регистрация / вход

Права та обов’язки власника права інтелектуальної власності на торгівельну марку і географічні позначення

Загальні відомості про торговельну марку. Визначення поняття торговельної марки. Реєстрація торговельного знака. Права та обов'язки інтелектуальної власності на торговельну марку. Правомочності щодо використання географічного зазначення.
міністерство освіти україни інститут інтелектуального права власності
Курсова робота
Права та обов’язки власника права інтелектуальної власності на торгівельну марку і географічні позначення
З дисципліни: «Право інтелектуальної власності»
2008 рік, м. Хмельницький

СТУДЕНТКИ ГРУПИ: 10-зІВ-2007-ХМ

ФЕДИС ОКСАНИ ПАВЛІВНИ

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальні відомості про торговельну марку

1.1. Визначення поняття торговельної марки

1.2. Реєстрація торговельного знака

Розділ ІІ. Права та обов'язки інтелектульноївласності на торговельну марку

Розділ ІІІ. Правомочностіщодо використання географічного зазначення

3.1. Загальні положення про право інтелектуальної власності на географічні зазначення

3.2. Особливості найменування місця походження товарів та його порівняння з товарними знаками

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Успішна товарна марка - ключове питання маркетингової стратегії і маркетингу менеджменту, так як відома товарна марка забезпечує компанії купівельну лояльність, перешкоджає реалізації агресивних задумів конкурентів.

Якщо пропозиція компанії нічим особливим не виділяється в ряді конкуруючих, чи зацікавляться нею споживачі, чи будуть вони вибирати товари за принципом “ подешевше ”, “ більш доступне ”? Менеджерам, які зробили ставку на конкурентоздатні ціни, вдається досягнути вражаючих результатів скоріше у виняткових випадках. Якщо ж покупці думають, що деяка товарна марка має переваги перед іншими, вони і виберуть саме її, і охоче віддадуть за неї гроші.

Залучаючи й утримуючи споживачів, успішні товарні марки забезпечують процвітання фірми. Завоювавши з їхньою допомогою лояльних покупців, компанія одержує можливість зміцнити ринкові позиції, підтримувати рівень прийнятних цін і стійкі потоки коштів, що у свою чергу, підвищує ціну акцій компанії і забезпечує базу для її подальшого росту. Питання про товарну марку це не тільки одна з характеристик споживчого ринку, відповідь на нього має величезне значення як для промислових ринків, так і для постачальників послуг, торгівлі і рекрутингових організацій.

Більшість виробників намагаються виділити свій товар з ряду аналогічних. Для цього вони “ маркірують ” виріб відмітним знаком постачальника. Задача компанії домогтися не тільки високого ступеня поінформованості споживачів про товарну марку, але і домогтися того, щоб покупці віддавали перевагу в ряді конкуруючих марок, саме її марці.

Успішна товарна марка відрізняється тим, що вона не тільки відповідає функціональним чеканням споживачів, але і представляє для них деяку додаткову цінність, яка задовольняє визначені психологічні потреби. Основа цієї доданої вартості - впевненість у тім, що дана марка краща і більш приваблива за аналогічні вироби конкурентів.

Впровадження марки стало основним питанням у стратегії товару. З однієї сторони розробка марочного товару вимагає довгострокових маркетингових інвестицій, особливо в області реклами, просуванні товару на ринок і упакування. Виробникам товару нерідко простіше і дешевше випустити просто товар, надавши питання створення марки іншим. Тайванські виробники, наприклад, добре засвоїли цей урок: на них припадає значна частина світового виробництва одягу, побутової електроніки і комп'ютерів, але продаються ці товари під товарними марками інших компаній.

З іншого боку, більшість виробників згодом розуміють, що успіх супроводжує компанії, що контролюють товари з торговою маркою.

Наприклад, виробники одягу, електроніки і комп'ютерів під марочними назвами можуть змінити своїх тайванських партнерів на більш дешевих малайзійських (чи яких-небудь інших). При цьому тайванський виробник майже нічого не може зробити для того, щоб попередити втрати продажів через те, що йому зволіли більш дешевих постачальників — споживач зберігає вірність товарній марці, а не виробнику.

Так, у минулому японські і південнокорейські компанії такої помилки вже не допустили. Своєю тяжкою працею вони створили такі товарні марки, як Sony, Panasonic, JVC, Hyundai, LG і Samsung. І навіть якщо ці компанії більше не можуть собі дозволити робити свої товари в рідній країні, їхні товарні марки продовжують керувати пристрастями покупців.

Знамениті товарні марки мають купівельні привілеї, тобто забезпечують велику прихильність покупців. Це означає, що досить велика кількість покупців запитує товари саме цих марок, відмовляючись від товарів-замінників, навіть якщо останні пропонуються за більш низькими цінами.

