Особливе значення для визначення об'єму крововтрати мають останні три показники. Так, за відносної щільності крові 1,057—1,054, Hb — 65—62 г/л, гематокриті — 40—44 % хворий втрачає до 500 мл крові; за відносної щільності крові 1,049— 1,044, Hb—53—38 г/л, гематокриті — 30—23 % — понад 1000 мл.
Щоправда, завдяки розвитку компенсаторно-пристосувальних механізмів у перші години після крововтрати гематологічні показники можуть утримуватися в межах норми, що іноді дезорієнтує лікаря.
Важливе значення має визначення масивності операційної крововтрати і об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Методи оцінки операційної крововтрати можна розділити на прямі й непрямі. До прямих належить колометричний метод, який грунтується на видаленні крові з матеріалу, який просочився нею, визначенні концентрації її складових частин і перерахування на об'єм втраченої крові. Гравіметричний метод непрямий. Він полягає в тому, що 1 мл крові дорівнює її 1 г. Існує дві модифікації методу: зважування хворого або операційного матеріалу до і після хірургічного втручання.
Сучасні методи визначення ОЦК грунтуються на принципі розведення. Циркулююча кров є розчинником, в якому визначають концентрацію введених у неї речовин. Після цього ОЦК вираховують за спеціальною формулою. Можна вимірювати окремо об'єм циркулюючих еритроцитів і плазми шляхом уведення в кров певної кількості мічених радіоактивних речовин (радіоактивний хром, радіоактивний "Ч.
НАСЛІДКИ КРОВОТЕЧІ
Наслідки кровотечі можуть бути подвійними: або вона зупиняється (самостійно чи з допомогою хірургічного втручання), і тоді звичайно людина одужує, або ж вона триває, організм знекровлюється^ і настає смерть.
Іноді кровотеча навіть з великих артерій може самостійно зупинитися. На це впливає низка чинників:
1) зниження артеріального тиску через кровотечу, що триває;
2) загальний спазм судин як компенсаторний чинник;
3) скорочення пошкодженої судини, особливо після повного її перерізування;
4) загортання до середини внутрішньої і середньої стінок судини в місці її розриву.
Ці чинники сприяють утворенню в судині тромбу, який після підняття артеріального тиску і під час невідповідного транспортування хворого може бути виштовхнутий із судини. Тому самостійну зупинку кровотечі не можна вважати надійною і тривалою.
Венозна кровотеча самостійно зупиняється в такий самий спосіб, з тією лише різницею, що вена, яка має мало еластичних волокон (і м'язових), погано скорочується, зате тромб, який утворився у її просвіті, тримається міцніше.
Наслідок кровотечі залежить від багатьох причин: місця пошкодження, характеру кровоточивої судини, віку хворого, швидкості крововтрати, .за
гального стану організму, фізико-хімічних властивостей крові, увімкнення компенсаторних механізмів, своєчасності лікування.
Так, зовнішні кровотечі небезпечніші за внутрішні. Кров, не зустрічаючи опору, виходить із кровоносного русла швидше і в більшій кількості. Найнебезпечніші артеріальні кровотечі. За великого калібру судини самостійно зупиняється кровотеча повільно або зовсім не зупиняється.
Діти і літні люди тяжче переносять кровотечу та крововтрату. У них погано розвинені пристосувальні механізми. Крім цього, у людей похилого віку судини склерозовані і під час поранення не спадаються, через що тромбування їх відбувається повільно.
Жінки та донори краще переносять крововтрату, бо втрата крові під час менструації і періодичне взяття її у донорів сприяють виробленню у них компенсаторних механізмів.
Наслідки кровотечі часто залежать від загального стану хворого, наявності виснаження, голодування, авітамінозу, інфекційних захворювань, стану різних органів і систем.
Так, якщо здорове серце, кровоносна система легше і швидше пристосовується до втрати крові. За патологічних змін серця (переродження м'яза серця) або судин (атеросклероз) організм позбавлений фізіологічного пристосування і хворий може загинути навіть у разі невеликої крововтрати. Це буває у людей зі склерозом судин при виразкових кровотечах зі шлунка. Що більший у людини запас крові, то легше вона справляється з крововтратою.
Умови, за яких виникає кровотеча, теж можуть мати вплив на її наслідки.
Що швидше організм втрачає кров, то гірше він переносить цей стан. Це зв'язано з можливостями вмикання компенсаторних механізмів. За швидкої крововтрати вони не встигають розвинутися, і коли кровотеча не буде своєчасно зупинена, може настати смерть. За хронічної кровотечі, коли організм втрачає кров протягом тривалого часу, вмикаються компенсаторні механізми. До них належать прискорення пульсу, дихання, спазм периферичних судин, якими кров надходить у життєво важливі органи (централізація кровообігу), вихід крові із депо, пропотівання рідини з тканин у кровоносне русло, посилення роботи кровотворних органів.
