Смекни!
smekni.com

Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки (стр. 4 из 6)

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, і процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника (ст.ст. 221, 224 ЦПК).

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в другому – провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що у відповідності зі ст. 106 ЦПК усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а значить, і процесуального, не може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де з'ясовується питання щодо можливості правонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва по вимогах про стягнення аліментів, про поновлення на роботі тощо.

Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 нового ЦПК України).

10. Участь у процесі третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді.

Участь третіх осіб забезпечує у подальшому дотримання їхніх прав та законних інтересів. Так, наприклад, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, власнику автомобіля була завдана шкода. Винуватцем є водій-працівник підприємства, який у той час керував автомобілем під час здійснення своїх трудових обов'язків. Позивачем у цьому випадку буде власник автомобіля, якому завдана шкода, а відповідачем – підприємство, яке, в свою чергу, в регресному порядку має право звернутися до свого працівника за відшкодуванням завданої шкоди під час виконання обов'язків. Тому доля працівника безпосередньо залежить від вирішення позову до його підприємства, оскільки в регресному порядку водій не зможе відстоювати свої права відносно завданої шкоди, тому він і є зацікавленою особою у вирішенні першого спору.

Треті особи поділяються на два види:

1)які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

2)які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов'язки позивача.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

1.Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

2.Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні
вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень. Відповідно до ст. ст. 34 – 36 цього Кодексу у цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від прокурора, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані з допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду.

Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

б) втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер;

є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

3.В юридичній літературі і судовій практиці остання особливість викликає заперечення, хоча вона прямо закріплена в коментованій статті. Іноді стверджують, що позов третьої особи не може бути пред'явлений до однієї сторони, тому що вимога третьої особи завжди суперечить інтересам обох сторін. Уявляється, що правило цієї статті є цілком обґрунтованим. Так, у разі пред'явлення позову про витребування речі, позов пред'являється третьою особою тільки до відповідача, тобто до тієї Із сторін, в якої знаходиться спірна річ. Позов же про визнання права пред'являється до тієї сторони, яка стверджує, що спірне право належить їй. Якщо при розгляді позову про присудження неясно, кому належить річ, тобто присудженню має передувати визнання права, то позов третьою особою повинен пред'являтися до обох сторін.

4.Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, вступають у процес шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 цього Кодексу, обкладатися судовим збором, як і заява первісного позивача. Третя особа цього виду наділяється тими самими правами і обов'язками, що і первісний позивач, але тільки по своїй вимозі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

11. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів

1.Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

2.Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

а) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

б) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

в) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Співучасть – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Від співучасті необхідно відрізняти суб'єктивне поєднання позовів, коли суб'єктивні права і обов'язки не залежать одні від одних, а множинність осіб виникає за розсудом суду (судді) з метою процесуальної економії.

Дійсно, права кількох позивачів можуть виникнути з однієї підстави, наприклад, із факту скорочення штатів на підприємстві, але спільного права у них не буде і не буде співучасті. Ще більш розмитим є визначення третьої підстави співучасті: предметом спору є однорідні права і обов'язки, які теж можуть бути підставою суб'єктивного поєднання позовів, але не співучасті.