Компанії, що створюють марочні товари, надійно захищені від будь-яких стратегій конкурентів по просуванню своїх товарів на ринок. Таким чином, компанії-постачальнику має сенс робити значні інвестиції для забезпечення своєму марочному товару національного чи навіть міжнародного визнання і переваги.

Існують наступні види позначення товарних марок:

Фірмове ім’я – назва фірми (слово, буква, чи їх об’єднання, яке може читатися і вимовлятися. Наприклад, Coca-Cola, BMW та ін.)

Фірмовий знак – це символ, малюнок чи особливий відмітний знак, інколи особливий колір або позначення (стандартне шрифтове і кольорове оформлення напису Coca-Cola на усій продукції цієї компанії).

. Торговий образ – це персоніфікована товарна марка (ідентифікація фірми споживачем за оформленням продукції)

. Товарний знак – це фірмове ім’я чи фірмовий знак або їх сполучення, яке захищено юридично.

Розділ І. Загальні відомості про торговельну марку

З урахуванням швидких змін у смаках, технології і стані конкуренції фірма не може покладатися тільки на існуючі товари. Споживач чекає нових удосконалених виробів. Конкуренти додають максимум зусиль, щоб забезпечити його цими новинками. З цього випливає, що в кожної фірми повинна бути своя програма розробки нових товарів. Фірма може одержати новинки двома способами. В – першому, шляхом придбання іншої фірми, чи патенту ліцензії на виробництво чужого товару. В – інших завдяки своїм дослідженням і розробкам. Деякі підприємства, не вміючи як варто працювати з вже існуючими товарами, концентрують свою увагу на створенні новинок. Інші, навпаки, направляють енергію на роботу з існуючими товарами на шкоду створенню новинок. Ці дві крайності необхідно збалансувати.

Що ж таке торговельна марка? Марка — це назва, термін, символ, ім’я чи дизайн-комбінація цих складових; вона використовується для ідентифікації запропонованих виробником, продавцем чи групою продавців товарів чи послуг, а також для позначення відмінностей від товарів і послуг конкурентів. Отже, марка вказує на виробника чи постачальника товару, ідентифікує виробника чи продавця товару. Як приклад можна взяти газований напій "типу Coca-Cola", що може випускати будь-який виробник, на відміну від справжньої Coca-Cola, що вправі виготовляти тільки Coca-Cola Company.


1.1. Визначення поняття торговельної марки

Одразу потрібно зазначити, що поняття торговельної марки є сьогодні доволі широким поняттям, котре важко зосередити безпосередньо в одній лише правовій сфері. Це економічне за своєю природою поняття лише поступово набуло правового регламентування, необхідного для захисту товаровиробників та осіб, що надають послуги, від недобросовісного використання їх товарів, послуг, котрі маркуються відповідним торговим знаком. Актуальним воно є також і в психології та філософії, як один з елементів постмодернізму.

Таким чином, поняття торгівельної марки можна розглядати як у правовому чи соціально-економічному, так і психологічно-філософському значенні. Проте у даній статті поняття буде розглянуто лише у контексті його соціально-економічної та правової природи із метою дослідження змін, які сталися щодо питання знаків для товарів і послуг із прийняттям Цивільного та Господарського кодексу України (надалі – ЦК України, ГК України).

В Україні наразі існує декілька правових визначень (понять), які є досить схожими за своїм змістом, проте при більш детальному дослідженні можна виявити, на нашу думку, ряд неоднозначностей.

Головним проблемним моментом на нашу думку є неоднозначність правового співіснування двох груп «узаконених» Україною понять, а саме «знак» чи «марка», «товарний» чи «торгівельний» [9; c.367].

«Знак» чи «марка»?

Так, до прийняття нового Цивільного кодексу в Україні існувало єдине збірне поняття для товарних знаків та знаків обслуговування – знаки для товарів і послуг, яке повністю відповідало міжнародним нормам і, що є більш важливим, Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

Між тим, п. 10 ст. 420 нового ЦК України від 16 січня 2003 р. зазначає, що до об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать «торговельні марки (знаки для товарів та послуг)». Визначення торговельної марки за новим ЦК України міститься у ст. 492, де вказується, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які є придатними для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Таким позначенням можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів [2].

Господарський кодекс України (ст. 155) також використовує поняття «торговельна марка», розуміючи під цим знаки для товарів і послуг.

У Юридичній енциклопедії міститься поняття торговельної марки (нім. Marke – клеймо, помітка), яка розуміє під цим один із способів ідентифікації товарів або послуг. Визначення знаків для товарів та послуг в ній взагалі не наводиться [20].

