¶нод· при розходженн· м·ж законодавчою · виконавчою владами · м·ж р·зними в·домствами останньој суди виступають в рол· арб·тр·в, котрим належить заключне слово.
Щоб зрозум·ти, як реально д·µ державний механ·зм, оснований на принцип· розпод·лу влади, не можна розглядати кожну з јј г·лок як як·йсь абстракц·ј, взаµмод·юч· м·ж собою незм·нно по одн·й · т·й сам·й схем·. Конкретний характер цих взаµмов·дносин знаходиться в пост·йному процес· зм·ни. В значн·й м·р· в·н залежить в·д пол·тичних · соц·ально-економ·чних фактор·в, потреб · ·нтерес·в пануючого · ·нших клас·в, прошарк·в · груп населення, јх реальних можливостей чинити тиск на прийняття державних р·шень, сп·вв·дношення сил м·ж демократичною · республ·канською парт·ями, м·жнародного положення США (3,12).
Я охарактеризував деяк· риси д·ючого механ·зму федеральној державној влади. В як·й степен· модель управл·ння крајною, заф·ксована в конституц·ј, з· вс·ма фактичними модиф·кац·ями, котр· пост·йно вносить в неј життя, виправдала над·ј · ц·л· јј творц·в? Як в·дм·чаµ американський ·сторик Герберт Аптекер, батьки-засновники виходили з того, що "розпод·л законодавчој, виконавчој · судовој сфер державного управл·ння перешкоджаµ зосередженню влади · тим самим не допускаµ росту тиран·ј". Цю свою функц·ю структура влади виконувала на протяз· двох стол·ть. ¶ весь цей час США залишались демократичною державою.
3. ТЕОР¶Я ПОД¶ЛУ ВЛАДИ: ±± ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ
Як в·домо, у св·т· склались дв· форми, дв· модел· республ·канського правл·ння, як· µ вт·ленням у життя системи "розпод·лу влад": парламентська республ·ка · президентська республ·ка, кожна з яких маµ свој особливост·.
Завдання полягаµ в тому, щоб обрати кращу, оптимальну форму, найб·льш прийнятну в умовах Украјни. В багатьох крајнах (Австрал·я, ¶нд·я, Канада, ряд крајн зах·дној ґвропи) вт·лена модель парламентськој республ·ки, найб·льш характерними ознаками якој µ "слабкий президент · сильний уряд". Президент у так·й республ·ц· обираµться не шляхом загальнонародних вибор·в, а самим парламентом, або при його активн·й участ·. Уря формуµться парт·µю, яка маµ б·льш·сть м·сць у парламент·, а јј л·дер автоматично стаµ прем'µр-м·н·стром · несе пол·тичну в·дпов·дальн·сть перед парламентом. В той же час Президент Республ·ки - безпарт·йний, пол·тично нев·дпов·дальний перед парламентом. Таким чином, вищим органом виконавчој влади в парламентськ·й республ·ц· µ президент · уряд на чол· з прем'µр-м·н·стром.
Центральною ф·гурою в парламентськ·й республ·ц· µ прем'µр-м·н·стер, який одночасно µ л·дером парт·ј б·льшост· в парламент· · очолюµ не т·льки уряд, але й фактично всю державну адм·н·страц·ю. В·н над·лений правом розпуску парламенту · призначенням нових вибор·в.
Своµр·дним антиподом парламентськој республ·ки µ президентська республ·ка, хоч нер·дко ч·ткој меж· м·ж ними немаµ.
Якими ж ознаками характеризуµться президентська республ·- ка? Hа яких засадах вона побудована?
Головн· з них - належн·сть влади народов·: саме в·н обираµ · верховний представницький орган · президента, як· йому п·дзв·тн· · п·дконтрольн·; ч·тке розмежування законодавчој влади, очолюваној президентом; п·дконтрольн·сть · п·дзв·тн·сть президентов· уряду (Каб·нета М·н·стр·в) та державној адм·н·страц·ј; в·дсутн·сть у президента права розпускати представницький орган, а парламенту - делегувати свој повноваження президенту, пол·тична нев·дпов·дальн·сть президента перед парламентом тощо (8,80-81).
Обраний безпосередньо народом, президент в·дпов·дальний перед ним за свој д·ј · д·ј виконавчој влади.
В·дпов·даючи перед парламентом республ·ки в порядку ·мп·чменту, президент уособлюµ, таким чином, конституц·йну в·дпов·дальн·сть, без якој демократ·я, правова держава з ус·ма јј ·нститутами просто неможлива. Така в·дпов·дальн·сть посилюµться й тим, що д·ј самого президента, як · д·ј вс·х орган·в · службових ос·б виконавчој влади, п·дконтрольн· судам.
А це вже безпосередн·й крок до реал·зац·ј принципу розпод·лу влад. Президентство - важлива (б·льш того необх·дна) ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президентов·, а Верховн·й Рад·.
Значна частина нашој громадськост· плекаµ над·ю на те, що з появою Президента все миттµво почне зм·нюватися на краще. ¶ншими словами - у багатьох ·з нас п·двищен· соц·альн· спод·вання · вкрай не бажано, щоб вони виявились незд·йсненними над·ями, своµр·дними конституц·йними ·ллюз·ями. ¶нколи висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу, стати над представницьким органом, пертворитись в диктатора. Такий вар·ант, безперечно, аж н·як не виключений, про що, зокрема, переконливо св·дчить св·това практика тих крајн, як· лише скинули ярмо деспот·ј, стали на шлях буд·вництва демократ·ј. Хто, наприклад, дасть повну гарант·ю, що обраний парламентом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його вол·? А з ·ншого боку, статус колишньој Презид·ј Верховној Ради СРСР, Презид·ј Верховној Ради УРСР як "колег·альних Президент·в" не став на завад· втрати ними не т·льки "диктаторських", але й звичайних президентських, представницьких та ·нших "нормальних" функц·й. Про яку "узурпац·ю" влади цими органами могла бути мова, коли ця влада була над·йно привласнена (захоплена) антинародними парт·йними структурами (8,86).
