На другому мiсцi за їхнiми дослiдженнями стоять моральнi костi особистості дошкільника.
На третьому місці - зовнiшня охайнiсть i привабливiсть.
Молодшi дошкiльники (три-п'ять рокiв), частiше нiж старшi обгрунтовували свiй вибiр зовнiшньою привабливiстю ровесника i його успiхами у виконаннi обов'язкiв: охайнiсть та дисциплiнованiсть.
З вiком у дитини виникає здатнiсть оцiнювати моральнi якостi товаришiв не тiльки за ставленням до себе, але й до iнших, до колективу в цiлому. При цьому число егоцентричних мотивiв зменшується на половину, а число колективiстських збiльшується приблизно на стiльки ж.
Процес ускладнення та iндивiдуалiзації спiлкування продовжується i в шкiльному вiцi. Сама система органiзацiй шкiльного колективу певним чином полегшує вироблення комунiкативних навикiв навiть для тих дiтей, котрi ранiше їх не мали. В той же самий час органiзованi групи, якi керуються дорослими в школi, завжди складаються з неформальних мiкрогруп, якi базуються на особистих симпатiях й спiльностi iнтересiв з значно бiльшою стiйкiстю, нiж у дошкiльникiв.
Склад та структура таких мiкрогруп з вiком мiняється. За дослiдженням О.В.Киричука i його спiвробiтникiв серед першокласникiв переважають пари (діади), в других та третiх класах - групи з трьох i бiльше ровесникiв. З шостого класу починається зворотнiй процес: в зв'язку з ростом конфiденцiйностi спiлкування число учасникiв таких мiкрогруп знову зменшується .
Також було виявлено, що значно посилюється з вiком i процес психологiчного "розшарування", відбувається поляризацiя дiтей.
Групою дослідників на чолі з О.В. Киричуком було роздiлено всiх пiддослiдних дiтей в залежностi вiд числа отриманих ними соцiометричних виборiв на п'ять груп. Цiлком природньо, що бiльшiсть досліджуваних школярів була зосереджена в "середнiх" групах. Але найбiльший, причому невпинний рiст з вiком, був виявлений якраз в сторону крайнiх груп: "зiрки", - котрим надає перевагу бiльшiсть, та "вiдторгнутi", - котрих майже нiхто не вибирає.
Така поляризацiя, на думку І.С.Кона, має дуже важливi психологiчнi наслiдки і вiдображає зростання мiжособової вибiрковостi й одночасно структурної визначеностi дитячих колективiв.
З вiком також зростає й кiлькiсть iндивiдуальних виборiв. Дослiдження I.С. Кона, А.В.Мудрик виявили залежнiсть стiйкостi iндивiдуальних переваг вiд вiку. Дослiдженням були охопленi учнi 1-10 класiв. В результатi отриманих експериментальних даних було виявлено, що в цiлому стiйкiсть у виборi друзiв як i бiльшiсть позитивних виборiв з вiком пiдвищується, хоч ця залежнiсть i не є лiнiйною.
На думку автора пiдвищення стiйкостi у виборi партнера i у ставленнi до нього важливу роль вiдiграє процес стабiлiзацiї надання переваг та iнтересiв. Хоча це може бути пов'язано з бiльшою самоусвiдомленiстю власних емоцiйних станiв i власного "Я". Тобто, конфлiкт, який руйнує дитячу дружбу, пiдлiтками може бути оцiнений як не суттєвий. В результатi даного дослiдження було також виявлено, що з вiком менший вплив має також i вiдсутнiсть безпосереднiх щоденних контактiв з товаришами .
Вiкова динамiка мiжособових взаємовiдносин та їх мотивiв у великiй мiрi залежить вiд розумового розвитку дитини. Дослiдження показують, що дiти досить тонко реагують на настрiй оточуючих, плачуть або смiються разом з дорослими. Однак, це швидше за все можна пояснити проявом механiзму психологiчного зараження або наслiдування, який не тотожнiй спiвпереживанню, емпатiї. Маючи недостатнiй соцiальний i пiзнавальний досвiд дитина ще не здатна поставити себе в повнiй мiрi на мiсце iншої людини. Дитина не стiльки входить в положення iншої людини, як просто приписує iншій людинi свої власнi мотиви. Дитина не стiльки спiвчуває iншому індивіду як, швидше за все, почуває себе цим iншим.
Цей феномен можна пояснити тим що психологи, за визначенням Ж.Пiаже, називають егоцентризмом дитячого мислення.
Мається на увазi, що дитина не здатна поставити себе на мiсце iншої людини, прийняти її точку зору, роль. Такий дитячий егоцентризм не варто ототожнювати з егоїзмом, тому що власне "Я" дитини на цiй стадiї розвитку ще не усвiдомлено i не протиставлено "iншому".
ЛІТЕРАТУРА:
1. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности.//Вопросі психологии.1989, №1, с.73-75.
2. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба. М.,1991
3. Закутская Л.И. Процесс адаптации учащегося при переводе его в новый ученический коллектив городской школы. К., 1988.
4. Зотова О.И., Кряжева И.К. Методы исследования социально-психологических аспектов адаптации личности. / В кн. Методология и методы социальной психологии М., 1971.
5. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М.,1971.
6. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой. Тбилиси 1989., 202с.