МИКОЛА МАРКІАНОВИЧ ВОЛКОВИЧ - ЗАСНОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ОТОЛАРИНГОЛОГІВ
9 грудня (27 листопада) 1998 р. виповнилося 140 років від дня народження Миколи Маркіановича Волковича, видатного вітчизняного хірурга, одного із засновників оториноларингології на Україні. Все його життя, невтомна лікарська, науково-педагогічна та громадська діяльність є гарним прикладом цілеспрямованості, безперервних творчих пошуків.
Микола Маркіанович одним з перших на Україні почав читати лекції по ЛОР-захворюванням. З 1889 по 1903 роки він першим читає студентам медичного факультету Університета св. Володимира систематичний, але не обов'язковий курс з оториноларингології.
Людина високої ерудиції, широкого світогляду, неперевершений хірург, М.М.Волкович втілив в собі найкращі риси лікаря, педагога, науковця. Він був гідними учнем та спадкоємцем славної плеяди видатних діячів медицини - М.І.Пирогова, С.П.Бот-кіна, Г.А.Захар'їна та інших.
Микола Маркіанович Волкович народився, працював і прожив все життя на Україні. Він є справжнім представником української інтелігенції і заслуговує на те, щоб нащадки знали його і пам'ятали про нього.
Микола Маркіанович народився 9 грудня (27 листопада) 1858 р. в невеличкому місті Городні, Чернігівської губернії, в родині церковного дячка. Всього дітей у батька було троє — двоє хлопчиків і дівчинка, Коля був старшим. Він навчався грамоті в трикласному повітовому училищі. Ще тоді на нього звернули увагу як на працьовитого і здібного учня. Після закінчення міського училища, за порадою вчителів, хлопчика віддали до класичної Чернігівської гімназії, куди він поступив відразу в другий клас.
В Чернігові він жив у своїх дуже бідних родичів, і йому з четвертого класу гімназії довелося заробляти собі на життя та ще допомагати своїм рідним. Гімназію Микола Маркіанович закінчив у 1877 р. із срібною медаллю і в тому ж році вступив до медичного факультету Київського університету.
Студентські роки
Важко було жити в Києві бідному студентові. Але цілком випадково йому пощастило влаштуватися на квартиру до однієї освіченої жінки, яка протегувала учнівській молоді. Ця жінка з перших же днів почала допомагати бідному студентові, знаючи, що з дому від батьків він одержує дуже мізерну підтримку. Вона допомагала йому опанувати французькою і німецькою мовами. Микола Маркіанович до кінця свого життя з вдячністю згадував про свою добродійницю. Він ретельно записував все, що вона на нього витрачала, і після закінчення університету повністю розрахувався з нею.
Студент М.М.Волкович акуратно відвідував всі лекції і практичні заняття. Вдома він багато працював з підручниками і читав періодичну медичну літературу. Він був ретельним і працьовитим студентом. На третьому курсі М.М.Волоквич почав захоплюватись хірургією. Загальну хірургію в той час у Київському університеті читав Олександр Хрис-тианович Ринек, який дістав добру теоретичну і практичну підготовку в Медико-хірургічній академії і був видатним хірургом. Він першим на Україні ввів антисептику. Але остаточно у М.М.Воковича сформувався інтерес до хірургії при переході на IV курс, коли він почав відвідувати клініку Володимира Опанасовича Караваєва, сучасника і, до певної міри, учня М.І.Пирогова, тому що під його керівництвом В.О.Караваєв написав дисертацію на ступінь доктора медицини. На IV курсі М.М.Волкович остаточно обрав своєю спеціальністю хірургію і їй присвятив своє життя.
Медичний факультет Микола Маркіанович закінчив у 1882 р. із ступенем лікаря з відзнакою.
