На кожній ділянці розвитку відношень між реченнями складаються свої, особливі функціонально-смислові взаємодії, що становлять інтерес не тільки в плані їхнього входження в загальну побудову, а й виявлення в часткових утворах. Аналіз супровідних відношень у складних синтаксичних цілих свідчить про їхню багатоплановість, багатоманітність, про спрямованість не тільки на збільшення, розгортання інформації, а й на її різне осмислення, важливе для досягнення комунікативної ефективності.
Існує думка про те, що всяке додавання, укрупнення мовленнєвої інформації в тексті є фактом його розгортання. Ця якісно-інформаційна орієнтація підводить до розуміння тексту як побудови, що має вихідний, відправний смисловий пункт і на його основі інформацію, яка розширюється, розростається (порівняймо: "По суті текст будь-якого обсягу може бути зведений до короткого висловлювання - тези, а побудова тексту постає як процес розгортання цієї тези ( тематичного ядра, смислової опори)"[65]; а також трактування тексту як "інтегрованої й упорядкованої послідовності речень (тестем), котрі забезпечують лінійне розгортання теми з математичного ядра"[66]. З точки зору кількісної й якоюсь мірою в плані лінійної послідовності термін "розгортання" себе виправдовує. Але з погляду семантико-синтаксичного розвитку текстової структури він може мати лише вузьке застосування, а саме - по відношенню до випадків розширення й конкретизації вихідної інформації, тобто тоді, коли справді йдеться про збільшення смислових конструкцій, що повідомляють про деталі, подробиці, сторони явища, які конкретизують його риси. Якщо ж ідеться про конструктивний розвиток на основі відношень коментування, аргументації, інтелектуально-емоційного супроводу, пояснення, посилання, то ми вже не можемо розцінювати це як аналогічні власне розширювальні процеси, це специфічні функціонально смислові взаємодії. Вони спрямовані не на "розкручування", "розгортання" інформації, а замикаються на ній, роблять її об’єктом певного розгляду.
Свідченням того, шо текстові побудови не є обов’язково лінійним нарощуванням інформації на основі вихідної тези, відправної смислової точки (про що вище вже йшлося, і взагалі це поширена думка), постає й факт, що смисловий центр такої побудови може міститися не на початку, виражатися не першим реченням. У живих мовленнєвих побудовах, як усних, так і писемних, можливі найрізноманітніші позиції речення, що вистукає смисловим центром ССЦ: воно може стояти на початку, її середині й навіть наприкінці. Єдиний шлях для об’єктивного його виявлення - аналіз зв’язків і відношень, що складаються між реченнями в тексті. Такий аналіз тією чи іншою мірою завжди здійснюється носіями мови при сприйнятті тексту, але, природно, ефективність результатів значною мірою залежить від його охопленості та усвідомленості. Проаналізуймо таке складне синтаксичне ціле, що є водночас і цілим текстом допису:
На цьому місці колись під Киселівською горою було торжище, згадуване в давньоруських літописах. Потім багато років тут містився відомий у місті своїм привозом Житній базар. Останнім часом почалася його реконструкція.
І ось стародавній Поділ у Києві прикрасився величезною будівлею зі скла, й бетону. Це один із найбільших в Україні критих ринків. Під вантовими перекриттями на площі майже 15 тисяч квадратних метрів розташовано 1350 торговельних місць. Ринок оснащений новітнім торговельним обладнанням. Частина його площі відведена під магазини комісійної торгівлі.
Перше речення побудоване як залежне - слова на цьому місці свідчать про те, що зміст його пов’язаний з якимось іншим реченням. Наступне речення має риси паралельності першій будові, разом вони утворюють суцільне поєднання речень оповідного типу (це своєрідна коротка історична довідка), у відповідності з першим реченням, котре задає тон і також є залежним. Третє речення слугує розширенню змісту другого. Далі йде речення: І ось стародавній Поділ у Києві прикрасився величезною будівлею зі скла й бетону, яке і є смисловим центром складного синтаксичного цілого, оскільки всі подальші речення залежать від нього, а перше речення (а значить, і пов’язані з ним друге, третє) також стосується його, бо компонент на цьому місці й має на увазі: там, де тепер зведено (на Подолі в Києві) величезну споруду зі скла й бетону. Якби основне речення було на початку, воно могло бути таким: Стародавній Поділ прикрасився величезною будівлею зі скла й бетону, але під впливом попередньої частини з’явився елемент i ось, який сприяє досягненню більшої зв’язності тексту і створює додаткові відтінки слідування, наслідку, закономірні за умов, коли залежний компонент, що стоїть перед основним реченням, слугує для повідомлення історичних відомостей, а основне речення теж виражає смисли подібності, буття, наявності.
Складні синтаксичні цілі зі з’єднувальними відношеннями
Складні синтаксичні цілі зі з’єднувальними відношеннями являють собою поєднання речень, взаємодія смислів яких формує єдиний, цілісний, неподільний щодо контекстного змісту смисл, утілений в характеризовану єдністю синтаксичну форму (що потверджується спостережуваними між реченнями синтаксичними зв’язками та відношеннями). Такі складні синтаксичні цілі утворюються на основі розглянутих конкретних різновидів з’єднувальних відношень.
