Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .проституцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити на такі, які полегшують проникнення до місця проституювання .та пропонування відплатних сексуальних послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного режиму в готелях, гуртожитках, забезпечення можливості постійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяльності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.
Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідного стилю поведінки, необхідності вдаватися до послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений І без них. Але це залежить від
різних факторів, що стосуються як самої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.
Щодо часу зайняття проституцією то це може бути в будь який час, але найбільш ефективним є час у ночі (з 23:00 до 6:00 ).
Способом вчинення злочину є сам статевий акт, статеві зносини можуть бути здійснені у будь якій формі, обумовленій при досягненні угоди про проституювання.
Засобом вчинення злочину є саме тіло повії яке вона надає для сексуальних послуг.
1.2. Суб’єктивні ознаки злочину
Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові. Вина особи — це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони — це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення.
По-перше, вона виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного.
По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочину і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками.
По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.
Згідно з ст. 23 КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками. Її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характеризують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільне небезпечного діяння.
Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні
наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом. Свідомість суспільне небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки склад) злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу. способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальне шкідливості.
Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільне небезпечні наслідки.
Вольова ознака прямого умислу — це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.
Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.
Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю. Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільне
небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною.
Мотивом проституції є ряд обставин, які постійно та в однаковій мірі впливають на це. На мій погляд, вони можуть бути поділені на декілька груп, в кожній з котрих класифікуючою є якась одна найбільш характерна ознака причини. Наприклад така, яка характеризує економічну сутність соціальних відносин, принципи існування соціальних відносин або враховує біологічні чи психоемоційні особливості людини, її поведінки в особистому житті і їх вплив на формування соціальної поведінки громадян. Спробуємо розглянути їх більш детально стосовно проституції.
До факторів (чинників) економічного характеру, які можуть впливати на можливість існування проституції (економічні передумови), можна віднести такі, як незадовільний стан економічного розвитку суспільства, майнове розшарування населення, економічний зиск від заняття проституцією.
В умовах, коли держава не в змозі забезпечити нормального розвитку економічних відносин, коли постійно знижується рівень виробництва, зростає безробіття, розкручується інфляційна спіраль, коли значна частина населення не може законопослушним шляхом—робота, служба, навчання і таке інше — забезпечити свого добробуту, з'являється прошарок суспільства, який бачить вихід з цього становища в протиправній діяльності, в тому числі і занятті проституцією. При цьому для людини другорядними стають поняття моральності тих чи інших дій, нівелюються та змінюються моральні, духовні загальнолюдські цінності, вихолощується правовий аспект проблеми. Занепадом економіки та пов’язаним з цим духовним занепадом можна пояснити і існування так званої валютної проституції, коли наявність значних коштів у вільно конвертованій та національній валюті, високий рівень життя іноземців притягує до них осіб які стали на шлях
проституювання.
Заперечувати, що заняття проституцією—це безперспективна діяльність і що вона не приносить людині зиску — було б не зовсім правильно. Проведені нами у 1988—1990 рр. соціологічні дослідження серед осіб, що займаються проституцією, у Києві; Львові, Донецьку, Одесі, Ялті (кількість респондентів 237 осіб) дозволили визначити найбільш характерні спонуки такої діяльності, які прямо вказують на те, що проституювання надає повії можливість мати зиск від такої діяльності. Наприклад, дві з трьох опитаних повій вказали, що до проституювання їх підштовхнуло скрутне матеріальне становище, коли рівень існуючої заробітної платні не дозволяє забезпечити нормальне існування. Кожна четверта з них вказала на можливість отримати змогу користуватися додатковими матеріальними благами, мати вільні кошти на свої потреби, а кожна п'ята—на можливість стати матеріально незалежною від батьків, чоловіка. Інших родичів та значно покращити умови життя.
Але проституювання—це не тільки змога вирішити питання свого матеріального добробуту і одержання .прибутку, а й значні витрати, які йдуть на забезпечення можливості такої діяльності. Це оплата послуг лікарів, косметологів, відповідного одягу, косметики, способу життя і т. ін. Тому тривале заняття проституцією (рік і більше) призводить до того, що людина повністю стає залежною від такої діяльності. З кожним днем збільшуються витрати на забезпечення змоги проституювання, все меншою стає можливість самостійно покінчити з таким способом життя. Тим паче, що більшість новій не враховує того, що в їх діяльності дуже зацікавлені організовані злочинні угруповання. Встановлення контролю над діяльністю повій дозволяє їм отримувати значні прибутки як у вільно конвертованій, так і національній валюті, «відмивати» кошти, одержані від інших видів злочинної діяльності, використовувати повій для шантажування окремих скомпрометованих посадових осіб, а також для забезпечення вирішення
питань, пов'язаних з легальною економічною діяльністю і т. ін. Навіть якщо у повії .виникає бажання покінчити з таким способом життя, то здебільшого їй це не вдається. У рекетирів, сутенерів, утримувачів домів розпусти, звідників та інших осіб, які наживаються па проституції, завжди знайдуться різноманітні засоби, щоб примусити повію продовжувати свою діяльність. А тенденція примусового втягнення до проституювання в нашій державі з кожним днем стає все більш явною.