Лікарська діяльність
Після закінчення медичного факультету М.М.Волкович відразу зайняв посаду штатного ординатора від університету в госпітальній хірургічній клініці, якою завідував професор Ф.К.Борнгаупт (учень та асистент відомого хірурга Фолькмана). Це була 3-річна ординатура. Після її закінчення М.М.Волковича залишили в університеті стипендіатом у клініці ще на 2,5 роки для підготовки до професорського звання, і в той же час протягом півроку він виконував обов'язки прозектора на кафедрі фізіології.
Склавши іспити на звання доктора медицини, в 1889 р. М.М.Волкович захистив дисертацію і отримав звання доктора медицини. Докторська дисертація, запропонована Ф.К.Борнгауптом, а потім і монографія були присвячені риносклеромі. Ця монографія відразу ж поставила М.М.Волковича в ряди діячів науки. В ній він глибоко розробив питання з клінічного боку, навівши велику кількість випадків, які він спостерігав. Численні джерела літератури, які він розглядав, дають чітке уявлення про цю хворобу з патологоанатомічного і бактеріологічного боку. Монографія має велику цінність, і усі пізніші дослідники риносклероми посилаються на цю працю.
В 1889 р. М.М.Волкович дістав від університету відрядження за кордон —у Німеччину для удосконалення з хірургії. Під час перебування там він пройшов курс горлових, носових та вушних хвороб.
Повернувшись до Києва, М.М.Волкович дістав звання приват-доцента і почав читати студентам курс десмургії з вченням про переломи та вивихи, курс діагностики хірургічних захворювань і окремо — курс горлових, носових і вушних хвороб. 16 вересня 1889 р. М.М.Волкович став читати систематичний, але необов'язковий курс лекцій з оториноларингології. Тема його вступної лекції: "О важности болезней носа в патологии организма". Ця остання спеціальність дала йому велику кількість хворих, і вже на той час він здобув у Києві велику популярність серед населення. В 1893 р. М.М.Волковичу доручають завідування досить великим хірургічним відділом у Київській міській Олександрівській лікарні (потім — Жовтнева лікарня, а нині — Центральна міська клінічна лікарня).
Дуже жвавий, написаний з натури нарис про роботу М.М.Волковича в міській лікарні дав П.С.Бабицький, який працював в лікарні з Миколою Маркіановичем.
У статті журналу "Сучасна хірургія" за 1928 р. Бабицький писав: "Тут (у лікарні) зосередились випадки переломів, кожний з яких Волкович любовно і всебічно вивчав і реєстрував сам з моменту вступу хворого, накладання шини і аж до зняття її. Сам — кожний випадок і щодня. Адже це характерно для нього. Всю роботу веде (диктує) сам. І так протягом 10 років бурхливої безперервної роботи під девізом: "не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні". Це означає, що коли, наприклад, відбувається нічна операція (на всі випадки він з'являвся з міста у будь-який час ночі), записати операцію треба було негайно. І самий запис був своєрідним, насамперед, навчальним. Писав два примірники: один — для лікарні, а копію залишав собі, тому що історія хвороби заздалегідь призначалась для наукової обробки в майбутньому. Сюди ж записувались ідеї і думки, що керували хірургом під час операції, передбачалось послідовне спостереження над певними моментами, тощо. Словом, різні акти операції, "вся історія" поставала в новому світлі, набуваючи особливого змісту, особливого значення. "Немає дрібниць у хірургії" — так можна було б охарактеризувати цю рису: всі аспекти важливі і виконання кожного з них повинно бути бездоганним, як виконання своїх обов'язків. У цьому відношенні "порожніх місць" Волкович не допускав. І навіть ми — самолюбиві юнаки "ковтали образу", тому що перед нами був живий приклад, який мимоволі заражав і нас".