1. Це складні синтаксичні цілі з перелічуваними відношеннями речень. Наприклад: У тваринному світі добре розвинуте й довгострокове прогнозування. Багато звірів і птахів, завчасно передчуваючи круту зиму, роблять великі запаси кормів, ретельно утеплюють зимову квартиру. Перед сніжною зимою у білок менше комірок на землі - з-під глибокого снігу не дістати літніх запасів. Передчуваючи, що зима буде м’якою, деякі перелітні птахи зостаються зимувати на батьківщині. Перед мокрою, затяжною осінню миші влаштовують гнізда у вершечках копиць. Перед прохолодним літом птахи в’ють гнізда на сонячному боці дерева; Хтось із космонавтів назвав станцію маленькою рукотворною планетою, і ось, виявляється, як і довкола планет, у станції є газова оболонка. Якась частка повітря виходить із космічного апарата в момент викидання відходів, під час експериментів у шлюзовій камері, виходів екіпажів у відкритий космос. Часом атмосфера забруднюється викидами працюючих мікродвигунів; щось притягується до станції з довколишнього простору; Майно - цієї сім’ї? Звичайне, гадаю, для сімей такого достатку майно. Квартира - державна. Машина найпершої моделі. Дача в одному з приміських сіл. Що ще? Книжки. Кольоровий телевізор. Меблі - хороші, хоч аж ніяк не крик моди.
У наведених фрагментах маємо складні синтаксичні цілі з перелічувальними відношеннями. В першому фрагменті ССЦ з перелічувальними відношеннями утворюють три речення (до них приєднуються ще два супровідно-пояснювальних речення. Смисл цілої групи речень виражає єдине підтвердження думки, висловленої в реченні (Багато звірів і птахів, завчасно передчуваючи круту зиму, роблять великі запаси кормів, ретельно утеплюють зимню квартиру). Тобто зміст усіх речень підпорядкований одному предметові мовлення - підтвердженню досто вірності висловленого судження. Під предметом мовлення ми розуміємо зміст окремого, самостійно значущого в контексті аспекту дійсності, про який, природно, мовиться (факт здійснення, існування чого-небудь; подія в її розвитку; характеристика кого-, чого-небудь; пояснення чого-небудь; підтвердження чого-небудь; конкретизація чого-небудь і т.д.). У тексті є головні, є другорядні предмети мовлення. Ці характеристики визначаються за ступенем співвіднесеності предметів мовлення з темою мовленнєвого утвору.
У другому фрагменті складне синтаксичне ціле містить три речення. Всі вони в сукупності виражають зміст, котрий слугує для того, щоб дати пояснення, чому довкола станції "Салют" є газова оболонка (як і довкола планет). Тобто і в цьому випадку зміст ССЦ присвячений одному предметові мовлення - поясненню чогось.
У третьому фрагменті складне синтаксичне ціле вбирає в себе шість речень (запитальне речення Що ще? виступає засобом зв’язку перелічуваних речень). Речення, що повідомляють про наявність певного майна та деякі його характеристики, разом узяті, формують зміст цілісного предмета мовлення - аргументування судження про те, що майно сім’ї було звичайним.
Отже, бачимо, що в результаті з’єднання речень, що перебувають у перелічувальних відношеннях, утворюється складне синтаксичне ціле як самостійна семантико-синтаксична одиниця, котра виражає зміст логічної єдності.
2. У результаті з’єднання речень утворюються складні синтаксичні цілі з протиставними відношеннями речень. Вони також являють собою семантико-синтаксичну єдність, бо суть повідомлення про яке-небудь явище якраз і полягає у відображенні притаманної йому суперечності. Порівняйте: Тепер усі з тривогою говорять про забруднення морів та океанів, отруєння й грунту, й повітря шкідливими відходами. Та мало хто називає імена справжніх винуватців, коли йдеться пр воєнний бізнес; Подібно до ковдри,сніг зберігає тепло. Проте він, відбиваючи променисте тепло сонця, не затримує його при землі. Антарктида особливо холодна тому, що дев’яносто вісім процентів тепла відбиває в космос своїми снігами; Справді, такий ось жанр... З одного боку, його нагороджують схвальним епітетом "інтелектуальний", з іншого - вважають Попелюшкою й квапляться начепити вбивчий ярлик: жанр вторинний, позалітературний, не повсюдний... Перше складне синтаксичне ціле виражає єдиний смисл - характеристику якоюсь мірою парадоксального стану справ у галузі вирішення екологічних проблем. Друге ССЦ з протиставними відношеннями слугує для вираження характеристики одного й того ж предмета, під одним і тим же кутом зору сніг і тепло землі, що виявляє єдність суперечливих явищ. У третьому фрагменті йдеться про стан справ з оцінкою науково-фантастичних творів. Як бачимо, й він не характеризується однозначністю. Таким чином, якщо в усіх наведених випадках вилучити речення, що створюють протиставлення, або навіть просто їх не брати до уваги, визначаючи предмет мовлення, то зміст цього предмета мовлення буде необ’єктивним, викривленим. Наведемо приклад, у якому спеціально підкреслено єдність внутрішньо суперечливого змісту складного синтаксичного цілого: Балерина продемонструвала блискучу майстерність акторського перевтілення. Протягом вистави вона по суті справи танцює дві протилежні партії, створюючи проте єдиний образ. Ефектно-елегантна примадонна, що "вміє яскраво й сміливо себе "подати", й скромна, ніжна дівчина, що прагне щирості, чистоти почуттів, котру вабить і лякає те нове життя, що вириє за стінами вар’єте.