Тваринний світ Туреччини становить особливий інтерес, оскільки її територія, знаходячись на стику Європи й Азії, стає місцем зустрічі і сполучення різних фауністичних елементів обох частин світла.
У цілому переважає азіатський вплив.
Характерні представники гірської фауни - дикі барани, безоаровие козли; у лісах зустрічаються: шляхетний олень, козуля, кабан; з хижаків - вовк, шакал, смугаста гієна, ведмідь; на плато Джезире - дикий осел-онагр, представники африканської фауни - газель і ін. Масові види птахів - горобці, жайворонки, ластівки, солов'ї; у центральних районах Анатолії гніздяться білі лелеки, з хижих - орли, грифи, соколи, яструби. У південно-східних районах періодично відзначається масове розмноження сарани. Прибережні води морів багаті рибою (тунець, кефаль, скумбрія, пеламида, камбала).
Природа Туреччини
Цілком очевидно, що розмаїтість клімату і рельєфу приводить до розмаїтості рослинного і тваринного світу. У всякому разі, у Туреччині справа обстоїть саме так.
У прибережних горах переважає рослинність напівсухих субтропіків, на плоскогір'ях – субтропічних напівпустель. У нижніх частинах схилів гір, звернених до узбереж, ростуть средиземноморские жестколистние ліси і чагарники, наприклад, лавр і тимьян, вище, у горах Тавр, – місцями хвойні ліси, у Восточно-Понтийских горах – листопадні з вічнозеленим підліском і хвойні ліси. На Вірменському нагір'ї гірські ліси і гірські степи змінюються з висотою субальпийскими й альпійськими лугами. На плато Джезире домінують полинно-злакові напівпустелі.
Біля третини території Туреччини зайнято сільськогосподарськими угіддями (головним чином посіви зернових культур). Розмаїтість фруктів і овочів надзвичайно велико, усюди розкинулися сади і гаї лимонних, мандаринних, апельсинових, гранатових дерев. Також у Туреччині вирощують інжир, мигдаль, абрикоси, черешню і багато чого іншого. Існують також чайні і тютюнові плантації.
Флора Туреччини включає близько 6700 видів рослин, з них велика частин-це представники сімейств сложноцветних, бобових і крестоцветних. Можна виділити дві великі рослинні зони - приморську і внутрішню. Берегова частина приморської зони - це в основному культурна смуга, тобто ріллі, сади, городи. За нею йде область лісів і чагарників. Більш третини видів рослин ендемични для Туреччини. Особливо багато ендемиков серед ксерофнльних рослин: астрагалів, акантолимонов, кузиний. Чимало також ендемичних реліктів третинного часу: бальзамне дерево й ін.
Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії — найбільш населеної частини Туреччини.
Фауна Туреччини характеризується достатком пустельних-степових і гірських видів. У гірських лісах зустрічається шляхетний олень, лань, козуля, кабан, леопард, ведмідь, барсук. Для безлісних гір характерні безоаровий козел і муфлон. На плоскогір'ях живуть степова рись і шакали. Такі широко розповсюджені види тварин, як вовк, лисиця, заєць, у Малій Азії мають місцеві підвиди. Багато степових гризунів і плазуючих.
Пташиний світ дуже різноманітний. З великих хижих птахів водяться орли, грифи, сараш, шуліки, яструби. Зустрічаються білі алети. Дрозди, дятли, зозулі, жайворонки, синиці, солов'ї, ластівки. Журавлі, чаплі, гусаки, качки, чибиси, чайки.
Іхтіофауна представлена усілякими видами риб, що живуть у морських басейнах Туреччини. В основному це кефалеві, скумбриевие, сельдевие, осетрові й ін. і іншими морськими мешканцями – омарами, креветками, лангустами, мідіями, з яких готують чудові блюда
На південному узбережжі відкладають яйця морські черепахи, а на узбережжях Егейського і Середземного морів в'ють гнізда фламінго. Білі лелеки, орли, грифи, соколи, яструби віддають перевагу центральним районам Анатолії, а горобці, жайворонки, ластівки і солов'ї поширені повсюдно. У горах живуть дикі барани і безоаровие козли, у лісах – шляхетні олені, козулі, кабани, шакали, ведмеді, вовки. На плато Джезире зустрічаються дикі осли-онагри й африканські гості – газелі.
Природа Туреччини непогано охороняється. У країні мається 12 національних парків, найбільш відомі з який Улудаг – гірський масив у західній частині Туреччини з древнеледниковим рельєфом, Каратепе-Арелантас у південних відрогах Тавра, з лісами з червоного дуба і червоної сосни, долина ріки Мунзур у східній частині країни і Паммукале (біля міста Денизли) – унікальне чудо природи, гейзерні джерела, що б'ють з-під землі і каскадом спадаючі з висоти 100 м.
Найбільш родючі ґрунти, що містять необхідні для росту рослин мінеральні речовини і гумус, присвячені до заплав і дельт рік. Ґрунту іншої частини Туреччини в основному випробують недолік елементів харчування рослин. Найбільш могутні і продуктивні алювіальні відкладення сформовані такими ріками, як Великий Мендерес, Гедиз, Сейхан, Джейхан, а також ріками рівнини Анталья.
У горах і на землях кам'янистих плоскогір'їв розвиті малопотужні кістякові ґрунти, відносно малородючі і легко піддані ерозії. Їхня оранка виправдана тільки в найбільше вдало розташованих місцевостях. Зведення лісів і інтенсивний випас кіз, що продовжувалися протягом сторіч, погіршили стан ґрунтового покриву в горах. У результаті інтенсивного поверхневого стоку і надмірної ерозії велика частина верхнього родючого шару ґрунтів змита, і на поверхню виходить тонкий щебнистий обрій. На виположенних ділянках плоскогір'їв розвиті степові ґрунти (буроземи і чорноземи), часто дуже продуктивні, що чітко виявляється при наявності достатнього зволоження. Без штучного зрошення на них можуть вирощуватися озимі зернові культури, зокрема пшениця і ячмінь.
