Дільничні виборчі комісії утворюються за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад не пізніше як за 45 днів до дня виборів, а у випадках, зазначених у Законі, за 5 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно сільського, селищного, міського голови чи голови районної в місті ради або за поданнями, підписаними щодо кожної кандидатури не менше як однією п'ятою депутатського складу відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті ради (при цьому депутат має право ставити підпис лише щодо однієї кандидатури до складу кожної виборчої дільниці) з обов'язковим включенням до складу цих комісій по одному представникові від політичних партій, виборчих блоків партій, списки яких зареєстровано для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, за наявності пропозицій відповідних місцевих осередків цих партій. Загальна чисельність членів дільничних комісій визначається кількістю поданих відповідно до цих вимог кандидатур, але не може бути меншою восьми. Підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, територіальні органи самоорганізації населення, а в місцях компактного проживання національних меншин — створені ними громадські організації мають право пропонувати кандидатури до складу дільничних виборчих комісій.
Процес формування дільничних виборчих комісій (ДВК) на виборах у 2002р.відбувався доволі хаотично, з численними порушеннями процедури та строків їх формування. Хоча інформація про склад утворених ДВК повинна була бути оприлюднена не пізніше 26 лютого, навіть в останній тиждень перед виборами частина комісій залишалась не укомплектованими.
Визначальним фактором, що вплинув на процес формування дільничних виборчих комісій (ДВК) стала слабкість структур політичних партій, які не змогли запропонувати достатню кількість своїх реальних членів для формування складу ДВК. Намагаючись знайти людей для роботи в ДВК, партії вдавались до найпримітивніших методів – давались об‘яви в газетах, проводилось рекрутування в студентських гуртожитках; проте більшість партій і кандидатів просто недбало підійшли до формування ДВК.
Внаслідок цього у процесі формування ДВК вирішальну роль зіграли органи місцевої влади. Реально формування списків ДВК (як правило, більше ніж на половину) відбувалось безпосередньо виконкомами, або на базі підприємств та організацій; потім ці списки розподілялись між різними політичними партіями та штабами кандидатів, які (не маючи своїх кандидатур) подавали ці списки в ОВК. Таким чином, хоча формально дотримувалась процедура формування ДВК, дух закону порушувався. Такі факти були масовими, виключення складали лише деякі виборчі округи.
Сформовані ДВК в більшості перебували під впливом місцевої влади, часто в самих комісіях прослідковувались чітко визначені центри впливу, що було пов‘язано з тим, що значна кількість членів ДВК були працівниками однієї установи, родичами, або в інший спосіб пов‘язаними особами. Тим не менше, в той самий час, непідконтрольні місцевій владі суб‘єкти виборчого процесу, як правило отримали можливість включити своїх представників до складу ДВК, хоча їх, як правило, не було серед керівництва комісій.
Через неукомплектованість частини дільничних виборчих комісій, низький рівень підготовки їх членів, відверто недбале ставлення керівництва комісій до виконання своїх обов‘язків, абсолютна більшість ДВК не підготувались до організації голосування та проведення виборів на належному рівні. Переважна частина комісій була виявилась не забезпеченою необхідним для проведення виборів інвентарем (особливо це стосується кабінок для таємного голосування), на частині дільниць були відсутні списки виборців. Багато приміщень просто не відповідали елементарним вимогам для організації голосування.
На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує 50 чоловік, дільничні виборчі комісії утворюються у складі голови комісії, секретаря і 1—3 членів комісії. Голова, заступник голови та секретар дільничної виборчої комісії також не можуть бути членами однієї політичної партії, виборчого блоку партій.
Вихід з такої ситуації запропонували члени ЦВК (Центральних виборчих комісій. Так, на думку фахівців цього органу, необхідно змінити порядок формування виборчих комісій. При створенні чотирьохрівневої системи комісій має бути такий механізм їх формування: територіальні має формувати Центральна виборча комісія за поданням суб’єктів виборчого процесу або місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування пропорційно. Така ж сама субординація у формуванні цих органів має прослідковуватися по всій вертикалі виборчих комісій.
