Донедавна наша наука, в тому числ· · наука конституц·йного права, активно заперечувала необх·дн·сть визнання · впровадження в життя принципу "розпод·лу влад", ·, в·дпов·дно, ·нституту президенства, як· вважалися "шк·дливими · безперспективними для радянськој демократ·ј, чужими · ворожими передов·й соц·ал·стичн·й форм· народовладдя". Hе останню роль у "в·дмов· права на життя" президенства в·д·грала теор·я поµднання законодавчој · виконавчој влади у д·яльност· механ·зму владарювання.
В·дкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодој Радянськој держави в·дкидали тим самим теор·ю · практику розпод·лу влад, яка, на јх думку, виконувала соц·альне замовлення пануючој буржуаз·ј, забезпечувала експлуатац·ю широких мас трудящих.
Поµднання в руках Рад законодавчих · виконавчих повноважень - ось, на думку радянських ·деолог·в, ключ до вир·шення вс·х питань державного буд·вництва.
Hайб·льш яскраве вт·лення ця ·дея знайшла в д·яльност· вищих орган·в влади · управл·ння. Так Рада Hародних Ком·сар·в РРФСР зд·йснювала як законодавч·, так · виконавч· функц·ј. ЦВК СРСР, ЦВК союзних республ·к · јх Презид·ј поряд ·з законодавчою · управл·нською роботою виконували функц·ј · повноваження глави держави. До реч·, це св·дчить проте, що вони не були орган·зац·йно ч·тко визначен· й в·докремлен·, а јх компетенц·я в багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, наприклад, той факт, що п·сля 1936 року функц·ј колег·ального президента в СРСР · в союзних республ·ках були покладен· на в·дпов·дн· Презид·ј, але з· справжн·м президенством сп·льного тут н·чого не було. Презид·ј не мали також повноважень не т·льки за суттю, але й за формою: вони на р·вн· Основного Закону не констатувалися, а практика була вкрай непосл·довною · б·дною (8,79-80).
¶ншими словами життя засв·дчило:
1) непридатн·сть · нав·ть шк·длив·сть теор·ј " поµднання влад", "одновладного правл·ння";
2) необх·дн·сть розпод·лу влад як µдино можливој форми орган·зац·ј д·яльност· верховних владних структур.
Крапку в ц·й боротьб· поставила "Декларац·я про державний суверен·тет Украјни", яка закр·пила принцип розпод·лу влад: "Державна влада в Республ·ц· зд·йснюµться за принципом јј розпод·лу на законодавчу, виконавчу · судову".
Зв·дси - важливий висновок: треба створювати принципово нову, незнану у нас до цих п·р форму правл·ння, яка б забезпечила ефективне функц·онування всього механ·зму зд·снення народовладдя в Украјн·.
2. ЗД¶ЙСHЕHHЯ В УКРА±H¶ ДЕРЖАВHО± ВЛАДИ ЗА ПРИHЦИПОМ ±± ПОД¶ЛУ
HА ЗАКОHОДАЧУ,ВИКОHАВЧУ ¶ СУДОВУ. АМЕРИКАHСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВHИХ ОРГАH¶В
1)Основн· в·тки державној влади, јх розмежування · в·дношення.
В рац·онально влаштован·й держав·, якою µ правова держава, влада зд·йснюµться за допомогою спец·альних орган·в. Зв·дси р·зн· галуз· влади: законодавча, виконавчо-розпорядча · судова. Для того, що запоб·гти зловживанню владою · виникненню авторитарној, абсолютној влади, не зв'язаној правом, ц· в·тки не повинн· з'µднюватися в руках одного органу, тобто повинн· бути розд·льн·. Розпод·л влад таким чином µ структуроутворюючим · функц·ональним принципом рац·ональној орган·зац·ј · контролю. Розмежування направлено на то, щоб утримати державну владу в·д можливих зловживань. Вс· органи · в·тки державној влади покликан· бути хоронителями Конституц·ј. Конституц·я повинна стояти над цими владами, а не влади над Конституц·µю. Розпод·л влад виражаµться в розпод·л· компетенц·й, в заµмному контрол·, в систем· здержок · противаг, збалансованост·, тобто р·вновага досягаµться через процеси налагодження · взаµмопогодження (7,42).
Правова держава означаµ в·дсутн·сть будь-якој необмеженој, абсолютној влади не зв'язаној правом · принципами Конституц·ј. З допомогою розпод·лу влад правова держава орган·зовуµться · функц·онуµ правовим способом. Державн· структури · јх д·яльн·сть позбавлен· тут в·д стрес·в · лихоманок, визваних в монократичних режимах зм·ною · утвердженням нових л·дер·ва. Hавпаки, правова держава сама µ основою для такој зм·ни. Боротьба за владу · особист· амб·ц·ј не вириваються з-п·д контролю, вони регламентован· м·цним правовим порядком · строгими юридичними процедурами вибор·в · зм·ни л·дер·в. Зам·сть режиму особистој влади · чиновницького розсуду, що переходить у безмежжя, встановлюµться панування права, тобто пол·тична влада реал·зуµться на основ· юридичних норм. Саме ц· норми, а не п·дм·няючий јх власний розсуд правлячих, µ упорядковуючою основою орган·зац·ј · д·яльност· державного апарату · пол·тичној системи в ц·лому. Правова держава являµ собою спос·б рац·онал·зац·ј пол·тичного механ·зму, обмеження публ·чној влади з ц·ллю не допустити узурпац·ю · зловживання. Без розпод·лу влади настаµ деспотизм.