Ґрунту Средиземноморской області характеризуються середньою потужністю і помірною родючістю. Однак при противоерозийном терасуванні схилів, а також на рівнинних землях вони дають гарні врожаї, особливо таких типово средиземноморских культур, як маслини, інжир і виноград.
Мова
Турецька мова – державна мова Турецької республіки – є одним із членів тюркської родини мов.
Турецька мова входить в огузско-сельджукскую підгрупу огузской групи тюркських мов.
Словниковий склад турецької літературної мови складається з двох великих розділів: слова тюркського кореня і слова запозичені. Запозичені слова – по джерелу запозичення – представлені: арабськими, перськими, італійськими, грецькими, французькими, німецькими, англійськими, російськими й іншими елементами.
У турецьку літературну мову проникнули не тільки лексичні елементи, але навіть окремі арабські і перські синтаксичні конструкції. Нігілістичне відношення до своєї рідної мови, властива верхівці феодального суспільства, привело до того, що словниковий склад турецької літературної мови в XVI – XVIII вв. приблизно на 90% складався з арабско-перських запозичень. Історія боротьби за очищення турецької мови почалася ще в XVI в. (Татавлали Мухарреми і Едирнели Назми), одержавши новий розвиток у вто-рой половині XIX в. (Ибрагим Шинаси), продовжене на нових основах діячами групи „новий мова" (1910 р.).
У новітній час, після створення Турецького лінгвістичного суспільства (1932 р.), боротьба за очищення турецької мови від арабо-перських запозичень придбала спочатку (1934 – 1938 р.) характер крайнього пуризму.
І небагато про алфавіт. Велика частина тюркомовних народів, після того як їм була на-в'язана ідеологія арабських завойовників (VII і наступні століття), – іслам, стала користатися арабським листом.
У Туреччині до кінця 1928 р. користалися арабським алфавітом. Арабський алфавіт, розроблений для семитических мов, різко відмінних від тюркських мов, природно не міг скільки-небудь удовлетвори-тельно обслуговувати потреби тюркських мов взагалі і турецької мови зокрема.
Перший проект реформи арабського алфавіту стосовно до тюркських мов був розроблений відомим азербайджанським вченим і літератором Мірзою Фатали Ахундовим (1812 – 1878).
У 1857 р. М. Ф. Ахундов розробив свій перший проект реформи арабського алфавіту.
Новий алфавіт Ахундова, що складається з 42 знаків (32 знака для згодних, 10 знаків для голосних), був заснований головним чином на російській графіці і призначався не тільки для одного азербайджан-ского, а для всіх мов, пользовавшихся арабським алфавітом. За умовами того часу новий алфавіт М. Ф. Ахундова не міг одержати схвалення.
Проте, ідеї М. Ф. Ахундова продовжували жити: наприкінці XIX в. на Кавказу продовжувалися пошуки шляхів, спрямованих на поліпшення арабського алфавіту, і, більш того, справа дійшло навіть до створення проекту „латино-восточной абетки".
У Туреччині над поліпшенням алфавіту працювали Ахмед Вефик-паша (1823 – 1891), відомий вчений і державний діяч, Ебу-з-Зия Тевфик (1849 – 1913), літератор і суспільний діяч, Шемсеттин Самі Фрашери (1850 – 1904), албанець по походженню, відомий лексикограф і літератор.
Наприкінці минулого століття Ш. Самі склав у Константинополеві на латинській основі „албанский національний алфавіт". Приклад Ш. Самі потягнув турецького журналіста Сюлеймана Тевфика, що склав проект турецького алфавіту теж на латинській основі. Ш. Самі і С. Тевфик були обвинувачені „в замаху на безпеку імперії і на єдність ісламу..."
Після младотурецкой революції 1908 р. робота з поліпшення алфавіту трохи оживилася. Доктор Мусуллу Давуд представив тодішньому турецькому парламенту проект, у якому пропонував прийняти в якості державної графічної системи латинський алфавіт; однак цей проект не одержала підтримки. Така ж доля осягла і пропозиція про прийняття латинського алфавіту, висунута Степаном Караяном і майором Хидайетом Исмаилом.
Дискусія навколо реформи алфавіту в Туреччині прийняла характер гострої політичної боротьби.
Після довгої і складної боротьби Рада міністрів Туреччини 15 січня 1928 р. утворив при Міністерстві освіти „комиссию турецької мови", однієї з основних задач якої було вивчення питання про реформу алфавіту. Однак незабаром ця комісія була розпущена як що не виправдала надій, що покладалися на неї. 28 червня 1928 р. була створена нова організація – „комиссия за алфавітом", що на своїх засіданнях 8 і 12 липня прийняла проект алфавіту на латинській основі.
З офіційним оголошенням про завершення робіт з реформи алфавіту 9 серпня 1928 р. на народному гулянок у стамбульському парку Сарай-бурну виступив президент Мустафь Кемаль (Ататюрк).
1 листопада 1928 р., на першому засіданні чергової сесії ВНСТ, меджліс прийняв закон про введення нового алфавіту, що був опублікований 3 листопада 1928 р.
Турецький алфавіт на латинській основі складається з 29 букв (21 буква для згодних і 8 букв для голосних звуків) і 2 значків.