Справа, виходить, не в тому, який орган узурпуµ владу - одноос·бний (персон·ф·кований) чи колег·альний. Головне - як·сть та сутн·сть механ·зму зд·йснення влади, справжня демократичн·сть державност·.
¶ншими словами, справа не в Президент·, а в Верховн·й Рад·, яка виступаµ в·д ·мен· всього народу, реал·зуµ його суверен·тет. А вт·м, при певних умовах не виключена можлив·сть диктатури, узурпац·ј влади Верховною Владою.
Щоб запоб·гти цьому, треба створити такий механ·зм, який би повн·стю виключив можлив·сть встановлення необх·дној диктатури, узурпац·ј влади президентом, визначив основи його взаµмов·дносин з представницьким органом, в основ· яких - принцип демократ·ј, повновладдя народу. Запорукою цьому - реальне верховенство влади вищого представницького органу республ·ки - Верховној Ради, важел·, якими вона волод·µ. Серед них чи не найголовн·шим µ те, що Верховна Рада через державний бюджет контролюµ використання вс·х ресурс·в держави, саме јй належить матер·альна основа повновладдя.
Кр·м цього у розпорядженн· Верховној Ради µ й ·нш· засоби забезпечення необх·дној "субординац·ј" влад. До реч·, тут треба зауважити, що в президентськ·й республ·ц· пор·вняно з парламентською республ·кою механ·зм "здержок · противаг" законодавчој · виконавчој влад б·льш розвинутий, що перешкоджаµ узурпац·ј влади. Президент не маµ права розпустити парламент, призначити нов· вибори, а Верховн·й Рад· забороняµться делегувати свој повноваження президентов·. Вона ж маµ право вето на укази президента тощо. В той же час в парламентськ·й республ·ц· глава державној адм·н·страц·ј - прем'µр-м·н·стер - над·лений правом розпуску парламенту · призначення нових вибор·в.
Треба зауважити, що далеко не вс· крајни можуть "взяти на озброµння" президентську форму правл·ння. Для деяких крајн без установлених демократичних традиц·й, незр·лој державност· та згубних насл·дк·в тотал·таризму, така форма просто непридатна. Тут, до реч·, можлива модель нап·впрезидентськој республ·ки, де президент обираµться всенародно, але уряд залишаµться пол·тично в·дпов·дальним перед парламентом крајни. У вибор· такој форми грають, природно, традиц·ј ·сторичного розвитку крајни, територ·ально-географ·чн· фактори, стан нац·ональној консол·дац·ј, поµднання економ·чних, пол·тичних та ·нших фактор·в. Вт·м, так· фактори мають значення при вибор· ·нших орган·зац·й державного управл·ння (8,87-88).
Треба думати, що далеко не випадково президентську форму правл·ння обрали б·льш як 100 крајн св·ту. Цьому, м·ж ·ншим, значною м·рою сприяло також · те, що в цих крајнах ·снуµ розвинена багатопарт·йн·сть. А багатопарт·йн·сть - це безперечне св·дчення демократ·ј, з јј пол·тичним та ·деолог·чним плюрал·змом, установленими традиц·ями пол·тичној боротьби. Саме в цих умовах найб·льш оптимальною моделлю µ президентська форма правл·ння, яка не т·льки не заперечуµ демократ·ю, але при умов· належној орган·зац·ј ·нститут·в президентськој республ·ки µ над·йним јј засобом зм·цнення · розвитку стаб·льност· життя республ·ки, забезпечення прав · свобод людини.
Ц·лком очевидно, що "незр·л·сть" сусп·льних в·дносин, в·дсутн·сть демократичних традиц·й (зокрема пол·тичного та ·деолог·чного плюрал·зму) призводить до дестаб·л·зац·ј сусп·льного життя, до пост·йних, затяжних урядових криз, як· не р·део зак·нчуються дв·рцевими переворотами · встановленням диктаторських режим·в. У цих випадках представницький орган або розпускаµться, або перетворюµться в "кишеньковий парламент", д·я Конституц·ј припиняµться, а права, свободи · безпека громадян не гарантуються (8,85-88).
Таким чином, президентська республ·ка маµ ряд переваг перед парламентською. Ц· переваги, як було зазначено, обумовлюються наявн·стю такого механ·зму функц·онування виконавчој влади, де президент позбавлений можливост· монопол·зувати таку владу, стати над представницьким органом республ·ки. Причому ефективн·сть обмежень влади президента гарантуються Конститц·µю, яку в·н зобов'язаний поважати · суворо виконувати, поважати · охороняти права · свободи людини · громадянина.
А зараз я хочу провести аналог·ю сучасного законодавстьва, що закр·пляµ принцип розпод·лу влад ·з пректом Конституц·ј Украјни, схвалений Конституц·йною ком·с·µю Украјни 11 березня 1996 року. Я хочу сп·вставити, як· ·стотн· зм·ни впроваджен· в механ·зм· взаµмов·дносини м·ж Верховною Радою Украјни · Президентом Украјни.