Другий учень Миколи Маркіановича — лікар Л.П.Мар'янчик в статті, надрукованій в журналі "Вестник хирургії" за 1923 р., так описує роботу в Олександрівській лікарні:
Незважаючи на існування госпітальної і факультетської клінік, зазначений відділ був хірургічним центром, куди стікались, крім хворих, молоді, поважні лікарі, студентська молодь вчитися. М.М.Волкович був молодий і не шкодував ні своїх сил, ні свого часу, ні сил своїх співробітників. Робота в лікарні тривала з ранку до пізнього вечора, а іноді й дві зміни: денну — до 4-5 годин і вечірню, яка закінчувалась пізньої ночі.
Я пам'ятаю роки з 1899 до 1902. Великий хірургічний відділ у дерев'яних бараках міської лікарні, не зовсім упорядкований. Матеріал хірургічний — найрізноманітніший. Не встигали виконувати програму дня, перев'язки, тому що швидка допомога весь час підвозила гострих і травмованих хворих.
Незважаючи на втому постійних співробітників і на спроби багатьох екстернів та інших відвідувачів зникнути з поля зору Миколи Маркіановича, багато з них, захоплені його роботою, заражені його бурхливою енергією, приваблені його щирим сумлінним ставленням і усвідомленням свого обов'язку щодо хворих, залишались з ним, продовжуючи працювати, не покладаючи рук, не за страх, а за совість. Микола Маркіанович вмів сам працювати і інших привчав до роботи. Це була справжня трудова хірургічна школа в кращому розумінні цього слова, школа, що виховала багатьох практикуючих і наукових хірургів, які згодом стали на чолі великих хірургічних закладів".
За ініціативою М.М.Волковича в Олександрівській лікарні були організовані систематичні наукові засідання лікарів, які незабаром перетворилися на школу для працюючої в лікарні молоді, що дістала змогу виступати з науковими доповідями і слухати дискусії працюючих в лікарні професорів і приват-доцентів різних спеціальностей.
В Олександрівській лікарні М.М.Волкович працював 10 років і дістав той великий хірургічний досвід, який допомагав йому як хірургові і викладачеві протягом всього подальшого життя.
М.М.Волкович був одружений, мав 4 доньок. Дружина рано померла від пухлинного захворювання, і він багато уваги приділяв вихованню дітей.
Професорська діяльність
В 1903 р., після того, як Ф.К.Борнгаупт пішов у відставку, на кафедру госпітальної хірургії був обраний М.М.Волкович. Курс хвороб вуха, носа і горла він в тому ж році передав професору М.П.Трофимову. М.М.Волкович читав цей курс протягом 14 років.
Для своєї вступної лекції на кафедрі госпітальної хірургії Микола Маркіанович обрав тему: "Хірургія як наука і мистецтво і виховні завдання хірургії". Віддаючи належне майстерності техніки хірурга, М.М.Волкович, проте, мистецтво хірургії розумів у широкому значенні цього слова. Він підкреслював, що мистецтво полягає не тільки в регулюванні механічних дій. "Воно повинно претендувати на все, що стосується здоров'я і життя хворого. Тут я, наприклад, маю на увазі те мистецтво, яке дає право лікареві на звання умілого клініциста. Під цим розуміється і розпізнавання хвороби, і передбачливість щодо її перебігу, і вміння своєчасно втрутитися або виждати і, нарешті, в самому втручанні не діяти за певним шаблоном, а зміняти його згідно з умовами". Інакше кажучи, М.М.Волкович дотримувався погляду свого вчителя Ф.К.Борнгаупта, який говорив, що доля оперованого значно менше залежить від рук хірурга, ніж від його наукових знань. Треба відзначити, що і самого М.М.Волковича завжди виручали досвід, знання і правильне хірургічне мислення. Як викладач клінічної дисципліни, М.М.Волкович був на належній висоті. Він вчив чітко, просто і стисло передавати студентам усе, що стосується будь-якого захворювання, і студенти охоче і з великою користю для себе відвідували його лекції. Він вмів так продемонструвати студентам хворого, що це запам'ятовувалось на все життя.