Чисельність міст і міського населення Волинської губернії
наприкінці ХVІІІ – середині ХІХ ст.
Проблема кількості міст і міського населення Волинської губернії наприкінці ХVІІІ – середині ХІХ ст. залишається складною внаслідок кількох причин. Насамперед серед дослідників донині немає єдиного погляду ні щодо критеріїв поділу поселень на міські й сільські, ні щодо визначення поняття “місто”.
Більшість істориків схиляється до думки про неможливість подати загальне визначення міста для всіх часів як у світовому вимірі, так і в межах однієї країни. В кожну історичну добу і в кожній країні це поняття має конкретне економічне, соціальне й політичне значення.
Можна погодитися із сучасним російським ученим Б.М.Мироновим про актуальність твердження: містами є ті поселення, які визначалися сучасниками містами [2, 282]. Отож, ми маємо справу з містом кожного разу, коли його мешканці вважали, що вони жили в місті. Такий підхід дає змогу історично підійти до міста й об’єктивно оцінити, чим було місто в кожний конкретний період своєї історії і як воно розвивалося.
У Російській імперії від початку ХVІІІ ст. до 1917 р. містом називався населений пункт, визнаний таким офіційно державою. Населення такого міста автоматично набувало юридичних прав міських жителів. Жалувана грамота 1785 р. чітко визначала права міського населення. Офіційні міста мали різні ранги: губернське, повітове і неповітове, або заштатне, місто, тобто місто, яке не мало округи або повіту. До 1860-х років до міських поселень(але не до міст) належали містечка на території, приєднаній унаслідок поділів Польщі.
В офіційних містах складався особливий устрій суспільного життя; вони були центрами адміністративної, судової, військової та релігійної влади; мали переваги у проведенні ярмарків і встановленні пунктів стаціонарної торгівлі, яка заборонялась у селах. У першій половині ХІХ поняття “місто” в науковій літературі та урядових документах асоціювалося з поселенням, яке мало значну кількість населення, зайнятого переважно в торгівлі та промисловості, а село розглядалося як протилежність місту. Й уряд, і вчені розуміли, що такому поняттю відповідають далеко не всі міста в державі, то для означення міст, які відповідали ідельному поняттю, використовувалося словосполучення “справжнє місто”, а для інших – “несправжнє місто”. Однак формальні критерії для віднесення поселення до міст залишалися незмінними: статус міста присвоювався урядом, у місті повинні бути специфічні установи.
Підчас вивчення питання про кількість міст у Волинській губернії в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. нами враховується адміністративна приналежність поселення. До міст належать поселення, які виступають в офіційних документах як губернські і повітові міста. Містечка розглядаються як особливий тип поселень, переважну більшість яких можна віднести до міських поселень.
Волинська губернія як адміністративна одиниця остаточно склалася у 1797р. До її складу увійшли повіти Волинського, частково Київського, Берестейського воєводств і Хелмської землі; на цій території було виділено 12 повітів: Володимир-Волинський, Дубнівський, Житомирський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Овруцький, Острозький, Новоград-Волинський, Рівненський, Старокостянтинівський. Житомир поступово утвердився також як губернський центр, хоча ще на початку 40-х років ХІХ ст. урядом розглядалося питання про перенесення такого центру до Луцька, Дубна чи Новоград-Волинська. У ХІХ – на початку ХХ ст. адміністративний поділ Волинської губернії майже не змінився, за винятком того, що у 1844 р. Бердичів з навколишніми селами був переданий до Київської губернії.
За площею Волинська губернія була найбільшою на Правобережній Україні. Вона займала 6376166 десятин 300 сажень і майже вдвоє перевищувала Подільську, але за чисельністю населення поступалася і Київській, і Подільській губерніям. Найбільшим за територією був Овруцький повіт – 903125 десятин, а найменшим – Острозький, площа якого складала всього 220625 десятин. Наприкінці ХVІІІ ст. густота населення найбільшою була у таких повітах: Острозькому (на одну особу припадало 2,68 десятини), Старокостянтинівському (2,73), Дубнівському (3,33), Заславському (3,55); найменш заселеними були Овруцький (10,62 десятини на одну особу), Рівненський (10,09), Луцький (8,21), Ковельсикй (7,56) повіти. Загалом у губернії наприкінці 90-х років ХVІІІ ст. густота населення складала 5,91 десятини на одну особу.
Наприкінці ХVІІІ і в середині ХІХ ст. кількість міст у Волинській губернії залишалася незмінною. Всі архівні джерела того часу називають містами 12 населених пунктів: Житомир – губернський і повітовий центр, Володимир-Волинський, Дубно, Заслав, Ковель, Кременець, Луцьк, Овруч, Острог, Новоград-Волинський, Рівне, Старокостянтинів – повітові центри. Повітовими центрами були визначені поселення, які виділялися серед інших не тільки рівнем економічного розвитку і кількістю мешканців у них, а й географічним розташуванням у центрі адміністративної території. Суттєвим чинником була майнова приналежність міста. Оскільки половина повітових міст (Дубно, Заслав, Овруч, Острог, Рівне, Старокостянтинів) перебувала у приватній власності, то губернські чиновники не раз пропонували перенести повітові центри у державні містечка, але цього не було зроблено.