Принцип розпод·лу влад маµ два аспекти. По-перше, це розпод·л влади м·ж самими органами держави. H· одному з орган·в не належить вся державна влада в јј повному об'µм·. Забороняµться реал·зовувати функц·ј, що належать ·ншому органу. Таким чином в правов·й держав· в·дсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом · принципами Конституц·ј. Розпод·л влади слугуµ засобом стримування влади держави в рамках принцип·в розвинутого сусп·льства, слугуµ механ·змом захисту прав особи, закр·плених в Конституц·ј. Розпод·л влад полягаµ · в тому, щоб н· один з орган·в не заняв авторитарно-абсолютного положення · не перевернув право · конституц·ю. В·домо сказане положення про те, що розпод·л влад являµ собою розпод·л роботи в державному механ·зм· з ц·ллю рац·онал·зац·ј · контролю (7,99-101).
Розпод·л влад - це не застигнутий стан в·докремлених структур, а працюючий, д·ючий механ·зм, досягаючий µдност· на основ· складнолго процесу узгодження · спец·альних правових процедур, передбачених в тому числ· · на випадок конфл·кту · екстремальној ситуац·ј. Загальний принцип µдност· · розпод·лу влад конкретизуµться в залежност· в·д прим·нення в р·зних ·сторичних ситуац·ях · положеннях. ґдн·сть досягаµться через динам·чну р·вновагу, через певну напругу, сп·вдопомогу · процес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках одн·µј особи чи органу, ·накше стануть не можлив· взаµмоконтроль, здержки · противаги, · отже, розпод·л влад · правова держава.
Законодавець пов'язаний принципами права · конституц·ј, правами людини. Кр·м того в·н µ п·д контролем народу. Важливе значення маµ орган конституц·йного нагляду. З його допомогою забезпечуµться конституц·йн·сть ус·х закон·в · п·дзаконних нормативних акт·в. В систем· здержок · противаг, на випадок необдуманних, посп·шних р·шень законодавця, виправляючу роль граµ глава держави (в·дкладне вето, в певних випадках назначення дострокових вибор·в · ·нш· його повноваження). Без цього механ·зм розпод·лу влади буде недосконалим.
Життя держави складаµться з багаточисельних акт·в реал·зац·ј тих норм, котр· прийнят· законодавцем. Тому тут на перший план висуваµться виконавчо-розпорядча г·лка влади. Використовуючи хорош· якост· виконавчо-розпорядчих орган·в як необх·дного елементу рац·онального державного механ·зму, в той самий час важливо поставити перегородку на шляху перетворення јх в узурпатора · монопол·ста влади. Виконавчо-розпорядча д·яльн·сть повинна базуватись на закон· · в рамках закону. Виконавча влада не може присвоювати соб· повноважень · потребувати в·д громадян виконання яких-небудь обов'язк·в, якщо це не передбачено законом. Для забезпечення законност· в д·яльност· виконавчој влади остання не повинна п·дм·няти законодавця. В·домча нормотворч·сть · так зване делеговане законодавство повинн· бути р·зко обмежен·. По-перше, в·домча нормотворч·сть не повинна протиречити закону. По-друге, вона не повинна фактично п·дм·няти закон, тобто вир·шувати питання, в·днесен· до сфери законодавця. Цим самим принцип законност· стаµ лог·чно взаµмопов'язаним з принципом розпод·лу влади. В ц·лому проблема µ не т·льки в тому, щоб зробити в·домч· акти такими, що не суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити јх до м·н·муму (7,102-104).
Зтримування виконавчој влади, надал·, досягаµться за допомогою јј п·дзв·тност· · в·дпов·дальност· перед народним представництвом. Мова йде про пол·тичну в·дпов·дальн·сть, забезпечувану за допомогою вотуму недов·ри. Важливу роль у боротьб· ·з зловживаннями виконавчој влади граµ також ·нститут ·мп·чменту. Виконавець не повинен п·дм·няти не т·льки законодавця, але · суддю. H·хто не може бути суддею у власн·й справ·. Тому громадянин в правов·й держав· повинен мати право подати в суд на будь-як· д·ј виконавчој влади (як на окремих посадових ос·б, так · на виконавчо-розпорядчий орган в ц·лому). В ·ншому випадку зловживання виконавця стануть безпокаранами, видкриµться шлях до встановлення тиран·ј.
Суд, система правосуддя - третя необх·дна г·лка влади в механ·зм· розпод·лу влади. Це арб·тр, що вир·шуµ спори про право. В правов·й деражв· праввосуддя чиниться т·льки судом. В цьому найважлив·ша гарант·я прав · свобод громадян, правовој державност· в ц·лому. Суд не повинен п·дм·няти собою законодавця чи виконавця, ·накше в·н перетвориться в деспота. Але в свою чергу н· законодавець, н· виконавець не повинн· соб· присвоювати функц·ј суду. Тому найважлив·шим µ забезпечення реальној незалежност· суду в·д р·зноман·тних орган·в · ос·б, котр· б диктували йому свою волю · фактично узурпували судову владу. Оптимальним вар·антом µ назначення судей пожиттµво або, по крайн·й м·р·, на довгий терм·н. Судд· повинн· назначатися вищестоячими органами влади. Суд присяжних µ найб·льш д·яльною формою забезпечення незалежност· · об'µктивност· правосуддя. Виразом р·вност· громадян перед законом µ п·дсудн·сть загальному суду, недопустим·сть розширення юрисдикц·ј спец·альних суд·в.