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», який було прийнято 15 грудня 1993 р., не містить визначення торгівельної марки як такої взагалі й у ст. 1 розуміє під цим знак, як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Поняття «знак» використовується і в ст. 1 Закону Російської Федерації «Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місця походження товару» від 23 вересня 1992 р., де вказується, що «товарный знак и знак обслуживания – обозначение, служащие для индивидуализации товаров, выполняемых работ или оказываемых услуг юридических или физических лиц».

Складається ситуація, коли в одному правовому полі із 1 січня 2004 р. існує два поняття, а саме – «знаки для товарів і послуг» або знак та «торговельна марка». За новим ЦК та ГК України дані поняття є синонімічними, проте спробуємо їх проаналізувати більш детально.

Відповідно до ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також закони України, які приймаються у відповідності до Конституції та ЦК України. П. 3 Прикінцевих та перехідних положень зазначає, що Кабінет Міністрів України до 1 квітня 2003 р. повинен був скласти «перелік законодавчих актів, до яких потрібно внести зміни у зв’язку із набранням чинності Цивільним кодексом». Із зазначеного можна зробити висновок, що національне право віддає пріоритет нормам ЦК України, і поняття торгівельної марки має пріоритет над знаками для товарів та послуг. Проте у межах національного права це не має значення, адже, як було вказано вище, в законодавстві України вони розглядаються як синонімічні [15].

Інша ситуація складається із нормами міжнародного права. Відповідно до ст. 10 ЦК України, визначається пріоритет міжнародних договорів над актами цивільного законодавства України і у випадку, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлюються актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Тобто у даному разі правила Паризької конвенції є пріоритетними над національними актами цивільного законодавства (зокрема, правилами ЦК України), а тому, виходячи із пріоритету міжнародних норм, є більш правильним використання поняття «знаки для товарів і послуг». Зазначимо, що Паризька конвенція про охорону промислової власності застосовує поняття «знак» в усіх правовідносинах, що стосуються знаків для товарів і послуг.

Враховуючи наведене, можна стверджувати, що поняття «знак» у правовому значенні є більш вдалим, адже воно базується на міжнародних нормах, які є пріоритетними перед нормами цивільного законодавства України.

Визначення «торговельної марки» більшою мірою належить до економічного значення товарних знаків та знаків обслуговування [13; c.52].

«Торгівельний» чи «товарний»?

Варто знову звернутись до Паризької конвенції, яка в своєму понятійному апараті використовує визначення «товарний». Застосування такого поняття є більш доцільним, адже знак безпосередньо стосується саме товару і фактично є його невід’ємною частиною. У «Популярній юридичній енциклопедії» знаходимо таке ж визначення - «товарна марка». Зокрема, зазначається, що товарна марка є фірмовим ім’ям, знаком, символом, малюнком або їх поєднанням, які позначають продукцію або послуги, що пропонуються споживачам. Варто вказати, що, незважаючи на використання «товарний», подальше трактування поняття є невдалим, адже воно відносить до торгової марки фірмове ім’я, яке є самостійним об’єктом інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК України) та не визначає основної функції торгового знаку – вирізнення одного товарного з поміж інших подібних товарів.

У ст. 492 нового ЦК України замість слова «товарний» використовується слово «торговельний», яке в свою чергу походить від слова «торгівля». Так, торгівлею визначається форма обміну товарів, за якої їх рух зі сфери виробництва до сфери споживання або зміна одного власника товарів іншим відбувається на основі купівлі-продажу. Як бачимо, в даному випадку наголос робиться на відносинах товар-торгівля, а не товар-знак для товарів і послуг. У даному випадку, існує одна думка «за» і одна – «проти» такого визначення.

Думка «проти», зокрема, обґрунтовується тим, що відповідно до характеристики торгівлі за «Юридичною енциклопедією», в Україні поняття торгівлі використовується здебільшого у вузькому значенні, тобто як ініціативна, самостійна діяльність юридичних і громадян підприємців для здійснення купівлі та продажу споживчих товарів, виконання робіт, надання послуг із метою одержання прибутку. У зв’язку із цим, потрібно виходити з реалій українського права, і в характеристиці «марки» визначати прив’язку не до торгівлі, а до товару [17; c.192].

Думка «за» визначає, що в даному випадку використання слова «торговельний» є більш доцільним, адже воно є ширшим за значенням і охоплює собою будь-яку опосередковану товарно-грошовими відносинами економічну діяльність, оскільки виробник одночасно виступає і продавцем і споживачем. Водночас, воно є більш прогресивним і спрямованим на динамічний розвиток даного об’єкту інтелектуальної власності, який не може на сьогодні визначатися лише як прив’язка до певного товару. За словами Кузнєцової Н., як одного з авторів ЦК України, «при розробці нового Цивільного кодексу ми відійшли від визначення конкретних строків, сум, тощо (сюди також можна віднести визначення «торговельний»), тобто використали механізм, який сприяє попередженню «старіння», втрати актуальності норм».