Для визначення кількості міських поселень звернемося до архівних джерел. Одним з найперших ґрунтовних переписів населення є “Географічний та економічний опис Волинської губернії 1798 р.”, складений відповідно до указу сенату від 10 квітня 1798 р. на вірогідній джерельній базі. Порівняння даних “Опису” з інвентарями 1798 р. підтверджує достовірність наведених відомостей. Незважаючи на істотне територіальне розширення Волинської губернії порівняно з раніше існуючим воєводством, “Опис” 1798 р. фіксує всього 146 міських поселень (12 міст і 134 містечка) і аж 3380 поселень сільського типу (села, “деревни”, “сельцы”, а також майдани, рудні і поташні заводи, де було організовано не лише видобуток заліза чи виробництво поташу, але й там постійно проживали люди, переважно кріпосні селяни) (див. табл. 1) [4].
Таблиця 1
Кількість міст і містечок, міського і сільського населення Волинської губернії у 1798 р.
| Повіт | Усього населених пунктів | У тому числі | Усьогонаселення | У тому числі міськогоНаселення | ||
| Міст і містечок | Сільських поселень | (осіб) | (%) | |||
| Кременецький | 256 | 12 | 244 | 90542 | 12482 | 13,79 |
| Володимир-Волинський | 418 | 13 | 405 | 110215 | 9291 | 8,43 |
| Житомирський | 241 | 14 | 227 | 93930 | 26944 | 28,69 |
| Новоград-Волинський | 275 | 11 | 264 | 89017 | 17665 | 19,84 |
| Овруцький | 501 | 12 | 489 | 85050 | 6628 | 7,79 |
| Заславський | 221 | 8 | 213 | 85810 | 18496 | 21,55 |
| Острозький | 213 | 8 | 205 | 82455 | 11338 | 13,75 |
| Старокостянти-нівський | 172 | 9 | 163 | 84875 | 15709 | 18,51 |
| Ковельський | 286 | 16 | 270 | 81536 | 10545 | 12,93 |
| Луцький | 338 | 12 | 326 | 83098 | 12329 | 14,84 |
| Дубнівський | 323 | 19 | 304 | 104906 | 18889 | 18,01 |
| Рівненський | 282 | 12 | 270 | 86564 | 12284 | 14,19 |
| Усього | 3526 | 146 | 3380 | 1077998 | 172600 | 16,01 |
Із подимного реєстру 1776 р. відомо, що у Волинському воєводстві налічувалося 103 міста і містечка та 984 села [3, 374-348]. Як бачимо, відбулося зменшення кількості міст і містечок у процентному відношенні. Це пояснюється тим, що на підставі діючого в Росії закону 1785 р. про міста деякі містечка були зараховані до розряду сіл. Серед них можна назвати Боремель Дубнівського повіту, який мав 103 двори, Жидичин Луцького – 64, Поворськ Ковельського – 74, Губків Рівненського – 32 двори та інші.
Як бачимо, кількість міських поселень у тому чи іншому повіті не є показником рівня урбанізації. Наприклад, у Заславському повіті було всього 1місто і 7 містечок, але частка міського населення в ньому складала 21,55 %, що вище загальногубернського показника (16,01 %). У той же час у Ковельському повіті було удвічі більше міських поселень, ніж у Заславському, але міське населення не перещувало 13 % людності повіту. За період 1776-1798 рр. збільшення міського населення проходило у південно-східній частині губернії, тобто у Житомирському, Старокостянтинівському, Заславському і Новоград-Волинськолму повітах. Зменшення міського населення спостерігалося в північно-західних повітах губернії: Овруцькому, Володимир-Волинському, Ковельському.
Наприкінці ХVІІІ століття найбільш залюдненими були такі повітові центри: Дубно – 6535 осіб, Житомир – 5419, Старокостянтинів – 4581, Заслав – 4566, Острог – 4098 осіб, а також такі поселення, які названі містечками: Бердичів – 4815 осіб, Любар – 4556, Корець – 4706, Полонне – 4954 особи. За рівнем розвитку ремесла й торгівлі ці містечка не відрізнялися від міст, навіть перевищували їх, а Бердичів указом сенату від 8 серпня 1801 р. було “визнано комерційним в Європі містечком” [6, 4].
Щодо кількості містечок у Волинській губернії, то “Опис” 1798 р. містить відомості про 134 містечка. Треба відзначити, що така ж кількість містечок називається у звітах губернаторів за 30-50-і роки ХІХ ст., хоча в “ревізьких сказках” вона може бути дещо меншою. Наприклад, у складських книгах 8-го (1835 р.) було зазначено 129 містечок [11, 76]. В аналітичних оглядах розвитку ремесла, торгівлі та промислів, зроблених губернаторами у 40-50-х роках ХІХ ст., переважно фігурують 115-120 містечок.