В більшості випадків країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, вони вибірково використовують методи протекціонізму і вводять елементи вільної торгівлі.
Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні і нетарифні.
Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов”язані з митними зборами.
Митний тариф – являє собою систематизований перелік товарів із зазначенням митних зборів, якими вони обкладаються при перетині державного кордону.
Мито підвищує ціну імпортних чи експортних товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоекономічного обороту. Мита бувають: адвалорні(% від ціни), специфічні(% від ваги, обсягу), змішані.
Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій:
1.Це заходи котрі безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національної економіки.
Ліцензування – передбачає видачу імпортеру або експортеру через уповноважений державний орган ліцензії на ввіз або вивіз певного товару протягом встановленого терміну.
Контингентування(квотування) – це обмеження у вартісному або кількісному виразі, які вводяться на імпорт та\або експорт певних товарів на певний період.
Антидемпінгові мита – застосовуються при імпорті товарів у випадку встановлення факту демпінгу – продажу товарів за кордон за цінами нижчими ніж на національному ринку.
Компенсаційні мита – застосовуються у випадку виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку.
Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару.
Імпортні податки – включають: податок за перетин кордону, збори за оформлення митних документів, збір за митний огляд товару, перевірка його якості.
Торгові угоди –про добровільне обмеження експорту, про встановлення мінімальних експортних цін.
2.Це заходи, які відносяться до суто адміністративних формальностей при експорті-імпорті товарів і безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі. Сюди відносять: встановлення технічних та санітарних стандартів та норм, вимоги до упакування та маркування, вимоги до розливу.
3.Це заходи, дії яких помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт: валютні обмеження, регулювання інвестицій.
5.ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.
Валютна політика ¾ сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями, проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.
Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.
Валютна політика здійснюється органами екномічного управління ¾ центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.
У ПРАКТИЦІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСОВУЮТЬ ТАКІ ІНСТРУМЕНТИ:
1.ДЕВАЛЬВАЦІЯ ВАЛЮТИ—ЦЕ ЦІЛЕСПРЯМОВАНІ ДІЇ ВІДПОВІДНИХ ІНСТИТУЦІЙНИХ СТРУКТУР, ЯКІ МАЮТЬ НА МЕТІ ЗНИЗИТИ КУРС НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ІНОЗЕМНИХ ВАЛЮТ. ДЕВАЛЬВАЦІЯ ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ З МЕТОЮ ЗАОХОЧЕННЯ ЕКСПОРТУ ТА СКОРОЧЕННЯ ІМПОРТУ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ ШЛЯХОМ ПРИВЕДЕННЯ ОФІЦІЙНОГО КУРСУ У ВІДПОВІДНІСТЬ З РИНКОВИМ КУРСОМ ПРОВІДНИХ ВАЛЮТ.
2.РЕВАЛЬВАЦІЯ ВАЛЮТИ—ЦЕ ПІДВИЩЕННЯ ОФІЦІЙНОГО КУРСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ІНШИХ ВАЛЮТ. ТУТ ПЕРЕСЛІДУЄТЬСЯ МЕТА ВТРИМАТИ НА ВНУТРІШНЬОМУ РИНКУ СПОЖИВЧИЙ ПОПИТ І СТИМУЛЮВАТИ ТОВАРНИЙ ІМПОРТ І ПРИПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙ.
3.ВАЛЮТНА ІНТЕРВЕНЦІЯ—ЦЕ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ ЧЕРЕЗ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК В ОПЕРАЦІЇ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ З МЕТОЮ ВПЛИВУ НА КУРС НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ ШЛЯХОМ ПРОДАЖУ ЧИ КУПІВЛІ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ. ВАЛЮТНА ІНТЕРВЕНЦІЯ ЯВЛЯЄ СОБОЮ ДОСИТЬ ВЕЛИКУ ЗА МАСШТАБАМИ ОПЕРАЦІЮ, ЯКА ПРОВОДИТЬСЯ У ВИЗНАЧЕНИЙ І ДОСИТЬ КОРОТКИЙ ПРОМІЖОК ЧАСУ.
4.КОРЕКЦІЯ ОБЛІКОВИХ СТАВОК НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ—ПІДВИЩЕННЯ ОБЛІКОВИХ СТАВОК НБ ВЕДЕ ДО ЗРОСТАННЯ (ЗАВДЯКИ ПІДВИЩЕННЮ ПОПИТУ) КУРСІВ ВАЛЮТИ, А СКОРОЧЕННЯ ДО ЗНИЖЕННЯ ЦЬОГО КУРСУ. МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ ОБЛІКОВОЇ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ НБ НА КУРС ВАЛЮТИ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ОПЕРАЦІЇ НБ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ ТА ІНШИМИ КРЕДИТНИМИ УСТАНОВАМИ З ОБЛІКУ КОРОТКОСТРОКОВИХ ДЕРЖАВНИХ ЗОБОВ”ЯЗАНЬ(КАЗНАЧЕЙСЬКИХ ВЕКСЕЛІВ) І ПЕРЕОБЛІКУ КОМЕРЦІЙНИХ ВЕКСЕЛІВ.