Позиція «за» є більш прийнятною, проте вона спрямовується на перспективу розвитку товарного знаку, використовувати який сьогодні потрібно з обережністю та з усвідомленням смислового наповнення визначення.

Хоча й в німецькому праві, наприклад, співіснують два слова (das Handelszeichen – торговельний знак та das Warenzeichen – товарний знак), в англійській мові під поняттям trademark розуміють і «торговий» і «торгівельний» знак, марку [20; c.624].

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Поняття торгівельної марки в соціально-економічному значенні значно розширює та доповнює діалектику її розуміння тим, що поширюється на економічні відносини, які виникають переважно в ринковій економіці, що найбільш тісно пов’язується із поняттям торговельної марки.

У даному випадку торгівельна марка є тісно пов’язаною із поняттям реклами. Позначення певних товарів чи послуг товарним знаком накладає на його власника серйозні зобов’язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги.

Це є цілком логічним, адже мало знайдеться виробників, чи осіб, що надають послуги, які після реєстрації певного товару або послуги будуть ризикувати своєю діловою репутацією і стануть виробляти товар нижчої якості чи надавати неякісні послуги. Застосування торговельної марки є додатковим та безумовним свідченням якості товару, що покликано підвищити лояльність покупця до товару і зробити товар, послугу такою, що упізнається серед аналогічної групи товарів та послуг [18].

Утім, як зазначає Сопит О., директор по маркетингу і рекламі групи «Союз Віктан», «в основе любого сильного бренда лежит сильный продукт. Без этого все попытки маркетологов бесполезны». Средствами рекламы можно вызвать интерес к продукту, но второй раз приобрести некачественный продукт невозможно». Отже, в економічному значенні торговельної марки важливу роль відіграє поняття якості, а не реклами. Реклама виступає тут в якості першоетапного кроку на шляху ознайомлення споживача із новим товаром чи послугою. Під якістю товарів слід розуміти широкий спектр якісних характеристик товару, позначеного товарним знаком певного виробника [12].

Виходячи із цього, вважаємо, що саме поняття торговельної марки (ТМ) є більш економічним, ніж правовим, та, в принципі, є синонімічним поняттю брендінг (branding (англ.) – клеймування).

Таким чином, під торгівельною маркою (брендінгом) в економічному значенні, розуміють товарний знак (знак для товарів і послуг) плюс все, що знають та думають про товар, все, чого від нього очікують споживачі. Йдеться про образ, який виникає в свідомості, як реакція на товарний знак. Це обіцянка виробника чи особи, яка надає послуги через товар, гарантії постійно пропонувати споживачеві специфічний набір якостей та цінностей.

Наприклад, слово «Мерседес», як товарний знак є лише словом із трьохпроменевою зіркою, проте в якості торгівельної марки мається на увазі цілий понятійний ряд, збагачений українським, російським чи будь-яким іншим фольклором, тобто саме процесом використання товару, який пропонується споживачеві під торговим знаком «Мерседес».

Як бачимо, соціально-економічне визначення товарної (торговельної) марки є більш змістовно ширшим, ніж правове розуміння, яке поєднує в собі економічну та соціальну сторону, які в даному випадку є невід’ємними, адже сама економіка (ринкова економіка) є побудованою на ідеї виробництва товарів та надання послуг саме для споживача - для задоволення його потреб та бажань [10].

1.2. Р еєстрація торговельного знака

На сьогоднi в Україні існує повноцiнна система патентного захисту більше десятка рiзних видiв об’єктiв промислової власностi, в т.ч. товарного знака, знака обслуговування, логотипа, бренда, фірмової назви, оригінальної назви продукції чи етикетки, на які можна отримати виключні права через реєстрацію як знаків для товарів і послуг відповідно до Закону України «Про захист прав на знаки для товарів і послуг».

Державна реєстрація знака забезпечує:

— виконання вимог Закону України «Про пiдприємство», де вказано, що обов’язковими атрибутами пiдприємства є «зареєстрований в установленому порядку знак для товарів і послуг»;

— виконання вимог Закону України «Про захист споживачiв», згiдно з яким усi товари повиннi мати зареєстрований в установленому порядку знак для товарів і послуг;

— виконання вимог Закону України «Про рекламу», згідно з яким зовнішня реклама з використанням фірмового найменування і знаків для товарів і послуг здійснюється з додержанням вимог авторського права;

— підтвердження свідоцтвом права власності на знак та виключне право на його використання;

— занесення в митний реєстр i опублікування знака та даних про підприємство в офіційному бюлетені, який розповсюджується в Україні та 32-х країнах свiту;

— реалізацію в режимі виключного права трьох основних функцiй товарного знака: індивідуалізація товарiв (послуг) і самої фірми, рекламна (стимулятора продажу) та правова;

— можливість купити, продати чи внести в статутний фонд компанії знак в якості нематеріального активу;

— значно підняти престиж компанії і товару та довір’я до нього споживача;

— зареєструвати знак як доменне ім’я;

— право проставляти поряд iз знаком попереджувальне маркування: (™) — знак поданий на реєстрацію в Патентне вiдомство країни, ® — знак зареєстрований в Українi [2].

