Радикальні форми вільнодумства: французький атеїзм XVIII ст. і марксистсько-леніиський атеїзм. Розвиток капіталізму в Європі сприяв загибелі феодального ладу. Рішучого удару європейському феодалізмові завдала французька буржуазна революція (1789—1794 рр.). Зрозуміло, що ця революція була б неможливою без відповідного ідеологічного підґрунтя, що неодмінно включало в себе і боротьбу з середньовічною ідеологією. Саме це й викликало появу на історичній арені французьких просвітителів XVIII ст. з їх матеріалізмом і атеїзмом.
Одним з представників раннього просвітительства був П. Бейль (1647—1706 рр.) — видатний скептик, критик схоластики. П. Бейль висунув вимогу віротерпимості і свободи совісті, розмежування моралі та релігії, розуму і віри, науки і релігії.
Ще з радикальніпіими думками виступив Ж. Ме-льє (1664—1729 рр.). Вийшовши з народу і провівши серед нього все життя, Ж. Мельє висловлював думки і сподівання сільської бідноти.
Будучи священиком, Ж. Мельє не мав можливості відкрито викладати свої погляди. Він залишив по собі яскравий твір "Заповіт", який вперше став відомий громадськості у 30-х роках XVII ст. в рукописних списках. Повністю "Заповіт" було видано лише 1864 р. У "Заповіті" Ж. Мельє розглядав релігію як продукт неуцтва й обману. Ж. Мельє, як і більшість мислителів після нього, визначив соціальну роль релігії. Ж. Мельє добре знав історію і теорію релігії, тому його критика релігійних догм була особливо обгрунтованою і переконливою. Цю критику він вів з позицій матеріалістичної філософії.
Виступи сільського священика Ж. Мельє засвідчують, що у Франції XVIII ст. вільнодумно-атеїстичні ідеї поступово виходили на арену суспільної думки. Про це свідчить і творчість аристократа Франсуа Марі Вольтера (Аруе) (1694—1778 рр.). Вольтер вів невпинну боротьбу з ортодоксальними формами релігії і насамперед з католицизмом як головною ідейною підпорою феодальної монархії. Гасло "Розчавіть гадину!", під якою він розумів католицьку церкву, визначало всю його філософську і публіцистичну діяльність. Сповнені іронією і сарказмом виступи Вольтера проти інквізиції та єзуїтів, проти забобонних і підступних ченців, проти релігійного ханжества та фанатизму увійшли в історичну скарбницю вільнодумства. За його підрахунками, в часи інквізиції населення Європи скоротилося майже на третину, тобто кількість жертв склала 9—12 млн чоловік.
Водночас Вольтер, матеріалістично пояснюючи явища природи, поділяв позиції деїзму: він залишав місце для Бога як верховного розуму, як законодавця природи. Вольтеру належить відомий вислів: "Якби Бога не було, його треба було б вигадати".
Закінченої атеїстичної форми вільнодумство набуло у творах таких французьких матеріалістів, як Ж. Ламетрі (1709-1751 рр.), Д- Дідро (1713-1784 рр.), К. Гельвецій (1715-1771 рр.), П. Гольбах (1723-1789 рр.). Вони повністю заперечували релігію і відкидали ідею Бога (атеїзм з грецької: "а" — заперечую, "ІЇІеоз" — бог).
Ідеологом групи енциклопедистів, як їх називали, організатором видання "Енциклопедії наук, мистецтв і релігії" був Д. Дідро. Якщо перші твори Д. Дідро "Філософські думки" та деякі інші були написані в дусі Вольтера, з позицій деїзму, то вже 1749 р. у "Листі про сліпих в науку зрячим" він рішуче стає на позиції матеріалізму та атеїзму. В цьому творі, а також у "Думках про вивчення природи", "Розмові д'Аламбера з Д. Дідро", "Сні д'Аламбера", "Філософських принципах руху матерії" Д. Дідро відстоює ідею матеріальності світу, розглядає навколишні речі та явища як конкретні форми існування єдиної, вічної, нестворимої матерії. Гостро критикуючи не лише релігію та ідеалізм, а й деїзм, Д. Дідро стверджував єдність матерії і руху і, наближаючись до діалектичної ідеї саморуху матерії, рішуче заперечував деїстичне твердження щодо існування Бога як першопричини світу.
З матеріалістичних позицій підходив Д. Дідро й до питання щодо співвідношення матерії і свідомості. Заперечуючи твердження про божественне походження свідомості, він намагався довести єдність матерії і свідомості, здатність людського розуму за допомогою спостерігання природи, роздумів і досвіду пізнати світ. У своїх філософських і художніх творах ("Черниця", "Племінник Рамо" та ін.) Дідро піддав нищівній критиці релігійну мораль.