5.ВАЛЮТНІ ОБМЕЖЕННЯ—ЦЕ СИСТЕМА НОРМАТИВНИХ ПРАВИЛ, ВСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОДАВЧИМ АБО АДМІНІСТРАТИВНИМ ЧИНОМ І ПАПРАВЛЕНИХ НА ОБМЕЖЕННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ. ВАЛЮТНІ ОБМЕЖЕННЯ ПЕРЕДБАЧАЮТЬ:
· РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕКАЗІВ І ПЛАТЕЖІВ ЗА КОРДОН.
· ЗАБОРОНУ ВІЛЬНОГО ПРОДАЖУ І КУПІВЛІ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ.
· ОБОВ”ЯЗКОВУ ПЕРЕДАЧУ ДЕРЖАВІ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ В ОБМІН НА НАЦІОНАЛЬНУ ВАЛЮТУ ЗА ОФІЦІЙНИМ КУРСОМ.
6.МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ –ЦЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЕКСПОРТНИХ СУБСИДІЙ, МИТНИХ ТАРИФІВ, СТРАХУВАННЯ ВІД ВТРАТ ВИКЛИКАНИХ КОЛИВАННЯМИ ВАЛЮТНИХ СПІВВІДНОШЕНЬ.
7.ВАЛЮТНА БЛОКАДА—ЦЕ СУКУПНІСТЬ ПРИМУСОВИХ ВАЛЮТНИХ ЗАХОДІВ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ОДНИМИ ДЕРЖАВАМИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ІНШИХ З МЕТОЮ ДОБИТИСЯ ВИКОНАННЯ ТИХ ЧИ ІНШИХ ВИМОГ. ДО ВАЛЮТНОЇ БЛОКАДИ НАЛЕЖАТЬ ТАКІ ЗАХОДИ: БЛОКУВАННЯ РАХУНКІВ, КРЕДИТНА БЛОКАДА ТА ВАЛЮТНІ ОБМЕЖЕННЯ.
6. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ І КОНТРАКТІВ
Державні замовлення і контракти належать до засобів прямого впливу держави на виробника.
Державні замовлення містять механізми формування складу необхідної державі продукції (робіт, послуг) і розміщення відповідних угод серед підприємств усіляких форм власності, фінансування і контролю за їх виконанням, механізм конкурсних торгів. Механізм державних замовлень широко використовується як засіб впливу на економіку у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою.
Державне замовлення упроваджується на виробництво та поставку для державних потреб промислової продукції, с\г сировини та продовольства, виконання робіт, надання послуг, створення виробничих потужностей, проведення фундаментальних та найважливіших прикладних наукових досліджень, освоєння нових технологій, підготовку спеціалістів, розв'язання соціальних проблем.
Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.
Обсяги поставок продукції, виконання робіт, надання послуг за державними контрактами формуються на основі пропозицій замовників і мають бути збалансовані з можливостями державного бюджету, тому що фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками за рахунок державного бюджету у межах коштів, передбачених на ці цілі.
Тільки застосування в комплексі різних інструментів державної політики може дати ефект, який все ж приведе до економічного зростання економіки України. Однобічний погляд і його застосування українськими урядовцями чи чисто ринкових концепцій, чи монетаристських концепцій, чи кейнсіанських не міг дати позитивного результату, що й показав час. Фактично економіка України досягла крайньої нижньої межі. Межі за якою ¾ прірва або ми як держава поповнимо ряди “бананових республік”. І тільки тепер український уряд починає “не придумувати колесо “, яке вже давно придумане і ефективно застосовується в багатьох країнах світу, а дійсно в комплексі починає вирішувати всі питання, застосовуючи :
· і чисто ринкові інструменти ( один із прикладів це відпущення малого бізнесу в справжній ринок, без жорсткого контролю зі сторони держави – єдиний податок);
· поєднуючи кейнсіанський та монетаристський напрямок в управлінні економікою при досягненні економічного зростання.
Нарешті уряд відійшов від основного принципу соціалізму по – ленінськи, що контроль – це є основне в побудові розвинутого суспільства, і почав у п р а в л я т и економікою, застосувавши весь арсенал інструментів керування державної .
1. Веймер Д.Л., Вайнінг А.Р. Аналіз політики: концепцій і практика.Пер. з англ.. за наук. ред. О.Кілієвича.- К.: Основи, 1998-654 с.
2. Кілієвич О.І. Аналіз державної політики: мікроекономічні аспекти.- В кн.: Сучасна економічна теорія і державні фінанси/ Кілієвич О., Розпутенко І. та ін.- К.: Вид-во УАДУ, 1999.- 422с. (Част.І, с.5-125)
3. Мікроекономіка і макроекономіка / Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Підручник для підготовки магістрів державного управління під ред. С.Будаговської. – К.: Вид-во Основи, 1998. – 518с.
4. Аткинсон, Энтони Б., Стиглиц, Джозеф Э. Лекции по экономической теории государственного сектора: Учебник/Пер. с англ.- М.: Аспект-пресс,1996.
5. Бункина М.К., Семенов А.М. Экономическая политика: Учеб. Пособие.- М.: ЗАО «Бизнес-школа» Интел-Синтез,1999.
6. Сакс Дж., Пивоваровський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України/Пер. З англ.,- К.: Основи, 1996.
7. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Єкономика/Пер. С англ.- М.: Дело,1993.