Відсутність реєстрації містить загрозу порушення чужих прав на тотожні чи подібні знаки і втрату пріоритету. Розроблений знак може зареєструвати хто-небудь інший на своє ім’я, (національне законодавство дозволяє це, якщо першокористувач таку реєстрацію не здійснив), а потім заявити претензії.

Товарний знак це обличчя фiрми, а обличчя повинно бути чистим!

Для того, щоб розпочати процедуру реєстрацiї знака необхiдно заповнити бланк заяви і надіслати на адресу патентному повіреному*. Після одержання заявки буде висланий проект договору. У договорi можуть бути передбаченi роботи по тематичнiй i дизайнерськiй розробцi зображення товарного знака. Роботи що виконує патентний повірений: перевірка знака на тотожність i подібність по зареєстрованих і поданих на реєстрацію позначеннях, класифікація товарів і послуг по МКТП, оформлення заявочних матеріалів і подача в Укрпатент, супроводження попередньої i патентної експертизи знака в Укрпатенті, одержання свідоцтва, внесення змін i продовження дії свідоцтва, реєстрація свідоцтва на нові класи товарів і послуг, підготовка експертних висновків з приводу порушення прав власника.

Відповідно до п.5.4.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Методичних рекомендацій щодо віднесення витрат подвійного призначення до складу валових», затверджених наказом Міннауки від 21 .01.1999 №15 і погоджених з ДПА, оплата послуг патентного повіреного та витрати на проведення експертизи пов’язані з отриманням охоронних документів на об’єкти промислової власності відносяться до складу валових витрат платника податку.

Гарантується особлива процедура захисту iнтересiв за участю патентного повіреного України, що прискорює проходження заявки i ймовiрнiсть реєстрації товарного знака [3].

Розділ ІІ. П рава та обов'язки інтелектульної власності на торговельну марку

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам [2].

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу. Право володільця свідоцтва забороняти іншим осам використовувати без його дозволу торговельну марку є виключним правом, тобто це право належить лише володільцеві і нікому іншому. Відповідно до ст.495 ЦК України виключно володільцеві свідоцтва належить також право дозволяти використання торговельної марки.

Разом з тим володілець свідоцтва не має права забороняти використання торговельної марки, якщо таке використання відповідно до закону може здійснюватися іншими особами без його дозволу. Зокрема, відповідно до статті 500 ЦК України будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача) [1].

На підставі пункту 6 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виключне право володільця свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється також на:

а) Здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати подання пріоритету заявки;

б) Використання знака для товару, введеного під цим знаком в господарський (комерційний) обіг володільцем свідоцтва чи за його згодою, за умови, що володілець свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

в) Використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

г) Некомерційне використання знака;

д) Усі форми повідомлення новин та коментарів новин;

е) Добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом [7].

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом [19].

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні. Суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання. У разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта [12].

Право на торговельну марку може належати кільком особам. Ними у сенсі Господарського кодексу України можуть бути підприємства, що утворили об’єднання підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Торговельна марка, право на яку належить кільком особам, - це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках, передбачених законом. Реєстрація торговельної марки, право на яку належить кільком особам, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

У міжнародному праві такі торговельні марки називають відповідно колективними торговельними марками та торговельними марками кількох володільців.

Так, згідно зі статтею 7 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності Україна зобов’язалася приймати заявки на реєстрацію та охороняти колективні марки, що належать об’єднанням, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці об’єднання не є власниками промислового чи торговельного підприємства [24].

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення. Ті ж самі дії вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років [13].


Розділ ІІІ. Правомочності щодо використання географічного зазначення

3.1. Загальні положення про право інтелектуальної власності на географічні зазначення

Поняття «географічне зазначення» є новелою законодавства України. Джерелом цього поняття є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, прийнята Світовою організацією торгівлі. Відповідно до статті 22 цієї Угоди географічне зазначення – це зазначення, що вказує на походження товару з території певної держави або регіону чи місцевості на цій території, коли якість, репутація чи інша характеристика товару, по суті, зумовлені цим географічним походженням.

