Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину.
Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.
Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст. 112 КПК).
Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати
заяви й повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх відданню (ч. 1 ст. 97 КПК України). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.
Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмет чи документи.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Протягом нього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).
Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку й оперативним шляхом.
Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушення справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК). Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно
перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).
За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, направляє її для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження.
Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).
Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»)1.
Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).
Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).
У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи І віддання обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).
Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.
За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора — вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання ЇЇ копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99і, ст. 236і КПК). Скарга розглядається суддею одноособове не пізніше 10 днів з дня ЇЇ надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя:
1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової
перевірки або порушує справу;
2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст. 2362КПК).
Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99і КПК), а прокурор — принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).
Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК).
3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування
а)Оперативно-розшукові заходи
Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжується залученням у неї неповнолітніх, мають проведені оперативно-розшукові заходи, результати яких можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи. У цьому випадку планування слідчих дій провадиться в координації з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ ще до ухвалення рішення про порушення справи. Насамперед доцільно переконатися в достатній повноті проведених оперативно-розшукових заходів, що дозволить забезпечити оптимізацію процесу збирання доказів. У діяльність, зв'язану з проституцією, включені сутенери, власники кубел, охоронці, таксисти, персонал готелів, ресторанів, барів, різного роду закладів, що маскуються під масажні кабінети, сауни, нічні клуби. Експлуатація повій може супроводжуватися прикриттям з боку окремих корумпованих працівників міліції. Щоб виявити інфраструктуру проституції, осіб, її організуючих, їй сприяючих і прикриваючих, а також їхні зв'язки, необхідне проведення таких оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), як опитування громадян, наведення довідок, спостереження, переважно з застосуванням технічних засобів фіксації. При наявності підстав у встановленому законом порядку проводяться й інші ОРЗ. Отримані результати повинні бути раціонально використані при підготовці проведення слідчих дій.