Співучасть за формою можна розділити на такі види:
а) активна співучасть – кілька співпозивачів виступають проти одного відповідача;
б) пасивна співучасть – один позивач виступає проти декількох співвідповідачів;
в) змішана співучасть – кілька співпозивачів виступають проти декількох співвідповідачів.
Від пасивної співучасті необхідно відрізняти інші випадки множинності осіб на боці відповідача. Особливий характер має участь у цивільному процесі додаткового відповідача. Згідно з частиною 2 ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Тому до справи, в якій неповнолітня особа виступає як відповідач, як додаткових відповідачів суд притягає його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
4. За ступенем обов'язковості, а отже, і за змістом, співучасть може бути обов'язковою і факультативною. Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб'єктів цього відношення. При факультативній співучасті немає обов'язкової множинності суб'єктів. Так, суд може винести рішення про стягнення аліментів стосовно тих дітей, на котрих як на відповідачів укажуть непрацездатні батьки, що потребують допомоги (ст. 205 СК).
5. Особливості процесуального становища співучасників полягають у наступному:
а) кожен зі співучасників відносно іншої сторони виступає самостійно;
б) при співучасті проглядається своєрідне представництво – кожен із співучасників може мати свого представника або всі вони можуть доручити ведення справи одному із співучасників;
в) співучасники можуть оскаржити судові постанови самостійно або приєднатися до апеляційної чи касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), поданої особою, на стороні якої вони виступали. В останньому випадку заяви співучасників судовим збором не обкладаються.
12. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів
1.Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
2.Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
Стаття 105 ЦПК 1963 р. називалась «Заміна неналежної сторони», тобто вона регулювала питання про поняття неналежних позивача та відповідача, встановлювала умови та порядок їх заміни. Якщо тлумачити дану статтю у тому сенсі, що відтепер заміна неналежного позивача у цивільному судочинстві є неможливою, таке вирішення проблеми буде протирічити головним його засадам, тим більше, що ст. 52 КАС України, який прийнято значно пізніше, ніж ЦПК, і введений у дію разом з ЦПК, передбачає як заміну неналежного відповідача, так і заміну неналежного позивача. Якщо в адміністративному судочинстві передбачається заміна неналежного позивача, було б правильним вважати, що в цивільному процесі таке положення хоча б допускається, оскільки законом воно не заборонене. Можливість заміни неналежного позивача буде забезпечувати оперативність цивільного судочинства та економію матеріальних і процесуальних засобів при розгляді справи.
По-друге, ця стаття, неналежного відповідача у першому реченні частини 1 як умову заміни передбачає клопотання позивача про заміну, а у другому реченні цієї частини – згоду позивача. Безумовно, згода позивача є умовою заміни як неналежного позивача, так і неналежного відповідача тому, що ініціатором заміни неналежної сторони може бути не тільки позивач, але і суд, і, як уявляється, особи, які беруть участь у справі.
По-третє, залучити належного відповідача суд не може як співвідповідача, як зазначено у тому ж другому реченні частини першої коментованої статті. Співвідповідачами можуть бути ті особи, які пов'язані поміж собою спільним обов'язком. Не можуть бути співвідповідачами дві особи, з яких одна визнається судом такою, яка не має відповідати за позовом, і друга – такою, яка має відповідати за позовом.
З урахуванням викладеного вважаємо, що дану статтю слід розуміти і застосовувати таким чином.
В момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є сторона належною. Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги за пред'явленим позовом, а неналежним відповідачем є особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим позовом. Якщо при розгляді справи суд установить, що сторона є неналежною, виникає необхідність її заміни. Умовою такої заміни є згода позивача, тому що саме в його інтересах порушено цивільну справу. Після заміни сторони розгляд справи починається заново, тому що належній стороні, яка вступила у справу, необхідно з нею ознайомитися.
Заміна неналежного позивача можлива в п'ятьох варіантах. Перший варіант: первісний позивач є неналежним, але встановлено і те, хто є належним. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний вступити у нього, суд своєю ухвалою замінює позивача, не припиняючи провадження в справі. Другий варіант: при цих же вихідних даних – якщо неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний просить допустити його, то суд допускає останнього як третю особу, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, тому що місце позивача зайняте. Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити у нього, суд припиняє провадження в справі через відмову позивача від позову. Четвертий варіант: якщо не встановлено, хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьому разі провадження в справі припиняється через відмову від позову. П'ятий варіант: якщо неналежний позивач не згоден вибути, а належний не згоден вступити в процес, суд розглядає справу до кінця і відмовляє у позові неналежному позивачеві.
При заміні неналежного відповідача можливі чотири варіанти цієї заміни. Перший варіант: якщо судом установлено, що первісний відповідач є неналежним, і хто є належним, то за згодою позивача суд своєю ухвалою здійснює їх заміну. Другий варіант: якщо за тих же обставин позивач не згоден на заміну, то суд, з метою процесуальної економії, притягає належного відповідача як другого відповідача і задовольняє позов (за обставинами справи) відносно другого відповідача, а в позові відносно першого – відмовляє. Третій варіант: якщо позивач згоден на вибуття з процесу неналежного відповідача, а належного немає, суд припиняє провадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Четвертий варіант: якщо у такій ситуації позивач не згоден на вибуття із процесу неналежного відповідача, то справа розглядається до кінця і постановляється рішення про відмову в позові.
Стаття не передбачає як умову заміни сторони згоди відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача враховують, якщо відповідач домагається від суду мовби реабілітації, рішення про відмову у позові щодо нього. У такому випадку, навіть за наявності згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку останнього й у рішенні вказувати про відмову у позові щодо нього.
Пленум Верховного Суду України підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежним позивачем або до неналежного відповідача недопустима (п. 2 постанови № 9 Пленуму від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при вирішенні цивільних справ по першій інстанції»). Це означає, що питання про заміну сторони має вирішуватися в судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Заміна неналежної сторони оформляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена окремо від судового рішення.
13. Представництво у цивільному процесі
1.Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
2.Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
3.Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
4.Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
Представництво – це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Законні представники
1.Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, (усиновлювачі), опікуни чи інші особи, визначені законом.
2.Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, (усиновлювачі), піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.