На наслідки кровотечі впливають фізико-хімічні властивості крові, зокрема здатність її до згортання.
Ясна річ, наслідки кровотечі залежать і від своєчасності лікування. Що швидше буде зупинено кровотечу, то менше буде ускладнень і кращими будуть наслідки.
Кровотеча може супроводжуватися низкою ускладнень. Так, втрата значної кількості крові зумовлює розвиток геморагічного шоку, в патогенезі якого провідна роль належить зменшенню не кількості еритроцитів, а ОЦК. Втрата організмом 50 % еритроцитів може не зумовити відчутних порушень, зменшення ж ОЦК на 1/3 є причиною тяжких розладів у зв'язку зі знекровлюванням головного мозку і порушенням функції життєво важливих центрів.
Гостра втрата 25 % ОЦК компенсується досить швидко. Втрата 50 % ОЦК призводить звичайно до недостатності кровообігу через малий приплив крові до серця. Але хронічна, повільна крововтрата, яка хоча й при
зводить до анемії, але веде до значного зменшення об'єму плазми крові, може не зумовити серйозних розладів кровообігу.
Особливо небезпечні кровотечі при колотих, кульових пораненнях. Невелика зона руйнування тканин, вузький рановий канал, прикриття шкірою і м'якими тканинами вхідного і вихідного отворів призводять до того, що кров, яка витікає з судини, збирається у пошкоджених тканинах поряд із отвором у судині. Вона розшаровує тканини і утворює гематому. Напружені м'язи блокують її, вона не збільшується. З'єднуючись із судиною через рановий отвір, починає пульсувати синхронно з нею. З часом зовнішня стінка гематоми ущільнюється й інкапсулюється. Утворюється так звана пульсуюча гематома, яка перетворюється на несправжню аневризму. Несправжньою вона називається тому, що, на відміну від справжньої, стінка судини не бере участі в утворенні аневризматичного мішка. Вмістом останнього є рідка кров (у центрі) і організовані згустки її (по периферії). У аневризматично-му мішку іноді можна виявити сторонні тіла (кулі, осколки).
Коли бічний дефект стінки судини невеликий, периферичний кровообіг мало порушений. Кров у незначній кількості потрапляє в аневризматич-ний мішок, а решта її надходить у дистальний відділ артерії, на периферію. У разі значного пошкодження стінки судини периферична пульсація ослаблена або повністю відсутня.
Залежно від того, пошкоджена тільки артерія чи одночасно й вена, аневризми бувають артеріальними і артеріовенозними.
При артеріовенозній аневризмі між обома судинами утворюється нориця. Кров з артерії витікає у периферичні артерію і вену, завдяки чому аневриз-матичний мішок звичайно невеликий, а шум над ним буде не систолічним, як при артеріальній аневризмі, а постійним. Артеріовенозна аневризма дає низку ускладнень з бокусерцево-судинної системи внаслідок розвитку гіпоксемії.
Своєчасна діагностика аневризми дуже важлива, оскільки запобігає тяжким ускладненням.
Іноді пульсуючу аневризму помилково діагностують як флегмону і розтинають, спричинюючи загрозливі кровотечі.
Прояви травматичної аневризми залежать від її локалізації, часу, що минув з моменту поранення, ступеня ураження нервових стовбурів та ін. Хворі скаржаться на утруднення рухів у кінцівці, болючість, відчуття повзання мурашок, мерзлякуватість кінцівки.
Під час обстеження у ділянці пораненої судини можна виявити припухлість без чітких меж, яка поступово збільшується і протягом 6—10 діб досягає максимального розміру. Над припухлістю виникає напруження шкіри. У разі артеріальної аневризми під час аускультації над припухлістю вислуховується систолічний шум, що синхронний із систолою серця. Якщо прикласти руку до припухлості, можна визначити пульсацію.
Пульс на периферичному кінці судини стає слабшим або зникає.
Якщо гематома велика, у периферичному відрізку кінцівки можуть спостерігатися зниження чутливостішкіри, розлади рухової функції, контрактура суглобів.
Симптоми артеріовенозної аневризми дещо відрізняються від проявів артеріальної. Передусім припухлість має набагато менші розміри, пульсація іноді малопомітна, шум має систоло - діастолічний, тобто постійний, характер. Пульс на периферії кінцівки слабший, з'являються набряки, венозний застій, ціаноз. І. Руфанов зазначає, що для артеріовенозної аневризми характерний «симптом сповільнення», який полягає в тому, що після притиснення привідного відділу артеріального стовбура частота скорочень серця за 1 хв зменшується на 10—15 і більше.
Необхідним методом обстеження хворих з травматичними аневризмами є ангіографія.
Грізним ускладненням несправжньої аневризми є її розривання. Це супроводжується збільшенням її розмірів або профузною кровотечею з рани. Іноді рана інфікується і аневризма нагноюється. Із аневризматич-ного мішка можуть відірватися згустки крові і спричинити тромбоемболію.