Коли вартість надаваної допомоги досягає вартості майна, що переходить до набувача, то цей аспект не може бути підставою для розірвання договору. Це можна підкреслити як гуманістичним змістом угоди, так і вимогою чинного закону про те, що в разі загибелі будинку набувач майна не звільняється від виконання обов’язків, взятих на себе за договором.
Зазначене вище положення свідчить про те, що другою визначальною умовою для цих договорів є надання довічної допомоги, тобто до смерті утриманця, оскільки в іншому випадку це суперечитиме її основному змісту. При цьому цінність договору довічного утримання має бути під умовою не завдання утримувачем шкоди здоров’ю утриманця.
в) права і обов’язки сторін;
Як зазначалося, договір довічного утримання є одностороннім договором, у якому відчужувач набуває лише права і не несе ніяких обов’язків, а набувач набуває лише обов’язки і не має ніяких прав (за винятком розірвання договору через неможливість виконувати його умови). Отже, відчужувач має право вимагати надання довічного утримання у вигляді грошових сум або матеріального забезпечення в натурі. Набувач майна зобов’язаний виконати вимогу відчужувача в межах, обумовлених договором.
Виконання договору полягає у наданні всіх видів матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. Тому і вимагається, аби у договорі були досить чітко визначені види, обсяг, способи та форми довічного утримання. Якщо, наприклад, у договорі визначена конкретна кімната для надання житла відчужувачу, то замінити цю кімнату на іншу можна лише за згодою останнього. Це правило стосується усіх інших видів матеріального забезпечення у натурі. Проте деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко конкретизувати заздалегідь у договорі. Так, навряд чи можна наперед визначити зміст догляду чи необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві в майбутньому під час чинності договору. Проте їх загальний зміст та обсяг визначити у договорі варто.
Так, за загальним правилом має бути визначено вид і кількість харчування – скільки разів на добу, калорійність та окремі елементи. Оскільки даний договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягає догляд. Необхідно в договорі визначити умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, то треба вказати, якого саме – загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплати грошових сум повинна бути визначена в договорі. Набувач може надати будь-яку необхідну допомогу, яка необхідна відчужувачу. Деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко визначити заздалегідь при укладенні договору. Сторонам може бути невідомо наперед, який догляд потрібний, чи визначити обсяг необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві через деякий час у процесі чинності договору. У разі виникнення спору, він повинен вирішуватися, керуючись засадами розумності та справедливості, враховуючи стан відчужувача та необхідні витрати набувача.
У договорі довічного утримання передбачена можливість надання ритуальних послуг тобто, у разі смерті відчужувача поховати його, навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказала, набувач не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна відчужувача належить спадкоємцям за законом або заповітом, витрати на поховання мають бути розподілені між спадкоємцями та набувачем (стаття 749 ЦК України).
У випадку отримання набувачем у власність будинку (квартири) відчужувача, він повинен надати матеріальне забезпечення в натурі. У договорі повинно бути чітко визначено: яку кімнату буде надано відчужувачеві або третій особі, її розмір, місце знаходження (поверх), опалення (температура в кімнаті), освітлення. Набувач зобов’язаний надати відчужувачу житло, не погіршуючи при цьому умов, передбачених договором довічного утримання (стаття 750 ЦК України).
Договір довічного утримання має свою вартість. Ця вартість може виражатися не тільки в грошовій сумі, а й у матеріальному забезпечені в натурі. Сторони в договорі можуть визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натурі чи в грошовій сумі, але у зв’язку з тим, що даний договір не визначений певним строком і протягом його дії можливі певні обставини (знецінення, інфляція), визначити сталу ціну в договорі неможливо. Матеріальне забезпечення, яке отримує відчужувач щомісячно, може визначатися в грошовій сумі, яка в свою чергу підлягає індексації у встановленому законом порядку (стаття 751 ЦК України).
Відповідно до статті 752 ЦК України – заміна набувача за договором довічного утримання (догляду), яка зазначає, що у випадку коли в силу певних обставин не в змозі надалі надавати належне матеріальне забезпечення відчужувачу, зобов’язання у відповідності до договору можуть перейти до членів його сім’ї, але для цього необхідна обов’язкова згода відчужувача. Якщо з членів сім’ї набувача ніхто не виявив бажання взяти на себе обов’язки набувача, то ці обов’язки можна передати іншій особі, але за згодою відчужувача та членів сім’ї набувача.
Відчужувач у свою чергу має право заперечувати проти передання обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі. У свою чергу набувач має право звернутися до суду для вирішення цього питання тобто, воно може бути оскаржено в суді. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.
Стаття 753 ЦК України передбачає, що сторони в договорі довічного утримання (набувач та відчужувач) можуть передбачити заміну майна, яке було передане набувачеві. У даному випадку має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін. Виходячи з цього, може бути змінений обсяг обов’язків набувача, але слід урахувати загальний підхід законодавця до даного питання (погіршення матеріального становища відчужувача не повинно відбутися).
На майно, відчужене за договором довічного утримання, у набувача виникає право власності. Але дане право власності обмежене, оскільки набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Кредитори ж набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, передане за договором довічного утримання, протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє останнього від обов’язків, покладених на нього договором (стаття 754 ЦК України).
Отже, виходячи із всього вищезазначеного можна сказати, що набувач за договором довічного утримання наділений такими обов’язками:
1) надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) та/або догляд у строки та види, передбачені договором;
2) забезпечити відчужувача житлом (у разі, якщо такий обов’язок передбачений договором);
3) поховати відчужувача, навіть якщо такий обов’язок не був передбачений договором.
А відчужувач, в свою чергу, має такі права:
1) вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов’язків;
2) замінити майно, що було передане за договором довічного утримання набувачеві за його згодою;
3) вимагати розірвання договору в судовому порядку у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від вини [27, 256].
г) підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного утримання.
Цивільне законодавство у статті 755 ЦК України передбачає випадки припинення договору довічного утримання. Відповідно до цього договір довічного утримання може бути розірваний на підставі рішення суду, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання своїх обов’язків, незалежно від його вини. Невиконання обов’язків або неналежне виконання не завжди призводить до припинення договору. Відчужувач вправі пред’явити позов про відшкодування збитків (стаття 22 ЦК України). Розмір збитків визначається у відповідності до грошової оцінки, вказаної в договорі. У винятковому випадку існує можливість подати позов не про припинення дії договору довічного утримання, а про обов’язок набувача, виконати в натурі обов’язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаних у договорі.
Набувач вправі припинити договір тільки у тому випадку, коли через не залежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі.
При розірванні договору довічного утримання як з першої, так і з другої підстав настають ті самі наслідки – майно повертається відчужувачеві, а витрати набувача на забезпечення відчужувача не відшкодовуються.
Договір довічного утримання припиняється також внаслідок смерті осіб, які отримували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька осіб, то в разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.
Відповідно до поняття договору довічного утримання (стаття 744 ЦК України) набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно. Але під час строку дії договору довічного утримання можуть настати обставини, які можуть істотно вплинути на дію договору.
Такими обставинами можуть бути: смерть набувача (фізичної особи) або припинення юридичної особи – набувача.
У випадку смерті набувача обов’язки за договором довічного утримання переходять до його спадкоємців. Спадкоємці повинні продовжити утримання відчужувача згідно з укладеним договором. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від прийняття майна, що було передане відчужувачу, право власності переходить до спадкоємця за законом.