Великий попит європейських держав на американські товари і кредити сприяв значному господарському піднесенню країни. Швидкими темпами розвивалося автомобілебудування, літакобудування, радіо і кінопромисловість та інші галузі. Обсяг індустріального виробництва у 1923-1929 рр. зріс на 20%. США випускали промислової продукції більше ніж Німеччина, Франція, Англія, Японія та Італія разом узяті.
Американські підприємці впроваджували у виробництво нову техніку й технологію, раціоналізацію виробничих процесів, широку стандартизацію. Найбільш швидкими темпами ці заходи здійснювались у новітніх галузях. Високого розвитку досягла, наприклад, автомобільна промисловість, яка випускала 4-5 млн. машин на рік. Масове виробництво автомобілів зумовило швидкий ріст мережі шосейних доріг, вплинуло на міське і сільське будівництво.
Форсованими темпами йшла концентрація виробництва й капіталів. До 1929 р. великі монополії об'єднали майже половину промислових підприємств держави, на яких було зайнято 90% усіх робітників. Вони випускали 92% усієї промислової продукції. Сталевий трест Моргана зосередив у своїх руках 40—45% усього виробництва сталі. Компанії «Форд», «Дженерал моторе» та «Крайслер» підпорядкували собі майже всю автомобільну промисловість.
Водночас зріс вивіз капіталів за межі США. Основна маса капіталовкладень здійснювалася у економіку країн Латинської Америки та Європи. В той же час у США було встановлено високі тарифи на ввіз іноземних товарів. У 1921—1929 рр. експорт США переважав імпорт на 7,7 млрд. дол.
Економічне зростання у 20-х роках американці назвали «ерою процвітання». Успіхи в економічному житті базувалися на ефективній організації виробництва та інтенсифікації праці американських робітників. Широко впроваджувалися наукові методи організації виробництва (зокрема, система Тейлора) та раціонального використання робочого тижня, тривалість якого становила 50 і більше годин.
У 1923 р. за загадкових обставин помер президент Гардінг. Вищу державну посаду США посів віце-президент Кальвін Кулідж, який продовжував політику свого попередника. На виборах 1924 р. він був обраний президентом на черговий строк (1925-1929). Кулідж заохочував зовнішню торгівлю, надавав пільги корпораціям, що працювали на експорт, сприяв розвитку торгового флоту, проводив політику крайнього протекціонізму.
У своїй зовнішній політиці американський уряд намагався розширити ринки збуту товарів та сферу для інвестицій капіталів. Разом з тим розширилася практика надання позик США іншим державам. Тільки в 1926 р. банк Моргана надав уряду Муссоліні позику на сумму 142 млн. дол. У 1924-1929 рр. США і Англія (в основному США) виділили Німеччині кредитів на загальну суму майже 21 млрд. марок. Ділові кола США намагалися прибрати до своїх рук німецьку економіку. В цей період «Дженерал електрик» придбала контрольний пакет акцій німецького електротехнічного концерну «АЕГ», «Стандарт ойл» підписали картельну угоду з «ІГ Фарбеніндустрі», а «Дженерал моторс» придбав автомобільну фірму «Адам Опель».
Посилилася експансія США на Далекий Схід, головним чином у Китай, по відношенню до якого Сполучені Штати проводили політику «відкритих дверей і рівних можливостей». У Вашингтоні розраховували на те, що економічна перевага дасть змогу американському бізнесу витіснити англо-японських суперників. У квітні 1927 р. США надали допомогу Чан Кайші, внаслідок чого домоглися значних переваг над своїми конкурентами у Китаї. На початку 30-х років, американські капіталовкладення .в Латинській Америці досягли 5,7 млрд. дол. Фінанси більшості латиноамериканських держав потрапили під безпосередній контроль США.
21. Прийняття “нового курсу” Ф. Руззвельта та його сутність.
Франклін Делано Рузвельт (1882-1945) народився в сім'ї великого підприємця і землевласника. Він закінчив Гарвардський університет і юридичний факультет Колумбського університету. Незважаючи на важку хворобу, Рузвельт активно займався комерційно-фінансовою та політичною діяльністю. В 1913-1920 рр. він був помічником морського міністра. У 1928 р. його було обрано губернатором штату. Президентом, всупереч традиції, Рузвельт обирався аж чотири рази підряд (у 1932,1936,1940,1944 рр.)
