причому в галузях, зв'язаних з виробництвом комп'ютерів і електронних компонентів, середньорічні темпи приросту продуктивності праці досягали 25%.
Наприкінці 90-х років основний приріст продуктивності праці в промислово розвитих країнах забезпечувався за рахунок розширення використання інформаційних технологій, активного впровадження технологічних нововведень і скорочення виробничих витрат.
За рівнем продуктивності праці Україна наприкінці 90-х років уступала не тільки всім промислово розвитим державам, але і новим індустріальним країнам - Південній Кореї, Гонконгові, ПАР, Мексиці, Тайваневі, Сінгапуру, Аргентині і державам, що розвиваються - Ірану, Туреччині, Малайзії, Таїланду, Оману, Єгиптові й іншим.
В інших галузях економіки України порівняльний рівень продуктивності був не на її користь. Зокрема, продуктивність праці на вітчизняному транспорті була вполовину нижче, ніж у США, особливо в сфері вантажно-розвантажувальних робіт, що зв'язано з низьким рівнем механізації й автоматизації.
Ще більш низький рівень продуктивності праці Україна має в сільському господарстві.
Спад промислового виробництва в Україні в 90-х роках супроводжувався зниженням інтенсивності праці.
Розрахунок рівня інтенсивності праці, у свою чергу, багато в чому залежить від таких показників, як тривалість робочого тижня і кількість робочих годин у році
З кінця 80-х років у світовій економіці почалося визначене вирівнювання національних умов виробництва в обробній промисловості розвитих, нових індустріальних країн і країн з перехідною економікою за рахунок зближення рівнів продуктивності й оплати праці.
В даний час на перший план у світовій конкурентноздатності виходять нецінові фактори, з яких найважливішого значення набувають якість товару, його новизна, наукоємкість і інтелектоємкість виробів.
Однак по показнику "якість" більшість українських промислових товарів уступають виробам із промислово розвитих, новоіндустріальних і окремих держав, що розвиваються.
У цьому зв'язку основною конкурентною перевагою українських експортерів на світовому ринку залишаються цінові характеристики.
В даний час більшість країн світу забезпечують підвищення своєї товарної конкурентноздатності за рахунок використання інновацій, розробки високотехнологічних продуктів, створення яких неможливо без розвитку науково-технічного потенціалу.
На жаль, у даний час науково-технічний потенціал України знаходиться на грані розпаду.
Така ситуація виникла ще в колишньому Радянському Союзі, де сама економічна система виявилася неадекватною світовим тенденціям розвитку науки і техніки. Вона не змогла забезпечити органічного сполучення процесів науково-технічного і соціально-економічного розвитку.
Порівняльний аналіз економіки п'ятнадцяти найбільших світових торгових держав показав, що нововведення і новаторство є одним з основних джерел їхньої конкурентної моці на світовій арені.
В останні роки у світовій практиці усе ширше використовується комплексний показник - витрати на інновації. Даний показник відбиває здатність країни до інноваційної діяльності і враховує витрати на дизайн і маркетинг, чисельність зайнятих у науковій сфері, число отриманих патентів усередині країни і за рубежем, ступінь захисту інтелектуальної власності, розвиненість сфери утворення.
У 1999 році по цьому показнику країни розташовувалися в наступному порядку: Японія, Швейцарія, США, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Данія, Франція, Норвегія, Канада, Австралія, Нідерланди, Австрія, Великобританія, Нова Зеландія.
Важливу роль в інноваційній діяльності грають культура підприємництва, розкутість праці, рівень приватної ініціативи і бажання ризикувати, що з працею піддається кількісній оцінці.
Несприйнятливість української економіки до нововведень була однієї з причин виникнення її технологічного й економічного застою. Економічні реформи, що почалися, збільшили тенденції, що існували, до деградації науково-технічного потенціалу.
Рівень приватної ініціативи в українській економіці вкрай низок. Зокрема, по кількості підприємців Україна значно відстає від розвинутих країн. Крім того, опитування суспільної думки показують, що в Україні лише незначна частина населення хотіла б займатися підприємницькою діяльністю.
В останні роки просліджується стійка тенденція до скорочення в Україні реальних асигнувань на науку.
Загальні витрати на науку в Радянському Союзі складали 4% ВВП, що було самим високим показником у світі. Значна частина цих витрат була зв'язана з оборонним комплексом. За період же проведення економічних перетворень у України питома вага асигнувань на науку і наукові дослідження скоротилася
В даний час у Україні фінансування науки на 90% здійснюється за рахунок державного бюджету, фактично відсутні асигнування на ці мети комерційних структур, що позбавляє країну важливого джерела збереження і розвитку науково-технічного потенціалу.