Право на використання географічного зазначення виникає з моменту його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законом порядку. Воно належить усім суб’єктам господарювання, які в обмеженій цією реєстрацією території виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено реєстрацію. Використання географічного зазначення іншими суб’єктами неприпустиме, оскільки в протилежному випадку споживачі будуть введені в оману, вважаючи, що купують істинний товар з особливими якостями і властивостями, в той час як фактично це буде імітація, що не має ніякої цінності. При цьому законним виробникам будуть завдані збитки, викликані відчуженням від них цінного бізнесу та приниженням репутації їх продукції.

Що означає право інтелектуальної власності на географічне зазначення?

Окрім основних факторів, які впливають на якісні характеристики вироблення товару, значну роль можуть відігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Наприклад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливає низка властивостей саме певного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо; тканина певного сорту може бути вироблена з вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості [22].

Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Географічне місце — це будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Заявником на реєстрацію місця походження товару, можуть бути будь-яка юридична чи фізична особа, асоціація споживачів, інша особа, визначена законом, яка має намір виробляти товар з характерними для цього географічного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

Право користування найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано за такої умови: виробник товару знаходиться в тому ж географічному місці й виробляє товар з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію. Реєстрації підлягає тільки кваліфіковане зазначення товарів, яке складається із двох видів: назва походження товару і географічне зазначення походження товару.

Правова охорона походження товару надається за таких умов:

• є назвою географічного місця, з якого цей товар походить;

• вживається як назва певного товару чи як складова цієї назви;

• у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливі властивості порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;

• позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для цього географічного місця людським фактором;

• виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюється в межах зазначеного географічного місця [23].

Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання.

Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.

Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого географічного зазначення, діє безстрокове за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Право на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару може бути припинено: за рішенням суду (у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі); у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є володільцем свідоцтва; у разі подання володільцем свідоцтва заяви про відмову від права на використання цього зазначення; у разі несплати збору за продовження дії свідоцтва.

Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця [16].

Власник свідоцтва має право:

а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:

а) нанесення його на товар або на етикетку;

б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.

Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару". Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару" [18].

Власник свідоцтва не має права:

а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Обов'язки власника свідоцтва

Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.

Будь-яке посягання на права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно з законами.

Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:

а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;

б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;

в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:

а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, передбачене пунктами "б" і "в" частини п'ятої статті 17 цього Закону, будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;

б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва [2].


3.2. Особливості найменування місця походження товарів та його порівняння з товарними знаками

Найчіткіше визначення зазначення місця походження товарів дається у Лісабонській угоді про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 року, яка діє у рамках Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року. В цьому визначенні юридичний та економічний аспекти доповнюють один одного. Відповідно до статті 2 цієї Угоди найменуванням місця походження товарів вважається географічна назва країни, району або місцевості, яка використовується для позначення виробу з цієї місцевості, якість та властивості якого визначаються в основному географічним середовищем, у тому числі природними та етнографічними факторами [3]. Відповідно до даного визначення можна виділити такі особливості найменування місця походження товарів:

- найменуванням місця походження товарів має бути назва певної місцевості, тобто назва певної обмеженої території країни, місцевості в країні, районі, області тощо;

- географічне середовище, яке включає природні умови певної території (клімат, рельєф, грунт, кількість опадів тощо) та/або людський фактор (професійний досвід, виробничі традиції, майстерність, спеціальні технології виготовлення товарів тощо);

- наявність специфічних властивостей, особливої якості товару з цієї місцевості обумовлює його унікальність серед маси однорідних товарів, що походять з інших місцевостей;

- залежність специфічних властивостей товарів від природних умов та/або людського фактора, якими характеризується місцевість, з якої походить товар. Такі найменування місць походження товарів є найбільш стійкими [14].

Як зазначення місць походження товарів можуть бути використані позначення, що прямо вказують на певний географічний об’єкт, з якого походить товар. До категорії об’єктів промислової власності належать тільки такі, які були географічними зазначеннями від самого початку свого існування. Зазначення, які для певних видів товарів є родовими назвами, або такі, що сприймаються як фантазійні чи умовні, не є зазначеннями місця походження товарів. Таким чином, зазначення місця походження товарів не є просто найменуванням або символом, які мають відношення до географічного об’єкта, а є зазначенням, яке обов’язково пов’язано з конкретним географічним місцем виробництва товару. Незважаючи на те, що найменуванням місць походження товарів є географічні назви, останнім часом з’явилася тенденція до визнання в якості цього об’єкта зазначень, які хоч і ототожнюються з товарами, показники яких обумовлені географічним середовищем конкретної місцевості, географічними назвами не вважаються. Наприклад, “VUELTA ARRIBA”, “PARTIDO” визнані як найменування місць походження для сигарет, сигар та тютюну з Куби, “ Між двома морями ” – для вина із Франції [19].