Наступним недоліком виборчого процесу, що істотно впливає на функціонування регіональних комісій, на думку експертів ОБСЄ, є недосконалий механізм формування керівництва цих комісій. Це пов’язано з непропорційним представництвом голів, заступників голів, секретарів комісій від відповідних політичних партій, виборчих блоків партій або окремих кандидатів. Таке положення порушує принцип рівних можливостей для кандидатів. Проблемна ситуація виникає через те, що діючі закони про вибори народних депутатів передбачають механізм обрання голів, заступників голів, секретарів комісій відповідними місцевими радами.
Слід зазначити, ЦВК та багато окружних виборчих комісій виконували свої обов‘язки достатньо професійно. Більшість з них намагалося дотримуватись відповідних процедур та вчасно реагувати на звернення до них. ЦВК надавала всіляку допомогу у роботі міжнародних спостерігачів. Єдиним не до кінця зрозумілим моментом у її діяльності було рішення скасувати реєстрацію сотень кандидатів за звинуваченням у помилках при заповнені податкових декларацій. Виборче законодавство надає широкий спектр повноважень ЦВК у визначенні, які помилки у податковій декларації є “істотними”, а які ні, однак залишається невідомим мотивація таких рішень. Це породило упередження, що законодавство в цій частині застосовувалося вибірково.
Після формування дільничні комісії не функціонували ефективно. КВУ спостерігав високий рівень некомпетентності та багато порушень відповідних процедур. Часто це було ненавмисним. Члени комісій просто не мали достатнього навчання та ресурсів для того, щоб виконувати свої обов`язки ефективно. Але, не зважаючи на це, дільничні комісії не змогли відстоювати інтереси громадськості практично на кожному кроці виборчого процесу.
Одною з сфер, у якій дільничні комісії та місцеві адміністрації не забезпечили законність виборів, була підготовка списків виборців. Хоча деякі комісії взяли на себе ініціативу перевірити списки, більшість приймала списки, які не були достатньо перевірені. Траплялися численні випадки, коли у списках зустрічалися прізвища померлих, коли виборці жили у неіснуючих будинках або коли їх рахували двічі. За оцінками КВУ загальнонаціональний список виборців збільшений приблизно на 3%.
Із вище викладеного можна зробити висновок, що, скоріше за все, згідно з новим виборчим законом формувати регіональні виборчі комісії будуть вищестоящі органи, це ж посилить субординацію системи органів та слугуватиме покращенню координації діяльності цих органів.
Отже,зміни у обсязі компетенції виборчих комісій пов'язані насамперед з підвищенням їх правового статусу, соціальної значущості в процесі організації виборів, а також із застосуванням нової виборчої системи на виборах народних депутатів України.Основним проблемним питанням організації виборів є відсутність координації дій всієї системи виборчих комісій. Це стало наслідком окремих прорахунків законодавця, під час підготовки виборчого законодавства. Як відзначають міжнародні експерти, для подолання проблеми координації роботи виборчих комісій, слід внести деякі корективи до окремих правових інститутів.
3. Ведення передвиборчої агітації. Голосування.
Виборчий процес — це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Як показала практика, для успішного проведення передвиборної кампанії недосить просто витратити великі кошти на пропаганду певних ідей. Необхідно врахувати чимало факторів — насамперед соціально-психологіч ного характеру, які б забезпечували ефективність вжитих заходів.
Одна із стадій виборчого процесу передбачає ведення передвиборчої агітації. Виборче законодавство України, як і подібне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів завершення цієї стадії пов'язує з передднем виборів. У день виборів агітація за кандидатів забороняється. Це загальне демократичне правило, що діє в усіх країнах, де проводяться вибори. Однак щодо початку цієї стадії у виборчому законодавсті більшості країн подібна єдність відсутня. Початком передвиборчої агітації може бути день оголошення дати голосування (Польща, Румунія), опублікування списку кандидатів Міністерством юстиції (Литва), конкретно визначений день до дати голосування (15 днів Туреччина, 21 день — Ізраїль). В Україні на всіх виборах початок передвиборчої агітації за кандидатів, пов'язаний з моментом реєстрації: списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій Центральною виборчою комісією у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, окружними виборчими комісіями — кандидатів у народні депутати України у одномандатних виборчих округах; Центральною виборчою комісією — кандидатів у Президенти; окружними територіальними виборчими комісіями — кандидатів на місцевих виборах.