Вже в ранніх працях висловлюються думки, які були розвинуті в наступні роки: припущення, що антигенні й анафілактогенні властивості зумовлені не лише білками, а й ліпоїдами, визнання залежності вірулентності збудника хвороб від умов дії в організмі, ідея про значення захисних сил організму в боротьбі з інфекцією і можливості їх стимуляції. Розвитку цих ідей пізніше було присвячено велику кількість робіт О. О. Богомольця та його учнів.
В 1936р. за ініціативою О.О.Богомольця в Києві була організована конференція з питань алергії, на якій він виступив з оригінальною за формою та змістом доповіддю «100 питань з проблеми алергії». В цій доповіді, насиченій фактами, взятими з літератури та одержаними в дослідженнях автора і його співробітників, були поставлені питання, на які потрібно було дати відповідь, щоб створити умови для розвитку вчення про алер-гію.
Розроблюючи теоретичні питання вчення про інфек-цію, О. О. Богомолець, як завжди, тісно пов'язував їх з завданнями практики. Так, в роки громадянської війни він приділяв велику увагу питанням діагностики та профілактики висипного тифу. Під час Вітчизняної війни він разом з М. Д. Стражеском організував роботу в госпіталях з метою комплексного вивчення та лікування ранового сепсису.
Фізіологія та патологія кровообігу. В ряді робіт О. О. Богомольця розроблено питання фізіології та патології кровообігу. Ним було висунуто оригінальне твердження, що основною силою, яка рухає кров у судинах, є атмосферний тиск. Серце лише підтримує різницю між тиском крові в аорті і біля отвору порожнистих вен, створюючи свого роду систему сифона.
В одній з ранніх праць («Про тиск крові в дрібних артеріях і венах (близьких до капілярів) за нормальних і деяких патологічних умов», 1911) в ряді ретельно поставлених експериментів О. О. Богомольцем було дослід-жено розподіл кров'яного тиску в різних відділах судинної системи. На підставі цих досліджень він, всупереч панівним в ті часи уявленням, дійшов висновку, що більша частина кров'яного тиску витрачається на подолання опору не в капілярах, а в передкапілярних артеріолах, що являють собою ніби шлюз, який регулюється нервовою системою. Така регуляція дає можливість збільшувати або зменшувати доплив крові в капілярну сітку залежно від потреб тканин в харчових речовинах (робоча гіперемія) чи від інших умов. Ці ідеї були розвинуті в деяких наступних роботах.
Увагу О. О. Богомольця привертали й інші види порушень кровообігу, зокрема такі, що характеризуються різким зниженням кров'яного тиску, стани шоку та колапсу.
Серед питань, які вивчались О. О. Богомольцем разом із М. Д. Стражеском та їх школами, не можна не згадати також про питання кисневої недостатності та кисневої терапії.
Переливаннякрові. Велику роль відіграв О. О. Богомолець у розвитку справи переливання крові в нашій країні. В 1927p. у Москві був створений перший у світі Інститут переливання крові.
На підставі спостережень за хворими та вивчення змін в організмі людини і тварин після переливання крові О. О. Богомолець розробляє теорію, що пояснює механізм дії перелитої крові.
Питання про механізм дії перелитої крові було те-мою доповіді О. О. Богомольця на міжнародному конгресі з проблеми переливання крові, який відбувся в Римі в 1935p., та на II Міжнародному конгресі
з проблеми переливання крові, що проходив у Парижі в 1937 р.
Якщо в роки Великої Вітчизняної війни і мирної праці тисячі життів радянських людей були врятовані завдяки вчасно зробленому переливанню крові, то в цьому велика заслуга Олександра Олександровича Богомольця.
Проблема старіння та продовження життя. Незадовго перед війною. Богомолець як вчений-гума-ніст, як людина з широким і сміливим польотом думки висуває грандіозну за масштабами проблему продовження життя і боротьби з передчасним старінням організму.
Свої погляди з цієї проблеми він виклав у малень
кій за обсягом, але яскравій за змістом і формою монографії «Продовження життя», яка витримала кілька видань і була перекладена на англійську, болгарську та інші мови.
Він виходив з уявлення про існування фізіологічної старості, про те, що межа життя, визначена людині природою, — близько 140—150 років, що старість, яка настає в 60—70 років — передчасна, патологічна старість, результат хвороб, які скорочують життя людини. І тому є реальна можливість боротись за продовження людського життя до його природної межі.
Головну роль у передчасному старінні організму o.о.Богомолець відводив соціальним факторам, станові нервової системи.«Величезне значення для здоров'я організму, для його реактивності, для його довголіття має стан нервової системи»,— писав Богомолець. І, детально розглядаючи роль психічних травм в передчасному старінні, він закінчує: «Необхідно вихо-вувати свій характер: надмірна подразливість, яка призводить до чвар, скорочує життя».