Так само, як і для всієї економіки Росії, для науки і науково-технічної сфери характерна надмірна мілітаризація. Якщо в більшості країн світу на дослідження в області оборони витрачається в середньому лише 20% всіх асигнувань на нові відкриття, то в Росії - близько 70%. Крім того, 80% усіх науково-дослідних інститутів і близько 70% науково-технічних кадрів обслуговують інтереси військово-промислового комплексу.
Негативні тенденції в науковій сфері привели до значного скорочення ефективності наукової діяльності. Потенціал і обсяг науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних розробок за період з 1991 по 1998 рік скоротилися приблизно на 80-85%.
В останні роки важливе значення в забезпеченні міжнародної конкурентноздатності товарів здобуває екологічний фактор. Більш тверді екологічні стандарти, зростаючі вимоги й одночасно більш гостра конкуренція на світовому ринку змушують компанії при розробці нових виробів використовувати принципи попередження забруднень у комплексі з екологічним самоконтролем.
Ринково-конкурентна ситуація в Україні
Українська економічна модель, як і економічні Моделі країн, що утворилися на просторі колишнього СРСР, - це особливий господарчий Комплекс, що формувався понад 70 років. Розбіжності з капіталістичним світом спостерігався насамперед у мотиваційному полі, на яке значною мірою впливали ідеологічні настанови. Ринок, у тому числі й український, формувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методів ринкової саморегуляції та демократії, а внаслідок настанов, що у деяких випадках ішли у розріз з об'єктивними економічними законами.
Пріоритетним напрямом в економіці вважався військово-промисловий комплекс, у якому застосовувалися високі технології. Значного розвитку досягли освіта та наука. Проте для секторів, що виробляють товари народного споживання, була характерною низька впро-вадженість новітніх технологій.
Стимулювання галузей групи А позначилося на скороченні секторів групи Б, тобто постійно зменшувалися джерела розвитку останньої. У секторі Б практично не використовувався один із найпотужніших науково-технічних потенціалів у світі. Так, у США надзвичайно важливі й перспективні розробки та дослідження у сфері військово-промислового комплексу, що потенційно мали б комерційний успіх для інших галузей господарського комплексу, всебічно залучалися до їхніх потреб. Пояснення ситуації у радянській економіці слід шукати не стільки у низькому мотиваційному полі, скільки у відсутності конкуренції між виробниками продукції на внутрішньому ринку: раціональність розміщення продуктивних сил не передбачала розвитку конкурентного середовища.
Модель СРСР характеризувалася автаркічні-стю, у зв'язку з чим на світові ринки виходила обмежена кількість виробників певних секторів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, що споживав великі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніж іноземна. Радянській системі була властива патерналістська політика щодо збиткових виробництв, чиє марнотратство відшкодовувалося державою, і що практично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутність на момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможних виробників на світових ринках.
Безперечно, сильною стороною СРСР були наукоємні галузі, що розвивалися завдяки державній підтримці та всебічному стимулюванню освіти та науки.
З розпадом СРСР Україна успадкувала протиріччя радянської системи управління економікою. Для української економіки у той період були характерними такі риси:
1. розірвані цикли замкненого на території СРСР виробництва;
2. низьке мотиваційне середовище для здійснення підприємницької діяльності;
3. низька заробітна плата громадян (як наслідок - низький попит);
4. низька ефективність суспільної праці;
5. значний виробничий потенціал із застарілим, морально та фізично, обладнанням;
6. деформована структура виробництва;
7. переважна частка державної власності;
8. значна зайнятість населення навіть на неефективних підприємствах, продукція яких збільшувала затовареність внутрішнього ринку;
9. високий рівень освіти громадян;
10. висока концентрація виробництва;
11. відсутність конкуренції на внутрішньому ринку;
12. дефіцит деяких видів товарів на внутрішньому ринку.
Реалізація патерналістської політики (підтримка зайнятості населення у виробництві товарів, що не мають збуту) призводило до нерентабельності таких виробництв. Низький платоспроможний попит спричинив загострення міжгалузевої конкуренції. Сектори, що всебічно підтримувалися державою і були конкурентоспроможними на світовому рівні, почали скорочуватися. Посилення міжгалузевої конкуренції та дефіцит бюджету не дозволили розвиватися перспективним напрямам та нчііпм секторам, що потребували значних інвестицій.