Одним з найближчих однодумців та друзів Д. Дідро був П. Гольбах, який відіграв певну роль у розвитку атеїстичної думки як систематизатор світогляду французьких матеріалістів. Основна праця П. Гольбаха "Система природи" являє собою, за висловами його сучасників, "біблію матеріалізму", в якій викладено основні матеріалістичні ідеї XVIII cт.: визнання вічності і нестворимості світу, єдність матерії і руху, наявність об'єктивних закономірностей у розвитку матеріальної дійсності, обгрунтування могутності людського розуму. П. Гольбахові належить також ряд інших атеїстичних творів, а саме: "Кишенькове богослов'я", "Священна зараза", "Галерея святих", "Розвінчане християнство". Ніхто до П. Гольбаха так категорично не розкривав реакційної ролі релігії в історії суспільства, її прислужництва феодальній державі. Сучасники порівнювали твори П. Гольбаха з бомбами, що "сиплються градом на дім Божий", а католицька церква спалювала і включала їх до "Індексу заборонених книжок", тому не дивно, що його книги нерідко виходили анонімно. Філософ постійно перебував під наглядом таємної поліції і вважався духовними і світськими владами одним з найбільш "зловмисних атеїстів" у всій Франції.
К. Гельвецій також здобув славу одного з найрішучих противників релігії. Ця слава закріпилася за ним після виходу в світ праці "Про розум", просякнутої духом матеріалізму та атеїзму. Король, архієпископ Паризький й сам Папа римський засудили і заборонили книгу К. Гельвеція, в якій вміщено "мерзотне вчення, що намагається зламати основи християнської віри". 1760 р. книгу було привселюдно спалено у підніжжя головних сходів парламенту. Другий значний твір К. Гельвеція "Про людину" зміг побачити світ лише після смерті автора. В ньому філософ доводить згубність релігії "для національного блага", виступає проти релігійної нетерпимості, захищає свободу совісті.
Радикальна критика релігії та церкви, що її здійснили французькі матеріалісти XVIII ст., мала своє продовження в творчості німецького матеріаліста і атеїста Л. Фейєрбаха (1804—1872 рр.). Перший виступ Л. Фейєрбаха на філософській арені мав виразну атеїстичну спрямованість. 1830 р. він анонімно видав "Думки про смерть і безсмертя". У цьому творі він виступає проти догм ортодоксального християнства про безсмертя особистої душі. Офіційна філософія І теологія відповіли на це жорстоким цькуванням автора, йому назавжди був закритий шлях до університетської кафедри.
1841 р. Л. Фейєрбах видає свій найвидатніший атеїстичний твір "Сутність християнства", в 1845 р. — "Сутність релігії". Ці праці Л. Фейєрбаха, поруч з іншими його філософськими творами, стали теоретичним внеском у розвиток атеїзму. В них Л. Фейєрбах підійшов до наукової критики релігії з позицій матеріалістичної філософії.
Своїм матеріалістичним поглядам Л. Фейєрбах надав антропологічну форму. Психіка людини, вважав Л. Фейєрбах, цілком залежить від її тіла, отже, питання про відношення свідомості до буття — це питання про відношення душі до тіла, про ведучу роль тіла у життєвих процесах, тому філософія може бути лише антропологічною.
Цей само принцип Л. Фейєрбах застосував для викриття релігії. Всі таємниці релігії він шукав у "природі" людини, у її реальному житті. Завдяки такому підходу в будь-яких абстрактних положеннях завжди можна знайти конкретний зміст.
Фейєрбах перший дав глибокий психологічний і гносеологічний аналіз релігії як спотвореної свідомості, фантастичного відображення зв'язку людини з дійсністю. Він відкрив так зване релігійне почуття, яке від природи викликає у людини релігійність. Релігія, говорив він, є сон людського духу, але й вві сні люди перебувають не на небі, а на землі. Виходячи з антропологічного матеріалізму, творцем і головним представником якого він був, Л. Фейєрбах дійшов висновку, що основою всіх релігій є залежність людини від природи: не Бог створив людину, а людина створила Бога за своїм образом і подобою. Він дійшов розуміння гносеологічних коренів релігії, вбачаючи в розвитку абстрактного мислення можливість відриву загальних понять від реальних явищ.
Незважаючи на застосування матеріалізму до філософської критики релігії і навіть на певну історичність в підході до релігії, Л. Фейєрбах завдяки антропологізму розглядав релігію як поза історичну категорію. Він так і не дав конкретного історичного аналізу релігії. Ігнорування Л. Фейєрбахом історичності релігії виявилося в його пошуках морального ядра в релігії, її функції як засобу зв'язків людей у суспільстві. Тому етичне вчення Л. Фейєрбаха не змогло обминути релігію. Заперечуючи існуючі релігії, особливо християнство, Фейєрбах висунув ідею створення нової релігії, обожнення людини і людських почуттів за Принципом "людина людині — бог", що залишило його на просвітительських позиціях попередників. Більш радикальними у поглядах на релігію були сучасники Л. Фейєрбаха: М. Чернишевський (1828-1889 рр.), В. Бєлінський (1811-1848 рр.), О. Гер-цен (1812—1870 рр.), М. Добролюбов (1836—1861 рр.).
Герцен, ставши на позиції матеріалізму під впливом природознавства та знайомства з працями Л. Фейєрбаха, не зупинився на метафізичному матеріалізмі останнього, а намагався з'єднати його з діалектикою, яку називав "алгеброю революції".
У своїх філософських працях "Дилетантизм у науці" та "Листи про вивчення природи" О. Герцен з позицій матеріалізму та атеїзму висвітлив корінні питання філософії — про відношення мислення стосовно буття, про пізнаванність світу тощо. В часописі "Колокол" він називав православне духовенство прислужником "поліцейської церкви", а московського митрополита Філарета (1783—1867 рр.) — "митрополитом з білим клобуком і жандармськими аксельбантами".