Найменування місця походження товару можна умовно поділити на декілька видів:

· природні найменування місць походження товарів (сформувалися під впливом природних умов);

· найменування місця походження товарів завжди пов’язане з конкретним місцем незалежно від виробника і тому не може розглядатися як засіб розрізнення однорідних товарів, які походять із одного місця та випускаються різними виробниками. Товарний знак насамперед відрізняє однорідні товари різних виробників;

· найменування місця походження товару, окрім позначення місцевості походження товару, вказує на певну якість та інші характеристики товару. Товарний знак вказує виключно на належність певного товару відповідному виробнику;

· реєстрація найменування місця походження товарів не дає виключного права на його використання. Це право має колективний характер. Товарний знак, як правило, реєструється на ім’я одного власника, що надає йому виключне право володіння, користування та розпорядження товарним знаком;

· найменування місця походження товарів невід’ємне від місцевості, з якою воно пов’язане, тому право на його використання не може бути передане. Право на товарний знак може бути передане. Реєстрація найменувань місць походження товарів обумовлена насамперед наявністю особливостей та властивостей у відповідних товарів. Реєстрація товарного знака обумовлена властивостями, які має лише сам знак. Строк охорони найменувань місць походження товарів є необмеженим. Охорона товарного знака має певний строк, який може бути продовжений [17].

Певні елементи схожості між цими об’єктами дозволяють багатьом країнам відповідно до національного законодавства або існуючої практики використовувати найменування місць походження товарів як товарний знак або його частину. Однак у деяких країнах думка щодо цього питання протилежна і навіть існує рекомендація не допускати такого використання.

Як правило, включення найменування місця походження товару у товарний знак здійснюється тоді, коли в країні немає спеціального правового регулювання найменувань, або тоді, коли найменування місця походження не є головним у товарному знаку і його використання не завдає шкоди іншим користувачам.

Коли є декілька користувачів найменуванням місця походження товарів і виникає бажання зареєструвати його як елемент товарного знака, його можна зареєструвати як колективний товарний знак або сертифікаційний знак. Це дає рівні права всім виробникам і гарантує забезпечення уніфікованих вимог щодо якості товару [23].

Іноді на реєстрацію товарного знака подаються позначення, які є зазначенням походження товарів. У цьому випадку державні органи, які здійснюють реєстрацію, користуються такими принципами:

· назва країни, області або району може бути зареєстрована як один з елементів товарного знака, але без виключного права власника товарного знака на використання таких географічних елементів;

· найменування, які втратили географічний характер та ототожнюються споживачами з назвами виробів і включені до товарного знака, є загальними зазначеннями та елементами, які не підлягають охороні;

· географічні зазначення, які розглядаються як фантазійні стосовно товарів, можуть бути товарним знаком або його елементом, який підлягає охороні;

· у будь-якому випадку географічні зазначення не повинні вводити в оману споживачів відносно товару або його виробника [25].

Слід зазначити, що використання найменування місця походження товарів не перешкоджає позначенню продукції певного виробника товарним знаком, ці два види маркування можуть супроводжувати один і той самий товар, надаючи споживачам необхідну інформацію про нього.


Висновок

Наявність сучасної, міжнародної визнаної системи інтелектуальної власності є необхідним елементом для досягнення високого економічного та соціального розвитку будь - якої держави. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважати. Створення саме такої системи має особливе значення для України – країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.

Відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОВІ), якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

- літературні, художні та наукові твори;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

- винаходи у сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

- захист від недобросовісної конкуренції;

- усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Проблема застосування термінології узаконодавстві кожної країни завжди є актуальною як показник досконалості юридичної техніки під час вироблення правовихнорм. На сьогоднішній день у законодавствіта практиці України вживаються різні терміни на позначення поняття «торговельноїмарки». Так, у правовій доктрині досі найбільш поширеним є термін “товарний знак”(який вживається і на позначення знака обслуговування), а також нормативно закріплені терміни “торговельна марка”, “знак длятоварів і послуг”. Окрім того, у законодавстві фігурують терміни “товарний знак”,“торговий знак”, “логотип”, у засобах масової інформації застосовується поняття “торгова марка” й усім нам відомий термін“бренд”, який також часто використовується як синонім товарного знака.

Отож, із всього вище сказаного слід зробити такі висновки:

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Зважаючи на роль, яку в наш час відіграє інтелектуальна власність у світі, набуття, здійснення та захист прав інтелектуальної власності на комерційні позначення є актуальними. Сьогодні комерційні позначення (торговельні марки, географічні зазначення та комерційні (фірмові найменування)) є невід'ємним елементом ринкових відносин, важливим фактором підвищення конкурентоспроможності продукції та захисту від недобросовісної конкуренції.

