Діяльність митрополита А. Шептицького та інших ієрархів греко-католицької церкви є свідченням подвижницької ролі УГКЦ у житті українського народу Галичини. Це були не винятки, а принцип в діяльності УГКЦ. Але 1946 р. в силу історичних причин на Львівському соборі УГКЦ була насильницьким шляхом об'єднана з Руською православною церквою. Тільки починаючи від 1990 р. чимало греко-католицьких релігійних громад у західних областях України відновили свою діяльність і були зареєстровані органами влади. 1991 р. до Львова на постійне місце проживання повернувся очолювач єпархій УГКЦ за кордоном Мирослав Іван кардинал Любачівський (нар. 1914 р.). УГКЦ оформилася як одна з українських церков, яка має власну ієрархію, релігійно-адміністративний центр і свої громади переважно в західних областях України, їх понад 3000, котрі об'єднано в 15 єпархій та Києво-Вишгородський екзархат. В УГКЦ діють 4 семінарії.
Релігійне життя в Україні представлене і третім напрямом в християнстві — протестантизмом. Протестантські течії (баптизм, адвентизм, п'ятидесятники, свідки Єгови та ін.), які набули поширення в Україні, західного походження. Так, баптизм занесено німецькими колоністами, які оселилися в причорноморських та приазовських степах. В 1867 р. з українців баптистську віру прийняв І.Онищенко, охрестившись вдруге. Цей рік вважається початком історії баптизму і взагалі протестантизму в Україні (адвентисти, п'ятидесятники та ін. з'явилися пізніше).
Основним осередком протестантизму в Україні були й залишаються західноукраїнські землі. Значна частина їхнього трудового, але безробітного населення, як відомо, емігрувала в пошуках кращої долі до країн Західної Європи, а здебільшого — за океан, на американський континент, де розвивалися так звані течії пізнього протестантизму (баптизм, адвентизм, п'ятидесятники, свідки Єгови). Українців-емігрантів охоче залучали до сект, а після відповідної підготовки деяких з них забезпечували грішми, літературою й відправляли на батьківщину із завданням заснувати ту чи іншу секту.
Крім того, активну місіонерську роботу на західноукраїнських землях провадили протестантські проповідники з Німеччини, Австрії, Угорщини.
За умов жорстокого національного гноблення, яке панувало на західноукраїнських землях, виконання місіонерських завдань протестантів не викликало великих труднощів. Селяни, незадоволені соціальною політикою пануючих, офіційних церков (католицької, православної, уніатської), на знак протесту йшли в секти. Так виникли осередки адвентизму, баптизму, п'ятидесятництва, єговізму.
Після возз'єднання західноукраїнських земель у складі Радянської України секти рушили на схід. Єговістам у ньому допомогла примусова депортація, завдяки якій єговістські громади виникли у багатьох містах Сибіру і Далекого Сходу за рахунок, зокрема, україномовного населення.
Протестантські релігійні громади у своїй більшості шанують закони суспільства, беруть активну участь в його житті. Навіть єговісти і п'ятидесятники, які раніше перебували у напівлегальному становищі, шукають контактів, діалогу з невіруючими, з органами влади.