В підтриманні здоров'я і, отже, в профілактиці передчасного старіння О. О. Богомолець визначальну роль надавав праці. Праця створила людину, праця є запорукою її здорового життя. «Перший принцип цього розумного життя — робота,— пише Богомолець,— працювати повинен весь організм, всі його функції. Жодна з них не повинна бути забутою, жодну не можна перевантажувати до виснаження».
О. О. Богомолець пише: «Ні один ле-дар не досяг глибокої старості, всі, хто досяг її, вели Дуже діяльний спосіб життя».
Проблему довголіття О. О. Богомолець розглядав як проблему пристосування організму до змінених з віком фізіологічних можливостей.
В боротьбі за продовження життя основне значення він надавав соціальним та гігієнічним заходам, чергуванню праці й відпочинку, умовам праці й побуту, а для лікування передчасного старіння рекомендував повторні переливання крові та введення АЦС.
Проблема реактивності. Незважаючи на те що наукові інтереси О. О. Богомольця були дуже широкі і він вніс вагомий вклад у багато галузей медичної науки, є одна ідея, що червоною ниткою пронизує майже всі його праці — це ідея про роль реактивності організму у виникненні, розвитку й кінці захворювання.
Ідея ця породжена уявленням про те, що хвороба е це тільки результатом дії на організм шкідливого фактора, але й результатом сукупності реакцій організму на шкідливі агенти зовнішнього середовища, які виробились у тваринному світі в процесі еволюції як один з механізмів пристосування до постійної зміни умов існування. «Порушення нормальної реактивності організму—основний фактор, який визначає можливість виникнення хвороби, її протікання та кінець. Інфекційна хвороба, ракова пухлина можуть виникнути лише в результаті порушення нормальної реактивності організму, наслідком чого є його недостатній захист. Треба навчитись управляти захисними силами організму, які завжди були найкращим помічником і хворого, і лікаря». (О. О. Богомолець. Основні напрямки моїх робіт. Вибрані твори, том 3, с.304).
Серед різних систем, стан яких у сукупності визначає характер реакцій організму на хвороботворні агенти, О. О. Богомолець особливе значення надавав нервовій системі і сполучній тканині.
В монографії «Продовження життя» відзначається: «Величезне значення для здоров'я організму, для його реактивності і для його довголіття має стан нервової системи». І далі:«Вплив вищої нервової діяльності, психічних станів на загальний стан організму, на стан його внутрішніх органів через посередництво симпатичної нервової систе-ми — безсумнівний». О. О. Богомолець підкреслював невіддільність робочих органів від їх інервації і рефлекторний характер регуляції їх діяльності.
О. О. Богомольцем у 1945 p. був розроблений широкий план вивчення ролі нервової системи, і зокрема вегетативного відділу, в умовах норми і патології, «Навчитись управляти вегетативною нервовою системою, захищати її від шкідливих внутрішніх та зовнішніх впливів є одним з найближчих і істотних завдань наукової медицини. Вирішення цього питання, можливо, дасть нові способи боротьби проти таких ворогів нормального довголіття, як склероз, гіпертонія, різні порушення обміну речовин, а можливо, навіть проти раку» («Основні напрямки моїх робіт». Вибр. тв., т. З, с. 314).
Роль системи сполучної тканини.Велику увагу О. О. Богомолець приділяв ролі сполучної тканини, уявлення про яку — результат розвитку ідей головним чином вітчизняних вчених.
О. О. Богомольцем було створено вчення про «фізіологічну систему сполучної тканини». Цією назвою він хотів підкреслити, що сполучна тканина виконує в організмі важливі фізіологічні функції. Поняття «фізіологічна система сполучної тканини» включало різноманітні клітинні елементи сполучної тканини та міжклітинні утворення (основна речовина та волокнисті структури).
1924p. улабораторіїО.О.Богомольця вперше була одержана шляхом імунізації твариниантигеном,виготовленимізлезінки,кісткового мозку та лімфатич них вузлів тварини іншого виду, імунна цитотоксична сироватка, умовно названа антиретикулярною.В численних дослідах на тваринах було показано, що невеликі (стимулюючі) дози цієї сироватки посилюють утворення імунних і підвищують титр природних антитіл, стимулюють фагоцитарну активність лейкоцитів і захват колоїдних часток елементами ретикулоен-дотелію, підвищують резистентність до інфекції, при-скорюють загоєння ран і кісткових переломів, сповільнюють розвиток трансплантованих, індукованих та спонтанних пухлин і гальмують розвиток пухлинних метастазів у піддослідних тварин (Й. М. Нейман, Олег Олександрович Богомолець, П. Д. Марчук, Р. Є. Ка-вецький та багато інших).