Приступивши до виконання президентських обов'язків, Рузвельт домігся прийняття конгресом 70 законодавчих актів, спрямованих на оздоровлення промисловості, сільського господарства, торгівлі, кредитно-грошової системи. Всі ці заходи отримали назву «нового курсу», мета якого полягала у здійсненні державного регулювання економіки. Була створена Національна адміністрація відбудови промисловості, яка провела примусове картелювання на основі «кодексів чесної конкуренції».
Ф. Рузвельт створив Адміністрацію громадських робіт, яка набирала безробітних на різноманітні роботи. У 1933-1937 рр. для цього було виділено 12 млрд. дол.
Щоб швидше вийти із сільськогосподарської кризи, у травні 1933 р. було прийнято закон про допомогу фермерам, а також засновано Адміністрацію для регулювання сільського господарства. Остання встановлювала ціни на сільськогосподарські продукти та обсяги виробництва.
Уряд Ф. Рузвельта збільшив заробітну плату, надав право на оплачувані відпустки й підвищення цін за понаднормові роботи. За законом Вагнера (Національний акт про трудові відносини), прийнятому в липні 1935 р., заборонялося переслідувати робітників, які беруть участь у створенні профспілок і в організації страйків. У серпні 1935 р. конгрес США схвалив закон про соціальне страхування. Відповідно до цього закону встановлювалися пенсії робітникам, котрі досягли 65 років, а також безробітним, інвалідам, сиротам та вдовам.
22. Зовнішня політика США в 30-ті роки.
Уряд Ф.Рузвельта виявляв гнучкість і реалізм у проведенні зовнішньої політики. Одним із зовнішньополітичних актів нового президента, який викликав суперечливу реакцію американського суспільства та міжнародної громадськості, б^ю встановлення дипломатичних і торгових відносин з СРСР. Відомо, що у 1933 р. США визнали Радянський Союз і обмінялися послами, а в 1935 і 1937 рр. між цими державами були укладені двосторонні торговельні угоди.
Водночас США зміцнювали свої позиції у Латинській Америці. У грудні 1933 р. Рузвельт висунув програму політики «доброго сусіда» по відношенню до латиноамериканських держав. .У 1936 р. між США і країнами Латинської Америки було підписано одинадцять торгових договорів. Ідеї панамериканізму сприйняли успішно долати конкуренцію з Англією, Німеччиною та Японією в цьому регіоні.
Напередодні другої світової війни загострюються суперечності США з Німеччиною та Японією. Уряд США розгорнув активну підготовку до можливих воєнних випробувань, збільшивши виробництво озброєнь та кількість військових баз на островах Тихого океану. В 1938 р. військове міністерство США розробило «план промислової мобілізація на випадок війни. На початку 1939 р. були проведені заходи щодо посилення армії і військово-морського флоту, створення потужних військово-повітряних сил.
Водночас в американському суспільстві наростали антивоєнні настрої. Влітку 1937 р., коли Японія розпочала масований наступ на Китай, американці організували масовий рух солідарності з китайським народом. Під тиском антифашистських й миролюбних сил уряд Ф. Рузвельта у липні 1939 р. розірвав з Японією торговий договір. У листопаді 1939 р. Конгрес США відмінив закон 1935 р. про нейтралітет, дозволивши продаж американської зброї.
Проте у США зросли впливові сили, які протистояли курсу Ф. Рузвельта на союз з антифашистськими державами. На таких позиціях стояли зокрема «ізоляціоністи». Частина з них виражала інтереси фермерських штатів, що орієнтувалися на внутрішній ринок. Інші були пов'язані з великими монополіями, інтереси яких перепліталися з інтересами німецьких та японських трестів. Політика «ізоляціонізму» не сприяла організації колективної відсічі фашистським державам, створенню гарантій миру й безпеки у світі.
Однак американському президентові вдалося збалансувати інтереси різних сил і значно посилили вплив США на розвиток міжнародних подій. Невдовзі були закладені принципи нової американської зовнішньої політики, які успішно реалізував Ф. Д. Рузвельт.
23. Встановлення фашистському режиму в Італії.
Зростання впливу лівих партій, селянський рух на півдні Італії, створення комуністичної партії викликали занепокоєння підприємців і дрібних власників. Вони почали щедро фінансувати й активно підтримували фашистську партію Муссоліні. Загони її бойовиків нападали на робітничі організації, провокували сутички під час страйків і демонстрацій. На фабриках і заводах створювалися профашистські профспілки, а прихильники фашистів захоплювали муніципалітети. фашистські активісти почали проникати в армію та поліцію. Будучи вправним політиком і спритним демагогом. Б. Муссоліні розумів, що ситуація сприяє йому увійти до великої політики і взяти владу в свої руки.