Економіка, побудована на засадах конкуренції, вже не може обійтись без комерційних позначень, за допомогою яких передаються відомості про походження, якість чи репутацію товарів або послуг, виробника товарів. Комерційні позначення стають дедалі важливішим економічним важелем в умовах активізації торгівлі та глобалізації міжнародного торговельного простору.

Питання охорони прав на комерційні позначення є важливим. При цьому слід відзначити, що правова охорона комерційних позначень відповідає інтересам не тільки володільців прав на ці позначення, а й споживачів і суспільства в цілому. Тому держава робить все необхідне для того, щоб забезпечити таку охорону.

Положення щодо правової охорони комерційних позначень містяться у Цивільному, Господарському, Кримінальному, Митному кодексах України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, процесуальних кодексах. Діють спеціальні закони: "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Україна є учасницею 18 міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, які є частиною національного законодавства. Якщо не відступати від теми семінару, то до таких договорів, зокрема, належать Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Протокол до Мадридської угоди, Договір про закони щодо товарних знаків, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів послуг" позначення може бути зареєстроване як торговельна марка тільки за відповідності його ряду умов. Правова охорона надається торговельній марці, яка не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом (пункт 1 статті 5 Закону) [23].

Згідно з пунктом 1 статті 6 Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

офіційні назви держав;

емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Відповідно до частини 1 ст.7 Закону особа, що бажає одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг, подає заявку.

Заявка — це сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва. Заявка подається в одному екземплярі і повинна відноситися тільки до одного знака. Вона складається за установленою формою, представляється українською мовою і містить ряд обов'язкових відомостей. Зокрема, заявка на реєстрацію знака повинна містити:

• заяву про реєстрації знака із зазначенням заявника, а також його адреси;

• зображення позначення, що заявляється;

• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить реєстрацію знака, згрупованих відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (даті — МКТП);

• якщо заявник як розпізнавальну ознаку знака просить охорону кольору або сполучення кольорів, він повинен зазначити про це в заявці. Зображення в цьому випадку повинне бути представлене в кольорі.

• за подання заявки сплачується відповідний збір. Документ про сплату збору повинен надійти разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Всі інші документи додаються до заявки у встановленому нормативно-правовими актами порядку, виходячи з особливостей позначення, що заявляється, особистості заявника і деяких інших обставин.


Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Українська правнича фундація. – Київ, 1996. – 63 с.

2. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атака, 2004. – 416 с.

3. ПАРИЗЬКА КОНВЕНЦІЯ. про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року. – К.: Атака, 2004.

4. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»: Закон України від 1 червня 2000 р. № 1771-ІІІ із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 8. – Ст.37.

5. «Про охорону прав на промислові зразки»: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. – Ст.34.

6. Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисливу модель: Затверджено наказом Мін. України від 15.03.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 16. – Ст.887.

7. Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності: Затверджена Розпорядженням КМУ від 13 червня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 24. – Ст.1173.

8. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. Київ: Либідь, 2002. – 200 с.

9. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України. НАН України Ужгородського державного інституту інформатики, економії і права; За заг. ред. Ю.С.Шемшученка, Ю.Бошицького. – К., 2002. – 424 с.

10. Карпенко О.Д. Державне управління в сфері промислової власності: організаційно-правові питання: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.07) / Українська академія державного управління при Президентові України. – К., 1997. – 25 с.

11. Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю. (Монографія). – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 448 с.

12. Крайнєв П. Промислова власність як об’єкт управління // Право України. – 2003. - № 3. – С.103-107.

13. Кукуруз В. Суб’єктивні права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 4. – С.52-56.

14. Макода В.С. Правова охорона промислових зразків в Україні: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.03) / КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 20 с.

15. Мельник О.М. Суб’єкт права інтелектуальної власності та його цивільно-правовий статус: Монографія / МВС України. НУВС. – Х.: НУВС, 2003. – 155 с.

16. Паладій М. Тенденції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності // Право України. – 2002. - № 2. – С.98-102.

17. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Х.: Фірма“Консум”, 1977. – 192 с.

18. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів. – К.: “Хрінком Інтер”, 1998. – 334 с.

19. Право власності в Україні: Навчальний посібник / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та інші; За загальною редакцією О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.

20. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. – К.: Видавничий Дім “Ін Юр”, 2002. – 624 с.

21. Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. – 2-ге вид., перероблене та доповнене. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.

22. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгер та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн.-1. – 720 с.

23. Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.

24. Уласова В.М.; Волков Д.Л.; Куркулів С. Н. Основи підприємницької діяльності (МАРКЕТИНГ) Навч. посіб. - М: “Фінанси і Статистика”. 1999

Голубків Е.П. Маркетингові дослідження товару// Маркетинг у Росії і за рубежем, №4, 1999. –С. 3-19.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий